Ти, часом, не вампір? - Аліна Гончарова

За кілька хвилин Гончарова повернулася з вином.  Вона це зібралася крутити?  Та батько її вб'є!  Це ж колекційна.  Хоча подивитися на побоїще буде весело.

- Крути, - скомандувала Марія, коли ми сіли в коло, - на кого потрапить, тому запитують.  Якщо на когось із хлопців, то питаємо ми, а якщо на нас – вони.

Ксенія слухняно розкрутила пляшку.  Через пару секунд вона зупинилася шийкою до білявки.

- Невдала у тебе рука, - пробурмотіла та, чекаючи на наші запитання.

- Як вийшло, що ви перевертні, а ваші батьки такими не є?  - Вчасно встиг подати голос я, помітивши, що Багров вже почав відкривати рота.

- Ну… - Марія задумливо перевела погляд на Ксюшу.

Тепер точно стало ясно, хто з них двох головний.

- Передається у спадок через кілька поколінь, - пояснила Гончарова.  – Може виявитися у правнуків, а може й у дітей.

- Ясно, - Міша простягнув руку до пляшки, і через пару хвилин вона вказала на мою зведену сестричку.

На цей раз Андріяю перешкодити ніхто вже не встиг.

- Звідки тобі дістався дар перевертня?  – вліз Багров.

- Від батька, - сказала Ксю, знову обертаючи "барабан".

Чорт, і чому він зупинився на мені?

- Скільки у місті вампірів?  - Подруги поставили це питання майже одночасно.

Наперед, чи що, готувалися?

– З тих, кого я знаю, дев'ять: я, Міша, Андрій, Ілля, Настя, батько, мати Іллі та батьки Багрова.

Ксю знову потяглася до пляшки, але я вчасно її випередив.

- Повертаємо по черзі, - запропонував Рудий.

Жіноча частина компанії начебто погодилася.

Дарма я взявся за цю справу, оскільки шийка судини з вином показувала між мною та Мішою.  У будь-якому разі вампіри не у виграші.

Так, можна було прилаштовувати собі на лоб табличку: "Вовки: комарі = 1:0!"

– Скільки у кожного з вас трьох було дівчат?  – миттєво зреагувала Марія.

– Маша!  – благала Ксюша.

Ймовірно, Гончарова знову хотіла дізнатися щось про вампірську частину нашого життя, але блондинка її випередила.

– Це не по темі!  – обурився Рудий.

– Двадцять дві, – пролунав голос Багрова.

І така гордість у ньому була, таке задоволення...

- Вісім, - не залишився у боргу Міша.

- Чотирнадцять, - прийшла моя черга.

- Ну ви й бабці… - вражено простягла Гончарова.

Її подруга, мабуть, була тієї ж думки.

- Сама спробувала б навчатися в інституті, - пробурчав Андрій.

Загалом не варто забувати, що через рік вона саме цим і займатиметься.

Рука Ксю потяглася до пляшки.  Дівчина досить сильно її розкрутила, але успіх був на нашому боці.  Питання випало на частку вовчої половини збіговиська.

– Скільки у вас було хлопців?  – випалив Міша.

Про звернення треба було спитати, про звернення!

Проте, подивившись на Гончарову, дійшов висновку, що й питання друга теж було доречним.

- Придурок!  - приречено заволав Багров.  - Ми ж хотіли про перевертнів дізнатися!

- Ось саме, - насторожено підтримала хлопця Ксенія.  — Дізнайтеся ви про перевертнів.

- Ну ні, - Рудий і не думав здаватися.  - Відповідайте.

- Дев'ять, - пробурмотіла Марія, завзято дивлячись у підлогу.

І чого тут соромитись?  Не нуль же

- Дванадцять, - мій рот широко відкрився, коли я почув від Гончарової цю ​​цифру.

І коли встигла, питається?

- Ще по колу?  - Запропонував Міша, але в моїй кишені наполегливо задзвонив телефон.

- Вибачте, - я вийшов на вулицю, знаючи, що не тільки вампіри, але тепер і перевертні (точніше, вовчиці) будуть мене підслуховувати.

Поглянувши на екран, я невдоволено насупився.  Лера, щоб її.  Дзвінка від сестри я точно не чекав.  З нею, як і з матір'ю, ми з батьком уже давно припинили всі стосунки.

- Сашко, - почувся хрипкий голос сестри (колишньої, колишньої сестри).  - Все ще мучишся?

- Не варто мені дзвонити.

Я збирався покласти слухавку, коли почувся голос матері:

- Я чула, Сергій повторно вирішив одружитися.  На людині?  Смішно.  А нас навіть не запросив.  Заспокой його, синку, ми обов'язково прийдемо.

Дермо, як же важко було це чути.  Хотілося кинути трубку, а потім жбурнути телефон, розбивши його об стіну.  Хоч і було зрозуміло, що Лера та мати самі зіпсували собі життя, коли вісім років тому почали пити кров, вбиваючи при цьому людей, але це все одно нервувало.

І вони отримували від цього задоволення...