Ти, часом, не вампір? - Аліна Гончарова

Я моментально перестала лити сльози і з нерозумінням витріщилася на близьку родичку.

Я чекала, як мінімум, слів, мовляв «нічого, дорога, я не виходитиму заміж», а натомість мені пообіцяли житло.  Ні, я, звичайно, не проти своєї квартири, але не в цій ситуації.

- Але ж перетинатися ми все одно в такому разі будемо, - прийшов на допомогу Алекс.

- Так, - втрутилася Маша.  – І це може колись закінчитися несприятливо.

- Ми щось придумаємо, - не сумувала мама.  - Після весілля пораджуся з Сергієм, і він щось вирішить.

Жінка бадьоро піднялася з дивана і неквапливо пішла до кухні.

- Мамо, ти куди?  – гукнула я її.

- Заглушати горе, - вдавано зітхнула мати.  - Моя дочка виявилася перевертнем, хто б міг подумати!

Коли вона зникла з поля зору, я зі злістю довбала лапою об підлогу.

- Уа-а!  - пролунав сумний крик скривдженого вовка.

Чудово, тепер ще й лапа болить.

- Ксюша!  - пролунало з кухні.  - А що ти там щодо занять коханням говорила і щодо того, що ти жінка?

Миров почервонів, а я прикусила мову.

Наступної секунди ми з хлопцем наввипередки бігли сходами.

***

Хех, начебто обійшлося без нападів Людмили, хоч у початковій версії вони й були:-)

Так що якось так.