Магія без пам'яті - Мiла Морес

Після занять Рокс покликав мене до парку. Це вже стало нашою традицією. Я можу дозволити собі годину погуляти, прикриваючись тим, що в мене пари (все одно мама не знає, о котрій вони закінчуються).

- Я знайшов чудове місце для відпочинку, - Рокс веде мене за руку, буквально тягне, я підстрибую, він майже біжить. – Ось тут, – показує мені затишне містечко на траві між кущами.

- Ти серйозно? І як ми тут сидітимемо?

- Я все продумав, - Рокс озирнувся на всі боки, щоб переконатися, що нас ніхто не бачить, махнув рукою і на траві з'явилося щільне покривало. Сів на нього, тягне мене за руку вниз. - Йди до мене.

- І що це ти вигадав? - дивлюся з побоюванням на свого хлопця, він явно щось задумав.

- Нічого такого. Посидимо тут, пообіймаємось. Ніхто не побачить.

- Знаєш, мені тепер здається, що за мною скрізь спостерігають. Ти ж бачив, що було, коли ми виходили з академії? Всі ніби чекали, коли я проходитиму коридором.

- Не подобається мені, що вони на тебе витріщаються... Але ці твої джинси - просто вогонь. Так дупку підкреслили, що я не можу дивитися ні на що інше. Весь день тільки й уявляю, як стягну їх із тебе.

- Рокс, ти ж не збираєшся зробити це тут? Ми у парку та буквально у кущах.

- Нас ніхто не побачить.

- Але я не збираюся тут знімати одяг, і не смій це робити без моєї згоди.

- Сідай вже, - потягнув мене за руку сильніше, я втратила рівновагу і впала на нього, опинившись зверху. Усього пару рухів з його боку, і я вже сиджу на ньому верхи. Тягне моє обличчя до себе, жадібно цілує. - Лаурі, я хочу тебе.

- Рокс, ми не займатимемося цим тут… на траві…

- Давай хоч трохи, я вже не можу терпіти. Ти така сексуальна, цілує мене між словами, не дає можливості протестувати.

Я обм'якла, розслабилася, але все ще не готова піддатися. Він перевернув мене на спину, навис зверху, продовжує покривати поцілунками обличчя, опускається до шиї. Все швидко, з диким поспіхом, ніби в нього ось-ось мене відберуть.

- Торкнися мене, Лаурі, - відчуваю, щось упирається мені в стегно, треться там, Рокс злегка погойдується наді мною.

- Давай не тут, – я не здаюся.

- Ходімо до мене додому?

- Ні, мені скоро треба йти.

- Лаурі, годі вже ламатися. Ми зустрічаємося півтора місяці. Я й так дуже довго чекаю. Інші займаються сексом на другому побаченні, а ти мене навіть торкнутися не хочеш.

Ну… Взагалі ми не зустрічаємося з першого навчального дня, він перебільшив з підрахунком.

- Я хочу, але мені здається, що за нами спостерігають. Давай десь в іншому місці, як мінімум, на ліжку.

- Гаразд, але сьогодні ти зобов'язана хоча б до мене доторкнутися.

Він узяв мою руку і потяг униз.

Ой, боже. Невже це станеться зараз?

Я ніколи його не торкалася.

Рокс поклав мою руку собі на штани в області паху. Під ними щось тверде та витягнуте. Водить моєю рукою зверху, вгору-вниз, мені навіть нічого робити не треба, тільки лежати, мовчати, піддаватися.

Він розстебнув штани, звільнив свого друга, про що я здогадалася не дивлячись. І все це з нетерпінням та почерговим облизуванням губ. Для мене це і сексуально, і насторожливо. Рокс поклав мою руку на голу плоть, готовий до бою інструмент опинився в кільці моїх пальців.

М'яко. Шкіра ніжна. Але під нею дубовий ствол. На дотик він не здається небезпечним, але все-таки мені страшнувато.

- Хочеш подивитися? - Заглядає мені в очі з посмішкою.

- Хочу, - мій голос, здається, тремтить.

Рокс відкинувся на спину, я піднялася на ліктях.

Ух ти ж йошки-блошки...

Я дивлюся на нього. На те, що стирчить із розстебнутих штанів.

Захотілося сказати щось на зразок того, що я одного разу чула від Стефі: «Я думала, що він більше», але, навчена чужим досвідом, я стрималася, сховала свою дилетантську думку в куточках губ.

- Подрочи мені, Лаурі, - Рокс підморгує.

- Що? Нє-є-є, - заперечливо хитаю головою, відсторонююся, вже хочу втекти.

- Так, Лаурі, хоч би рукою. Мені треба розслабитися, ти мене і так доводиш, скільки я ще терпітиму? Я ж не прошу тебе мінет мені робити, хоч і хочеться дуже! Почнемо з рук, а там як піде.

- Але я не вмію, Рокс, - вмикаю задній хід.

- Ось так, - кладе мою руку на свій агрегат, веде вгору, потім униз, - тільки швидше. Нічого складного, правда? Якщо хочеш, візьми до рота, - його дихання почастішало.

- Ні за що, - твердо відповідаю, але несміливо продовжую водити по ньому рукою.

- Хочу обкінчати твої веснянки - каже уривчасто і злегка хрипко.

- Рокс, - б'ю його в плече.

- Лаурі, не ламайся. Я хочу тебе.

Він продовжує уривчасто мене цілувати, руку притискає до свого... відростка. Мені одночасно подобається і ні. Страшно, що нас хтось застукає, що я роблю щось подібне у парку. Я начебто порушую закон. На мить майнула думка, що варто віддатися моменту і робити все, що хочеться, але серйозніша Лаурі попередила, що розслаблятися в громадському місці не варто.