Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Мали б їх уже досить, якби звернулися з тим раніше. Звідки-бо мені знати про вашу філокартійну скруту. До речі, повідомте своє по-батькові. Бо я все маю клопоти на пошті з заадресуванням цінної кореспонденції. А що ваш кум? Чи не треба йому у пригоді стати? Напишіть-но його повні координати, про всяк випадок. В Києві до 1500-річчя повним ходом ідуть відбудовно-реставраційні роботи. Користуючись ювілейною нагодою, вештаюсь пам'ятними місцями і з замилуванням споглядаю паші колись занедбані шедеври. Видубецький монастир, Андріївська та Кирилівська церкви стоять такі ошатні. Ну, й звісно, моє сприйняття інтер'єру зараз відмінне від просто інтелектуальних захоплень замолоду. А бачили б ви, яким красенем виглядає Поділ. Все трухляве, або, здебільшого, все знесено, а що ціліше, відбудовано, пофарбовано і нагадує яскравий макет міста минулого віку. Якщо іноземці не зазиратимуть до помешкань (а про це, треба сподіватися, дбатимуть), то гарне враження в них залишиться. 20 дня відкрили Золоті ворота. Я ще до середини не проник, але зовні все привабливо. В травні, взагалі каскад відкриттів. На місці кінотеатру "Комунар", що по вул.Артема, вибудовано "Київську Русь". Будівля величезна і, як у випадку з усіма нашими видовищними закладами, про архіт. смак говорити не доводиться. Проте, зала найбільша з усіх київ. кінотеатрів — на 1600місць. На Львівській площі ось-ось відчинить двері височенький будинок торгівлі. В худмузеях розгорнуто експозиції картин до 1500-річчя Києва. Я бачив декілька реставрованих цікавих речей: портрет елегантного пана Тарновського (кінХІХ ст.), козак Мамай (XVIII ст.), давньоукраїнські ікони. Зворушують зображення Києва 100-200-річної давності. У зв'язку з ювілеєм підвищилася й активність сонця. В мандрах по Києву мене стало супроводжують сонячні протуберанці. Це кумедно короткий час і занудливо — коли надовго. Отож, для поцілунку в щічку моєї приятельки доводиться елементарно ушиватися. Щоправда, часом я роблю це, як Перон, на очах у всього Києва, але при перемозі сором'язливіших відчуттів, бува, й ушиваюся. В моєму квітникарстві зараз все квітує. Від сконфіскованих у браконьєрських дітваків квітів провалюється стіл і сторожка — мов напарфумлена. Бузок — просто неперевершений. Майтеся добре. Ваш Валерій. 24/У-82

+ знимка та прохані листівки.

Дорогий п.Євгене! Вашого листа одержав, як завжди з радістю, хоч тон його ентузіазму не викликає, я проте насмілюсь на банальне побажання гнати від себе журбу. Вкажу й на засіб (небанальний!) — молитви. Ви їх можете не знати в достатній кількості, але в резиденції нашого митрополита продаються досить змістовні молитовники, попрохайте в них листовно. Київ-4, вул.Пушкінська 36, Митрополиту Філарету. Я часто ходжу до церкви. Різдвяні свята справили на мене особливе враження. Вперше за весь час я чув там голосну укр.мову. Співалися прегарні наші колядки. І насолоду від їхнього виконання годі з чимось порівнювати. В неділю в Волод.соборі після вечірньої церк.хор з годину співав різноманітних колядок. Відтак, коли скінчили церковні хористи, серед присутніх утворилися кола і з них полинули самостійні співи. Служки ходили вже вигонити всіх, але люди так розспівалися і настрій був настільки піднесений, що ніхто довго не виходив геть. Невже ви собі не зготували куті. Я чомусь не подумав, що в вас там нема пшениці. В Казахстані-бо цього добра вистачало. Шкода, що не передбачив такої дрібниці.

Прийміть мої щирі співчуття з приводу смерті вашої мами. Це втрата нічим не замінювана, а глибини горя не зміряти. Здається, що оце джерело добра й любові буде завжди невичерпне. Справді, так сумно.

Льоля написала, що Іванові—більше гірше, ніж нічого. Але сподівається дотривати якось до березня. Глузмана нарешті прописано у помешканні дружини. Про виїзд сказали й не мріяти. Отже, і єврейські варіанти не панацея. Влаштовується за фахом. Я сторожую зараз що третьої ночі у величезній замкненій теплиці між розкішних квіток: гербер, гвоздик, троянд і гавкучих псів. Зарплатня така, що вистачає ледь-ледь: на тролейбус, декілька разів до кіна, жебракам у церкві. 75 крб. Запрошують мене посилено на лікування до Італії, але з того дива пива щось поки не теє-то як його. Зиновій озвався додому листом з Білої Церкви. Пише, що здоров 'я нема. Я натанув особистого листа до тамтешнього лікаря. Може, хоч на такій персональній ниточці якась підмога Зиновієві буде. 256400 Біла Церква. ЮА 45/35. Антонівку. Симчича не випустили з його зони. Зараз йому ведуть слідство за наклеп. Це — ще три роки... "Обіду мою віси, розріши ту, яко волиши: яко не імам іния помощі разві Тебе, ні іния предстательниці, ні благія утішительниці токмо Тебе, о Богоматір, яко да сохраниши мя і покриєш и во віки віків. Амінь". Пишіть.

Валерій.

Слава Йсусу Христу! Дорогий п.Євгене! Був я оце нині в церкві, слухав службу і переконувався, наскільки, все таки, вона нам потрібна. Я прийшов на 9 годину і майже три години стояв, розглядаючи чергу сповідників і наслухаючи читання молитов. Читалися молитви з вранішньої та відповідні псальми, відтак — молитви до причащения. Декілька десятків людей, які сповідалися в одного священника, терпляче і покірливо юрмилися в лівому крилі церкви, а я, стоячи поза їхніми спинами, то прислухався до читаного з крилоса в правому крилі, то міркував над власною недосконалістю, зрештою, коли наситився усим доволі, почав нудитися. Власне літургія розпочалася об 11 год. 40 хв. Це було саме тоді, коли я зловив себе на думці, що хочу звідси піти. І мені стало соромно. Я пару тижнів пролежав у лікарні, а до того і потім ходив на 7 годину, лише на стиснуту 2 годинну службу щонеділі. Цей свій разонатиждень візит я поступово почав вважати цілком достатнім. І ось зараз, прийшовши поза нормою на літургію в суботу, занудьгував. Але, щоб бути об'єктивним, слід сказати, зрештою, я переміг себе, і дослухав уважно службу. І, вже співаючи разом з усіма "Вірую", я збагнув, що це воно й є спілкування з Богом. Розшарпуваний пристрастями, втомлений кожноденними турботами, приходиш до храму, аби підвести підсумок пережитому протягом тижня. А тебе тисне й гнітить атмосфера очищення, тебе ще утримують пута гріхів. Жити правильно праведно можна тільки спираючись на християнське віровчення. Самого інтелекту, щоб бути непомильному, замало. Почуття розумом не перемагають, на них потрібні віжки релігії. Тому я знав, що не вийду з церкви зараз і ніколи, коли мене щось підштовхуватиме, мовляв, нудно або є якісь важливіші, цікавіші справи. Я був на службі в Макаріївській церкві. Це на Татарці, якщо їхати трамваєм від вул. Артема на Поділ — перша зупинка. А ще я ходжу до Фроловського та Покровського монастирів, в Вознесенську за автовокзалом, та на Куренівці. Публіка скрізь переважає старшого віку. Молоді з ясними (не каламутними) очима мало, але також трапляється. На жаль, казання в усіх храмах читаються рос. мовою й інакшого тут ніхто не уявляє. Про це все я подумав, що напишу вам обов'язково сьогодні, повернувшись додому. Свій задум, як бачите, здійснив, хоча й нашвид-коруч, не зовсім вправно синтаксично. Я одержав вашого післяноворічного листа, на який відгукнувся, надіславши вам бандеролю з імпортними вовняними перчатками та польською книжкою про Нюренберзький процес. Ви не повідомили мені, чи одержали. А я дуже не люблю, коли речі, які призначені для друзів, крадуть якісь покидьки. Тому, будь-ласка, напишіть, чи одержали бандеролю і цього листа. А, може, ви писали ? Тоді не одержав я, і ви мусите розшукати пропажу. Майтеся добре.

Ваш Валерій. 8/1П-83

Дорогий п. Євгене!

Нарешті трохи оклигав після нападу ниркової гіпертонії. Лікувався посилено гідротерапією, травичкою та буряковим соком і досягнув полегкості. Але десять днів на лікування пішло. Звісно, я це все оцінюю, як Божу ласку. Я-бо ходив до церкви також часто. В своєму останньому листі ви запитували про діда. Це — тема довга і не на один лист. Тому назву лише найцікавіші віхи. До війни вчився в ін-ті Червоної професури. Захистив дисертацію "Боротьба Росії та Польщі за Україну", здається, 1941 року. Був першим радян. ректором Львівського ун-ту. На початку війни був репресований, але через хаос документи на нього десь загубилися, й він просто відсидів три роки. Потому викладав історію в Київ, педінституті та ун-ті. 1962 року в Ленінграді захистив докторську дисертацію "Історіографія України". Це — перше подібного роду дослідження в нас. З найцікавіших монографій: "Історія укр. культури" (не впевнений, як до війни, а от по війні — єдина на цей предмет праця), а також "Укр. історіографія до ХУШ ст." Взагалі, підбиваючи підсумок, можна більше б говорити про невикористані можливості. Але ж у яку добу жито... Зайшов якось у книгарню закордонної л-ри, є тут така на Червоноармійській, такі розкішні мистецькі альбоми, різноманітна, хоча не надміру інтелектуальна, художня л-ра, багато навчальних курсів з вивчення мов. Але ціни — фантастичні. "Course of English" — 1 том — 150 крб. Уявляєте? Справленій ярмарок книжкових італо-франко-англо-німецьких чудес. Лише неприступних. А от у "Дружбі" був узяв "Sonety" Шекспіра по-польському, придивлявся та передумав. Навіть 1,5крб. при моїй зарплаті на необов'язкову книжку викидати не гоже. Зате є у продажу "Укр. народне мистецтво" англійською. Розкіш, але теж 12 крб. Пишіть, не лінуйтесь. Валерій.

P.S. Додаю ще прикру новину в Івана. Михайлина одержала від Льолі листа, де та пише, що їхню кімнату геть обікрали. Винесено всі речі і, звичайно, Льоля дуже переживає. Гадає, що то зробив сусіда їхній, п'яниця. Напишіть їй листа підбадьорливого.

8/1V-83

Євген Сверстюк

ЗУСТРІЧІ З ВАЛЕРІЄМ МАРЧЕНКОМ

Кожен раз мені згадується Валерій Марченко як людина, з якою у мене обірвався діалог на місці найцікавішому. Від самого дня мого повернення із заслання мені бракує його то для розмови, то для спільної дії, то для справи, яку можна довірити тільки йому. І так від самого початку: я чекав, що він мене зустріне із заслання... А він уже сидів під слідством вдруге, і було для всіх очевидно, що то початок дороги на страту. Від того часу у мене зберігся Останній лист Валерієві Марченкові

Юний друже коли я вертався то таємно сподівався що ти зустрінеш

бо інші для того вже надто старі Але вигасало жовтневе листя холодний падолист покривав Твої останні сліди і темний мур між нами виростав ночами в безмір Вестігіа террент мені вчувалося що долю твою пущено в гру задля жорстокого уроку Чому твою поставлено діагноз залишився молодим і роковано на зруб без тями про вічну істину про зерно кинуте в землю щоб дало плід

15/10.84

Скільки їх, товаришів з неволі, відійшло.