Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

- Пам’ятай, що мене дуже втішило б, аби поряд із тобою був справді чоловіка, який тебе достойний, -  благословив батько, помахавши мені на прощання рукою.

Бо тільки тут і виявилося, що вони з мамою … відлітали в іншу галактику на ПМП, я ж мала продовжити їхню справу, на Землі, очоливши корпорацію «Солодкий нектар».

Моїй сім’ї належали фіто-ферми, а також заводи, на яких переробляли зібраний комахами мед на солодощі.

Тож тепер, коли батьки законно переписали усе те на мене та зникли назавжди - гроші, що текли річками з магазинів, точок на заправних станціях, кафе та ресторанів, мали падати на мій банківський рахунок.

Я враз перетворилася на єдину спадкоємицю незліченних скарбів!

І, як виявилося, я й справді була ще досить незріла та нестійка для такого подарунка долі. Мені хотілося легкості та безтурботності - подорожей, нових знайомств, романтичних побачень, поцілунків.

- Це несправедливо! – спочатку я скаржилася крізь монітор батькам. – Ви поклали мені на плечі непосильний тягар.

- Любонько, що поробиш, так уже вийшло, бери відповідальність.

- Але самій керувати усім дуже важко! Я хочу, аби поряд зі мною хтось був… Хтось такий, який би робив усе це за мене, а я… я б надихала цю людину чи щось таке…

- Я чую про твою потребу створити традиційну сім’ю? Або про справжні здорові партнерські стосунки, - лагідно всміхалася мама.

- Заміж? Нізащо! – скаженіла я. – Ще натякніть про нащадків.

- Звісно, маєш комусь передати усі родинні статки, - хитро примружував очі батько, - і як ти розумієш…

- А самій теж потім звалити у Космос?

- Не слід нам дорікати, що ми тебе покинули і все таке, - зітхнула мама, ховаючи погляд. - Ти ж знаєш, що я народила тебе занадто рано, і ми з твоїм батьком так і не встигли насолодитися…

- Чим ви не встигли насолодитися, га? – я мов вулкан дихала крізь розчепірені ніздрі, аж запотів екран. – Чим таким, поясніть?

- Інтимністю…

- Що?!..

- Товариством одне одного. Ти колись зрозумієш.

- Звісно, колись. Не тепер! Бо тепер я маю напружитися і рахувати числа.

- Дорогенька, якщо ти й справді доросла та зріла особистість, то я тобі обіцяю, невдовзі ти матимеш змогу отримати те саме надійне чоловіче плече, на яке зможеш спертися, бо я завбачливо про те потурбувався та підшукав для тебе достойного претендента…

- Шшшшш…. – засичала на нього мама, приклавши палець до вуст.

- Якого ще претендента?- не дослухавши, я вимкнула екран.

Та я просто кипіла від злості. Це ж треба! Покинули на мене цілу корпорацію й самі звалили невідь-куди й назавжди, а я, мов якась невільниця, мала виконувати план по продовженню роду? Ще й когось там уже підшукали?

От уже й ні, не на ту натрапили!

Я злилася скажено, проте якось мала давати собі раду.