Ти, часом, не вампір? - Аліна Гончарова

- Я і так знаю, - приголомшив мене Миров.  - Твоя подруга, до якої я по тебе заїжджав.

- Ти блефуєш, - хмикнула я, намагаючись не показати хвилювання.

Бо відразу зрозуміє, що здогадався.

- Ні, - похитав головою Алекс.  - У неї теж зелені очі.  Мене це ще в першу зустріч здивувало, а тепер я зрозумів.

- Ти нікому не скажеш, - ствердно кинула я Мирову.

- Можливо, - промовив Саша, - але тільки якщо ти виконаєш моє бажання.

– Яке?  – я вже чекала найгіршого.

- Один поцілунок, - посміхнувся Миров.  - Прямо зараз.

Я, не будь дурною, наблизилася до цього нахабного типу і притулилася своїми губами до нього.

Спочатку Алекс навіть не зрозумів, що це так несподівано сталося, але згодом почав відповідати.

- Ксю, - прохрипів він, неохоче відриваючись.  – У сусідній кімнаті батьки.

- Сам винен, - усміхнулася я, дратівливо цілуючи його в шию.  – Тоді я пішла.

І не зважаючи на здивований погляд Мирова, я попрямувала до себе в кімнату.

І тільки зачинивши двері, я змогла нарешті перепочити.  Що ж ти зі мною робиш, Олександр Миров?