Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

На щастя, запити Камілли були дещо скромнішими.
І це саме вона вказала мені на те, що Олег, мій хлопець, можливо, був не настільки закоханим у мене, яким хотів здаватися.

- Я бачила його з кріхторкою, - якось стривожено повідомила мені Камілла.
- Не може бути, - хмикнула я, уявивши, як мій красень Олег обіймає слизькошкіру дівицю-монстра. Та потім пригадала: - А зачекай… взагалі-то, я щось подібне від нього чула.
На якусь мить у мене похололи руки та віднялися ноги, а ще – потемніло в очах.
-    Що з тобою, Настуню? – кинулася мені на поміч подруга.
-    Та нічого… Просто… Я ж покладала на Олега великі надії, і якщо те, про що ти говориш, правда…
-    Вони обіймалися.
-    Може, тобі просто здалося, - нахмурилася Лєра. – Вічно ти щось вигадуєш.
-    Може, й здалося, - Камілла боязко поглянула на Лєру, потім мені в обличчя. – Ви ж знаєте, я без окулярів погано бачу. Але… то точно була кріхторка.
-    Маячня! 
Я швидко прийшла до тями, струснула довгим волоссям, провела долонею по грудях – і мало знову не зомліла, уявивши замість своєї - руку Олега.
Ні, я надто себе накручую. То просто випадковість, і все.
Бо хто я, і хто кріхторка.
Й відразу ж подумала: у мене «Солодкий нектар», а у неї?

Кріхторки – нова раса, що зовсім недавно приземлилася на нашу планету. 
Виглядали ці прибульці досить дивно: чоловіки були схожі на восьминогів, жінки – на звичайних землянок, ось тільки колір шкіри мали блакитнуватий, замість волосся на продовгуватих головах – жорсткі вогнисті гребені, доволі миловидні обличчя, немов веснянками, вриті мерзенною лускою.
Юні кріхторки мали м'які кінцівки, так що іноді здавалося, що вони не ходять, а підтанцьовують чи навіть повзають, мов змії, - рухалися дівчата й справді красиво. 
А згодом ще й поповзли чутки, що супер-пластичні красуні - неперевершені коханки, і коли хтось хоча б раз лягав із дівулею до ліжка, більше вже не бажав землянки. Казали, що чоловіки отримували неймовірну насолоду, ставали, мов одержимі, готові були продати усе майно і навіть віддати душу в обмін на найбезневинніший поцілунок.
І ось!
- Можливо, вони просто перемовилися кількома словами, от і все, - сказала я, відчуваючи, як наростає тривога. Адже останнім часом і справді почала помічати, що із Олегом коїться щось дивне.
І тут Камілла глибоко вдихнула та випалила:
- Не просто. Він з нею спав! 
Лєра голосно гикнула й штурхнула Каміллу в бік.
-    Чому я маю мовчати? – звереснула та, перехиляючись надвоє. – Думаєш, що якщо Настя не знатиме, то це щось змінить? Хай краще знає. Олег злигався із кріхторкою, ось.
-    Дурепа! – просичала Лєра.
-    Потрібно було сказати раніше, Настю, вибач, це все вона, постійно затикає мені рота.
-    Настю, це я мала тобі сказати, але чекала слушної миті… - забурмотіла Лєра.
Уважно поглянувши в обличчя Камілли, а потім перевівши погляд на Лєру, я зневажливо хмикнула. Та потім невідь-від чого розлютилася.
- Та які ви подруги? - закричала я, тупнувши ногою. – Одна нахабно мене використовує, а інша… Та ви мені просто заздрите, от і все!