Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

-    З якого дива нам тобі заздрити? – я не очікувала, що саме Камілла знецінюватиме мій гнів.
-    Справді? Немає причин?..
-    А що у тебе є такого, чого немає у нас?
-    Та звісно… бо ж ви маєте усе те ж саме, що і я. От і розважайтеся в компанії одна одної! А то… Більше ніколи нікому не довірятиму!
-    Ну так, - важко зітхнула Лєра, - правду кажуть: хочеш зробити із когось ворога – скажи йому правду.
-    Правда в тому, що ви мені зовсім не подруги!
Майнувши волоссям, я крутнулась на підборах і гордо пішла геть, дорогою вирішивши будь-що поговорити з Олегом.
Але він мене випередив.
- Ти уявляєш, - вручивши черговий букет, куплений у квітковому кіоску за півціни, коханий цмокнув мене у вуста, й, відсторонившись та відвівши убік погляд, швидко проторохтів: - Тут нещодавно до мене причепилася ця… як там її… кріхторка, уявляєш собі?
- І що їй від тебе було потрібно?
- Вона запитала, чи я вільний. Тобто… чи я ще не одружений, уяви.
- І що ти їй відповів?
- Уяви, чіпляються до чоловіків просто на дорозі.
- То що ти їй відповів?
Я міцно стиснула стебла квіток, мій голос зрадливо зірвався на писк.

- Ну, ти що, Настю. Ти ж знаєш - я твій від кінчиків пальців. Я кохаю тебе.
- Ти ж їй так і сказав? Ти з нею розмовляв? – однією рукою притиснувши квіти до грудей, іншою намотуючи непокірне пасмо волосся на палець, спитала я.
- Я просто зневажливо на неї поглянув, і вона пішла геть. 
- Відразу пішла? Справді?
- Навіщо мені тобі брехати, моя кицюню…
Олег говорив начебто знайомі слова, та я відчула між нами прохолоду. 
Зазвичай, коли ми зустрічалися, він відразу ж мене обіймав і не відпускав доти, доки я сама не впиралася кулаками йому в груди, та тепер говорив, дивлячись убік та вгору, Олегові вуста були напружені, пальці нервово теребили край светра, та й взагалі був наче відстороненим.
-  Крім тієї розмови, більше нічого не було? Жодних дотиків, уважного погляду? – перепитала я. – Скажи мені чесно.
- Звісно, що ні. Навіщо воно мені потрібно.
- А от одна з моїх подруг розповіла мені дещо інше. Вона натякнула… Та де, відкритим текстом сказала, що ти побував у обіймах кріхторки і навіть – о боже! – вона заволокла тебе до свого ліжка. Чи, може, то ти її заволік? Чому відводиш погляд, відповідай!
- Хто тобі розповів таку дурницю, невже Лєра?
- Тобто, вона й справді мала б про щось таке знати?
- Та ні, я просто запитав.
- А чому ти спитав саме про Лєру? Отже…
- Я її вб’ю! – Олег зненацька почервонів та стиснув щелепи.- А прикидалася такою милою дівчиною.
- Ні, насправді мені розповіла Камілла. Але що це змінює?
- То мене оббрехала худа таранька? У неї булімія, Насть. 
Я пильно вдивлялася Олегові в обличчя, намагаючись зрозуміти – може, я й справді помилилася. Проте його зіниці нервово бігали, одне око засіпалося, ніс почервонів – то були вірні ознаки брехні.
- Яке це має значення, що там у неї… - прошипіла я.
- Камілла, мабуть, в черговий раз разом із їжею виблювала до унітазу решту мізків, а замість очей їй вставили протези, от вона й побачила якесь кіно. 
- Лєра теж підтвердила…
- Тій потрібно стопити сало, бо ходить, аж земля під нею двигтить.
- Не смій так говорити про моїх подруг! – від обурення я аж звереснула, різко штовхнувши хлопця, а потім відкинула подаровані ним квіти геть. – Ти, підлий брехун! Ненавиджу тебе!
- Ти що, кохана? Заспокойся, - Олег немов прийшов до тями, стріпнувся, швидко вхопив мене в обійми, поцілував у вуста.
- То все те неправда?
- Звісно, що неправда. Ти маєш мені вірити, адже я тебе кохаю, - поміж поцілунками запевняв він. - Ти мені віриш? 
- Я… ще не знаю, чи вірити, бо…
- Ти маєш мені вірити, адже ми… 
- Що – ми?
Олег випустив мене з обіймів, підняв букет, став переді мною на одне коліно та, простягаючи невеличку коробочку із перснем, урочисто промовив:
-    Настю, я прошу тебе стати моєю дружиною.
-    Що?
Погляд мені заволокло туманом.
Це було так неочікувано!
Я ще мала б подумати, порадитися з батьками. Але де ті батьки? Та й, по суті, я їхнє благословення на шлюб уже отримала – мені ясно дали знати, що я маю вийти заміж, аби «Солодкий нектар» потрапив у надійні чоловічі руки, і потім народити спадкоємця.
А від кого? Яка різниця.
-    То ти вийдеш за мене заміж? – коли я взяла квіти, запитав коханий.
-    Звісно, вийду, - прошепотіла я.– Якщо тільки чутки про кріхторку неправда.
-    Ти маєш вірити своєму майбутньому чоловікові, - взявши мою праву долоню, Олег надів на палець перстень, правда, не золотий, але яка різниця.
-    То ти серйозно?
-    Серйозніше не буває. І я так тебе кохаю, що… що вирішив: ми маємо одружитися якнайшвидше, аби всякі там Лєри та Камілли не втрутилися та все не зіпсували.
-    Ти знову починаєш?
-    Кохана, я не хочу, аби вони зіпсували наше щастя! Я без тебе не ладен прожити ні дня, і… й аби ти мені повірила, я пропоную, аби ми відсьогодні жили разом.
-    Тобто? А де ти мешкаєш?
-    Я знімаю квартиру на… - Олег назвав спальний мікрорайон, у якому я ніколи не була.
-    Ні, у мене є власний будинок, вілла, якщо ти так вирішив… я не проти – будемо жити там разом.
-    Чудово! До речі, я вже повідомив про наше рішення своїх батьків і навіть визначився із датою весілля. Давай поберемося у День всіх закоханих? Я забронюю чергу. Чекаю лишень на твою згоду.
-    Я згодна…
Після таких слів останні краплі сумнівів розтанули в моєму серці, і я остаточно переконалася у вірності Олега.

-    Мамо, тату, я виходжу заміж, - я таки встигла повідомити батькам приємну новину, доки вони не покинули межі галактики.
-    Справді? Вітаємо, - за двох відповів тато. – А хто ж твій обранець?
-    Олег Мадзієвський, зі Львова.
-    Це той самий покруч, який не прийшов на твій день народження? Отой нездара-прибиральник, у якого за душею ні копійки?
-    Ніякий він не прибиральник…
Моє обличчя спохмурніло, я уже підняла пальця із обручкою, аби натиснути на «вимкнути зв'язок», але швиденько втрутилася мама.
-    Володику, не треба, - заспокійливо промуркотіла вона. – Ти що, не розумієш, що наша Настуня уже все вирішила, і Олег, може таке статися, буде батьком наших майбутніх онуків. Отож не потрібно сваритися.
-    Ти справді все вирішила?
-    Звісно, - кивнула я. – І Олег насправді не бідний, його батьки володіють курячою фермою, а ще мають сімдесят гектарів на Місяці, які здають в оренду… Блін, і навіщо я знову перед вами оправдовуюся?
Я з прикрістю подумала про свого психотерапевта, до якого ходила уже три роки, але, як видно, нічого не допомогло – я все ще не остаточно сепарувалася від батьків.
-    Та добре, добре. Головне, аби ти була щаслива, - матінка пустила сльозу.
-    Можливо, ти б ще трохи подумала?
-    Я вже подумала достатньо.
-    Але… Я тут познайомився із одним дуже цікавим хлопцем, який був би тобі до пари, - почав свого тато, а я помітила, як мама щосили штовхала його у бік та строїла гримаси.
-    Я дуже рада вашому знайомству, але до чого тут я?
-    Бо хлопець не тільки перспективний, але й має багато талантів та надзвичайних здібностей. До того ж він мешкає…
-    Яка різниця, де він живе? Здається, я теж не безхатько!
-    Але його палац…
-    Я вийду заміж, але – за кого, і яким буде весілля, вирішуватиму сама! Все! Більше ні слова! Ясно?
Мене дуже злило, що тато вирішив обрати мого майбутнього чоловіка замість мене, це було неприпустиме порушення моїх кордонів. Комусь іншому я того б не подарувала, але ці двоє були моїми батьками. А батьків не обирають.
-    Доню, кинеш посилання на трансляцію заручин, гаразд? – витуривши тата геть з-перед екрану, запобігливо посміхнулася мама.- І дуже цікаво, яку ти обереш сукню.
-    Звісно, що я б хотіла обрати її разом з тобою, - прошепотіла я вбік, але мама почула.
-    Я кину тобі посилання на сайти?
-    Та добре! Все, насолоджуйтеся свободою. Бувайте.