Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

З модуляцій мого голосу Тулубей збагнув, що хвилина до праці настала, й натиснув на важелі. Могутнім риком розпанахавши степову тишу, радгоспна машина нагадала, що вітчизняній техніці по плечу і не такі завдання, навалилась на п'ятачок малої землі, де закинутий долею стояв я, і легко піднесла мене на широкій бульдозерній лопаті. З висоти пташиного лету я побачив сонце свободи і величезні врожаї, що зростуть згодом на цій сирій оновленій землі. Одне слово, грузько тут у Саралжині. Якщо ви хоч раз усміхнулись, прочитавши це базікання, вважаю — досягнув свого, внісши веселинку в ваш засланницький побут. Довгенько збирався я написати до вас, але жорна часу затерли. Ну, та вже мусив, бо одержав відповідь на вашу телеграму. Спершу про книжку. Сподіваюсь, був таки першим вашим шанувальником, хто привітав. Зміст її становлять, справді, ваші літературно-критичні статті, зокрема, шевченкознавчі. Одна та, де ви рецензуєте монографію Хінкулова про Кобзаря, видану у Москві. Дізнавшись, що у вас тяжко хвора мати, телеграфував до Москви Щолокову, щоб згідно з відповідною статтею ИТК РСФСР відпустив вас у відпустку. Просив у другій телеграмі Прокурора УРСР Глуха посприяти в цій справі. Робив це без вашої згоди, тобто не узгодивши попередньо, але писано все коректно і гадаю, нічого такого, що суперечило б вашим намірам або міркуванням, я не припустився. Щодо хвороби матері мене поінформувала Нійоле. Вас, напевно, зацікавить зміст тогорічної розмови Ковальова з Суровцевим. Вихователі виявили і, зрозуміло, вилучили якусь вашу спільну річ, ви там щось удвох обговорюєте. Так от, Ковальов висловив упевненість, що її буде реставровано, хоч він такої змоги й не мас. Може, ще не знаєте? Мирослава Симчича перевезено на Україну. 332701 Запорізька обл. Оріхівський р-н, с.Мала Токмачка, п/я ЯЯ 310/88 "О". Майтеся добре.

8/1У-80 Валерій

P.S. Повернулася мені Великодня телеграма від Івана, що адресат вибув.

Добридень, дорогий п. Євгене! Прочитав вашого осіннього листа. Власне, розшифрував та й то відсотків на 70. Решта, напевно, залишиться на дослідження менш обтяженим часом потомкам. Наступного разу пишіть, друже, чіткіше. А щодо підручника з німецької не моя провина. Треба було просто вказати, що вам потрібен Курс німецької мови. Я вам його згодом і надішлю. Бо я подумав був, що це для вправ якихось абощо. З останніх відомостей про Івана таке. Виявили на хребті наріст-болячку, що через неї він не в змозі підводитись, бо одразу розпочинаються корчі в ногах. Отже, Льоля Павлівна розпочала зараз домагатися, аби випустили на лікування до якогось центрального шпиталю (Київ. Москва і т.ін.). Наслідки поки що невідомі. Я маю клопіт з тиском. Треба би його чимось збивати, але досі все пропоноване було неефективне. Тобто, коли лежу на ліжку, ніби менше, а походив трохи чи просто написав листа і вже догори. Та дарма. У № 7 "Вітчизни" мені на очі випадково трапилась критична і непогана стаття М.Рябчука про "Американський зошит" Драча. А оце в "ЛУ." № 95 бачу вже критику по критиці. Одна Клавдія

Фролова аж заходиться, захищаючи доробок майстра пера. Судячи з обсягу, стаття не випадкова. У жовтні я сходив на "Сто тисяч" до

ТЮГу. Не єдина там п'єса по-українському — твір із шкільної програми. Нижче середнього гра акторів під бурхливу реакцію підлітків на їхні бурлескні ескапади зі сцени мені не сподобалась. Чого, здається, не можна сказати про гол. режисера Мик. Мерзлікіна, який сидів через ряд позаду. Принаймні, вираз вмиротвореності не свідчив про сумніви митця. А от дві передачі по телевізору "Українські народні пісні про кохання" (близько двох годин кожна) були цікаві. Прості селянки з

Чернігівщини та Полтавщини виконували маловідомі пісні. Весь шарм був у тому, що жінки співали все точнісінько як удома, зберігаючи в недоторканості те, що вкладаємо у вислів народна творчість. Справжня етнографічна студія за участі 2 мистецтвознавців та поета, які поводилися досить пристойно і не зіпсували враження. Майтеся добре. Пишіть.

ЗО/ХІ-81 Валерій.

P.S. У Євгена Пронюка народився на Покрову третій син. Я про це вам, здається, не повідомляв ?

Христос рождається! Дорогий друже, радо вітаю вас із святом. Бажаю щастя, здоров 'я, творчих успіхів — усього, без чого життя наше лихе. Сподіваюсь, ви отримали мого попереднього листа. Але на всяк випадок, повторюю дещицю. Іванові трохи краще, проте мусить лежати через розрідження хребта у гіпсі. Ця сумна перспектива — на рік. Йому мали дозволити (виглядає, ніби дозволили) поїздку до Києва на лікування. В останній телеграмі до Михайлини дружина сповіщає, що Івана не везтиме через високий тиск. Очевидно, боїться його транспортувати, щоб не спровокувати інсульт. Вона вже відіслала контейнером книжки, а їх, як мені відомо, в Івана була тьма. Це зараз клопіт неймовірний (не лише для Світличного), бо я, наприклад, не купую зовсім книжок. Немає де ставити — раз. По-друге, придбати щось путнє — складно та й дорого. З останніх моїх набутків "Украинская, портретная живопись XVII ст." Платона Білецького. Розкішний друк на імпортних машинах, Ленінград. Але вже давно вирішив, що краще, ніж гасати за барвистими новинками сьогодення, поринути у світ минувшини. З насолодою читаю видання з минулого та початку цього сторіччя. Мене цікавить доба Шевченка, кирило-мефодіїців. На заваді тут, щоправда, стає неможливість потрапити до ЦНБ, причини — елементарні бюрократичні. Але й те, що маю змогу почитати з ласки знайомих, відкриває світ, звульгаризований підручниками та нездарами-викладачами. Сидить у мені літературознавець. Хотів написати Contra spem spero, але потім подумав, що цей вислів з атеїстичним присмаком. У нас надія є завжди. Зневіра справжнім християнам не властива, це заперечувало б підвалину вчення. Тому я просто впевнений, мій хист людям придасться рано чи пізно. 16 грудня ходив на прем'єру до франківців. Досить порожниста комедія. Попри все публіка реготала. Що прикметно, театр було заповнено без допомоги звичних оргнаборів з приміських сіл. Майтеся добре. Валерій.

23/ХІІ-81

P.S. Вкладаю твір вашого сина, який випадково дала мені його вчителька аж оце через скільки років. Вона сказала, що А. був добрий учень.

Дорогий п.Євгене! Завітав мимохідь, на хвильку до вашої господи на Русанівку і зустрів вашого сина. Враження — приємне. Для нього, безперечно, українська є рідною мовою, поза цим, мені здається, він нагадує вас замолоду. Єдине, про що батько мав би зараз подбати — духовне виховання. Андрій надто упевнений в домінанті науки. Це помилка багатьох інтелігентних людей і то не лише казармових часів. Я оце прочитав "Исповедь" Толстого і пересвідчився, що спокуса безбожності є задавненою, власне, споконвічною. Я не міг авторитетно говорити про Бога в першу ж зустріч, хоч отой християнський обов'язок і стояв перед очима, коли розмовляв з вашим чадом. Та, гадаю, батькові навернути, розтлумачити буде простіше (наскільки зауважив, він вірить і шанує вас). У ваших взаєминах то — першорядне! Нарешті до моєї хати завітав Зиновій, із своїм старшим сином був. Як не дивно, за минулі майже чотири місяці я побував у нього зо три рази, а це вперше він у мене. Згадували друзів, колишні січі, головним же була — радість спілкування. Їй-бо, одержуєш далеко не від кожного, з ким перебував у місцях віддалених. З цікавішого, що прочитав останнім часом, — "Исповедь" Толстого. Винятково! Її слід, власне, всім нам перечитати. Необхідність Віри Толстим показана неспростовно. Як пишу до вас, постійно зачіпаю цю тему, бо внаслідок набутого життєвого досвіду прийшов до єдино можливого висновку. А позаяк полюбляю в кожнім 14 ** твердженні бути певному, свої Богопошуки провадив щонайбільш сумлінно. Зараз це виявляється у винаходженні різноманітної літератури. Тим і задоволений. Нещодавно переглянув "Лісову пісню" — витвір студії Довженка. Є у фільмі кілька цікавих кольорових вирішень, тобто відчутно, що Ю.Іллєнко не позбавлений хисту митець. Проте загалом

— розчаровуюча. Замість Лесі Українки з конфліктом романтичної Мавки та прагматичного, утилітарного Лукаша, — несподівано перебільшена драма зрадженого кохання. Іллєнко, вочевидь, замонавши дозвіл на ню, випасає об'єктивом принади оголеної акторки Євдокимен-ко. Що було новим у Довженка і пікантно-авангардистським у Параджанова, зараз виглядає захопленням провінціала модою —надцятирічної давності. Режисер мас право на власне прочитання літ. твору (тому фільм зветься так: "Лісова пісня. Мавка"), але тоді його версія мусить бути талановитішою. Цього не сталося не в останню чергу через ненормальні умови літ. —мит. життя. Дістав листа від Льолі Павлівни, де вона пише, що Іванові дещо покращало. Декілька разів обіцяли, що його актують. Вона відіслала додому речі, а

їх усе тримають. Пише, що вкрай стомлена, з гіпотоніка перетворилась на гіпертоніка. Іванові вже залишилося до кінця терміну менше року

— в березні. Поки все. Майтеся добре. Тут ~ свячена (підсушена, щоб дійшла) паска і свячене сало. Христос воскрес!

Ваш Валерій.

Квітень — 82 (?)

Дорогий п. Євгене! Це, справді, приємність — спілкування з вами. Мені часто доводиться розмовляти тут на теми, заторкувані вами в листах, але в подібних випадках, як правило, виходить монолог. Співрозмовники настільки безпросвітнім сірі, важко й повірити, що з "верхньою освітою". Одного разу я подивився бібліотеку однієї біологині: "Блокада" Чаковського, якісь каламутні, що не запам'ятовуються прізвища суч. рос .авторів, комплект минулорічної "И.Л.", трохи класики типу "Айвенго" В. Скотта та "Вибраного" Блока і край. Можна було б деталізувати, згадуючи ще кілька заруб. романів українською мовою, книжку оповідань Шукшина, але, загалом, убого. А тому одкровенням здаються твердження, що все розпочинається з моралі, що досить бути моральною людиною (прагнути бути) і вже можеш накликати гнів можновладних. Я наводжу зачин Іісуса Христа як класичний зразок архиреволюційної моралі. Цікаво, що водночас з написаним вами про

Толстого я оцінив "Исповедь" як найзначимішу геніальну його річ. Що ж до ваших оцінок взагалі, то в мене лиш епітети вищих ступенів. Перечитую листи. Ваше замовлення на предмет листівок виконаю ближчим часом.