Ти, часом, не вампір? - Аліна Гончарова

- Передумаєш - звертайся, - наказувала його Настя.

- Слухай, - звернулася я до дівчини, - а ти іноді не така сучка, якою можеш здаватися.

- Ну, дякую, - посміхнулася дівчина.  – Взаємно.

Потиснувши руки на знак швидкоплинного примирення, ми знову перейшли до обговорення проблем.

– Нам треба думати, що робити з Оленою та нашими батьками, – перервав цю ідилію Алекс.

- А що з батьками?  - Здивувалася Настя.

- Весілля, - коротко пояснила їй я.  – І наше бажання зірвати це весілля.

- А, - Руда миттю посумніла, - можу вам допомогти.

Всі подивилися на дівчину з таким здивуванням, ніби перед ними стояла королева Англії, яка оголосила, що вона йде на спокій і збирається скоротати що залишилося в цирку в ролі упокорювальниці динозаврів (прим. Автора: ні-ні, я в адекваті, ви все правильно  прочитали).

- Гаразд, - сказав Андрій.  - Можна прислати Людмилі троянди, щоб змусити приревнувати Сергія.

- Тільки не троянди!  – одразу закричали ми з Машою.

Хлопці подивилися на нас із не меншим подивом.

- Чому?  – подав голос Ілля.

Громова зніяковіло зам'ялася.  Розповідати всім про багаторічну «травму» їй явно не хотілося.

- Мені розповісти?  – героїчно запропонувала я.

Маша натхненно закивала, радіючи такій приголомшливій нагоді втекти від відповіді на неприємне запитання.

- Так от, - почала я цю «цікаву розповідь», - пару-трійку років тому дві ні в чому не винні молоді дівчатка вирішили пограти в шпигунів.  Сперли в старшого брата однієї з них іграшкові рації, одягли мамині темні окуляри, навіть якусь мотузку знайти примудрилися.  Потім вони полізли в перший-ліпший будинок, який залучив їх за рахунок чудових червоних троянд, що цвітуть під вікнами.  Мотузку перекинули, до вікна майже дісталися.  Але під кінець гидка мотузка порвалася, і бідні дівчата впали в колючі червоні троянди, які назавжди перестали бути їхніми улюбленими квітами.

- Душотлива історія, - констатував Миров, скромно посміюючись і явно здогадуючись про особистості «двох бідних дівчат».

— Подивилася б я на тебе, якби ти з двох метрів просто в колючки полетів, — пробурмотіла Громова.

- Гаразд, зав'язуємо, - поспішив утихомирити дівчину Міша, а то з неї цілком буде «влаштувати гаду таку ж цікаву пригоду, щоб не знущався більше, ірод».

- Справді, - вчасно підхопив Багров.  – Пропоную повернутись до обговорення плану.

– А він у нас був?  - Песимістично запитала Настя.

- Є, - промимрив Алекс, не відриваючи від мене погляду.

Весь народ, наче по команді, перевів погляди на Мирова.

- Як думаєш, що Людмила скаже, якщо дізнається, що її дочка - перевертень?  – поцікавився у мене хлопець.

Стає ще цікавіше.