Поза збірками - Олександр Олесь
На крила візьмуть і полинуть.
А там, далеко від землі,
Звучить музика зорь таємних.
Вона заглушить всі жалі,
Всі зойки ваших ран нікчемних.
Або надвечір йдіть туди...
Я чув давно, колись ще змалку:
Сам Бог приходить до води,
Сам Бог відвідує рибалку.
Сам Бог сідає, розмовля
Про пережите, про майбутнє,
За що покарана земля,
Чом щастя й досі є незбутнє.
Як ви розкажете про все -
Погладить ніжно вас рукою...
Лише дмухне і весь тягар
Розвіє пилом над водою.
Коли ж приходить він, святий,
І вдвох з рибалкою сідає?
Як сходить ранок золотий
Або як сонце погасає.
І можна бачить стежку ту,
Якою Бог до вас приходив:
Хтось наче стрічку золоту
Йому послав на срібні води.
5.04.1944
«Співи, співи... Скільки співу…»
Співи, співи... Скільки співу
Скрізь: на небі, на землі...
Ліс співає, вітер, річка,
І дзвенить дзвінок у млі.
І чому це?.. Що за свято?
Глянув в серце... і завмер...
Хтось простяг мені обійми...
Знаю, знаю вже тепер.
30.04.1942
«Бурхливе море навкруги…»
Бурхливе море навкруги,
І дихають все дужче хвилі.
Де ж тихі, любі береги
І дні ясні, спокійні, милі?
В шовковім шелесті трави
Чи в шелесті піску морського
Казки бабусі чули б Ви
І не хотіли б більш нічого.
12.01.1944, Прага
«Вам сняться все сніги глибокі…»
Вам сняться все сніги глибокі
І самоцвіти на снігах.
На небі зорі синьоокі,
І лебідь-місяць на хмарках.
Це дух Ваш, томлячись без краю,
Прикутий тілом до землі,
Вночі кайдани одмикає
І нишком кидає її.
12.01.1944, Прага
«Так шкода кожної хвилини…»
Так шкода кожної хвилини,
Що порошинкою пролине
І зникне в прірві забуття,
Лишивши жаль і каяття.
Як любі нам хвилини ті,
Що, наче іскри золоті,
Летять дощами вогняними,
А серце і думки за ними.
Яке солодке забуття,
Коли, як вихор, все життя
Пролине стежкою своєю
Або без стежки над землею.
25.01.1944, Прага
«Не знаю й сам - чому я знов…»
Не знаю й сам - чому я знов
Весь день до Вас лечу думками,
Чому так радісно пташками
Вони щебечуть про любов
І сиплють іскри в душу й кров.
Чом не приборкаю думок?..
Чом не розвію сну ясного?
Я сплю: із лісу чарівного
Шумить мені пісень поток
І линуть пахощі квіток.
7.02.1944, Прага
«Як серед мли на океані…»
Як серед мли на океані
Зникають рідні береги,
Так Ви зникаєте в тумані,
Щоб стало пусто навкруги.
Щоб знов я йшов чогось шукати
Серед пустелі і пісків,
Щоб знов не знав, кому співати
І хто б почув з пустелі спів.
10.03.1944, Прага
«Затопила чорна туга…»
Затопила чорна туга
Мого серця береги...
Ані брата, ані друга,
Тільки люті вороги...
Лийся, пиво бурштинове,
Чорну тугу розпускай,
Оберни ніч в день майовий,
А чужину - в рідний край.
19.11.1927
ЛИСТ ДО М. РИЛЬСЬКОГО
(Закінчення)
...Та я хотів у Вас спитати:
Як Бог Вас досі уберіг?
Як досі Ви чужої хати
Не переступите поріг?
Гарчать на Вас, кусають пси,
А Ви - обличчям до краси!
Згадайте, друже мій, охранку:
Як легко нам тоді жилось!
Під сірим захистом серпанку
Чи ми боялися когось?!
Тепер зніміться в небесах,-
І там зустрінете Ви жах!
А Вас усюди пси продажні
На кожнім кроці бережуть,
За кожне слово нерозважне
Вас трибуналу віддадуть...
ФАНТАСТИЧНІ МРІЇ
Коли б я у Харкові рідному був,
Я б, певно, тепер комунара здобув.
І мав би уже, що бажає душа,
А скільки б в кишені бряжчало гроша!
Я б їздив на авто туди і сюди,
На зібраннях лив би потоки води,
Без краю, без ліку молов би дурниць,
Слонів будував би із бліх та блощиць.
Коли б я у Харкові рідному був,
Давно б всі крутійства і кривди відчув,
Давно б я у руки взяв галицький кріс,
Давно б на останній осиці повис.
18.11.1929
«В Вас стільки сонця золотого…»
Марії Фабіановій
В Вас стільки сонця золотого,
Блакиті чистої, тепла,-
Неначе з краю чарівного
Вас хвиля моря принесла.
І як Ви можете тут жити,
Серед безлюдних цих пустель,
Промінням серця свого гріти
Граніт холодний мертвих скель!!
Чи принесли Вас крила хвилі,
Щоб Ви світили в сизій млі,
Щоб люде вірили, терпіли
І ждали сонця на землі.
18.09.1941
«Вона - як жайворонок в полі…»
М. Ф.
Вона - як жайворонок в полі...
Палають села і міста,
Народ як знятий із хреста,
