Тихий Дін - Михайло Шолохов

— Скільки їх?

— Понад двадцятеро.

— їдьте їм навперейми, а ми звідси їх обстріляємо. Він повернувся до роти, скомандував вишикуватися і швидким маршем повів салдатів.

Коли козаки вихопилися на горбок, німці, вже випередивши їх, бігли ристю, перетинаючи дорогу на Пелікаліє. Попереду відрізнявся офіцер на яснорудому куцохвостому коні.

— Навздогін! Ми їх наженемо на другий пост! — скомандував Астахов.

Кінний прикордонник, що пристав до них у містечку, відстав.

— Ти чого ж? Обломив, брат? — обертаючись крикнув Астахов.

Прикордонник махнув рукою, кроком почав З'їздити до містечка. Козаки бігли швидкою ристю. Навіть неозброєним оком ясно було видно синю форму німецьких драгунів. Вони, їхали куцою ристю в напрямку другого посту, що стояв на фольварку верстви за три від містечка, і оглядались на козаків. Віддаль, що розділяла їх, помітно зменшувалась.

— Обстріляємо! — хрипнув Астахов, плигаючи з сідла.

Стоячи, намотавши поводи, пальнули. Кінь Іванкова став

дибки, звалив хазяїна. Падаючи, він бачив, як один з німців валився з коня: спочатку ліниво хилився набік і раптом, махнувши руками, впав. Німці, не зупиняючись, не виймаючи з чохлів карабінів, поскакали переходячи на чвал. Розсипались рідше. Вітер крутив матерчаті прапорці на їх списах. Астахов перший скочив на коня. Взялись до нагайок. Німецький роз'їзд під гострим кутом повернув ліворуч, і козаки, переслідуючи їх, проскакали за сорок сажнів від збитого німця. Далі йшла горбкувата місцевість, покраяна неглибокими влоговинками, покарбована зубчастими ярками. Що тільки німці виїздили з улоговини на той бік, — козаки спішувались і випускали їм услід по обіймі. Проти другого посту збили ще одного.

— Упав! — крикнув Крючков, заносячи ногу в стремено.

— З фольварку зараз наші!., тут другий пост... — мурмот-нув Астахов, заганяючи обкуреним жовтим пальцем в магазинну коробку нову обійму. Німці перейшли на рівну ристь.

Проїжджаючи, поглядали . на фольварок. Але подвір'я було порожнє, черепичні дахи будівель ненаситно лизало сонце. Астахов вистрелив з коня. Трохи відсталий задній німець мотнув головою і дав коневі остроги.

Вже потім виявилось, що козаки пішли з другого посту цієї ночі, дізнавшись, що телеграфні дроти за півверстви від фольварку перерізані.

— На перший пост поженемо! — гукнув, повертаючись до інших, Астахов.

І тут лише Іванков помітив, що в Астахова лущиться ніс, тонка шкірка висить на ніздрі.

— Чого вони не обороняються? — тоскно спитав він, доправляючи за спиною рушницю. ,

— Почекай ще... — кинув Щегольков, дихаючи як сапний кінь.

Німці спустилися в першу улоговину, не оглядаючись. По той бік чорніла рілля, з цього боку кущився бур'ян і рідкий чагарник. Астахов спинив коня, зсунув кашкета, витер тильним боком долоні зернистий піт. Він оглянув інших, сплюнувши сухий кім'як слини, сказав:

— Іванков, їдь до влоговині, глянь, де вони. .

Іванков, цегляно-червоний, з мокрою від поту спиною,

жадібно облизав зачерствілі губи, поїхав.

— Курнути б, — пошепки сказав Крючков, відганяючи нагайкою овода.

Іванков їхав ступою, підводячись на стременах, заглядаючи вниз улоговини. Спочатку він побачив кінчики списів, потім раптом з'явились німці, що, повернувши коні, йшли з-під схилу улоговини в атаку. Попереду, мальовниче піднісши палаша, скакав офіцер. За хвилину, коли повертав коня, Іванков відбив в пам'яті безвусе 'похмуре обличчя офі-церове, статну його поставу. Градом по серці тупотіння німецьких коней. Спиною до болю відчув Іванков щипучий холодок смерти. Він крутнув коня і мовчки поскакав назад.

Астахов не встиг згорнути кисета, сунув його мимо кишені.

Крючков, побачивши за спиною Іванкова німців, поскакав перший. Правофлангові німці йшли Іванкову навперейми. Доганяли його з дивовижною швидкістю. Він шмагав коня нагайкою, оглядався. Криві корчі зводили йому обличчя, видавлювали з орбіт очі. Спереду, припавши до луки, скакав Астахов. За Крючковим і Щегольковим вихрилась бура курява.

Ж

— Ось. Ось. Дожене, — стигла думка, і Іванков не думав про оборону; щулив своє велике повне тіло, головою торкався чубка коня.

Його наздогнав рослий рудуватий німець. Він списом штирхонув його в спину. Вістря, проштрикнувши ремінний пасок, навскоси на піввершка загналося в тіло.

— Братця, вертайте!.. — не тямлячись крикнув Іванков і вихопив з піхов шаблю. Він відвів другий удар, скерований йому у бік і, підвівшись, рубонув по спині німця, що скакав ліворуч. Його оточили. Рослий німецький кінь грудьми вдарився у бік його коня, мало не збив з ніг, і близько-близько коло себе побачив Іванков страшну муть чужого обличчя,

Перший підскакав Астахов. Його відтерли вбік. Він відмахувався шаблею, в'юном крутився на с'ідлі, вищирившись, змінившись на виду, мов той мертвяк. Іванкова кінцем шаблі черкнуло по шиї. З лівого боку над ним виріс драгун і блякло в очах метнувся на зльоті палаш. Він підставив шаблю: криця об крицю бризнула виском. Ззаду списом підіймали йому рушничний ремінь, настирливо перли, зривали його з плеча. За задраною головою коня маячило пітне, розпалене обличчя ластатого немолодого німця. Тремтячи одвис-лою щелепою, німець безглуздо штовхав палашем, намагаючись потрапити. Іванкову в груди. Палаш не діставав, і німець, кинувши його, рвав з пристроченого до сідла жовтого чехла карабін, не відводячи від Іванкова налякані брунатні очі. Він не встиг дістати