Драматичні поеми - Леся Українка

прошу тебе. Ось зараз, зараз, доню!

Мартіан іде в таблін і виносить звідти календар - мармуровий кубик з написаним на ньому календарним текстом у три стовпці на кожному боці.

Люцілла

(переглянувши одну шпальту)

Так, правда, день Венери… Слава богу!

(Заспокоєна, одхиляється на подушки, але зараз же знов тривожиться і починає щось шукати.)

Де, мамо, булла?

Альбіна

(виймає з мішечка, що коло пояса, невеличкий медальйон на стрічечці)

Ось.

(Хоче знов сховати.)

Люцілла

Ні, дай сюди,

ти ще загубиш.

(Бере буллу і чіпляє собі на шию.)

Мартіан

Що ж таке в тій буллі?

Люцілла

Так, камінець - «гадюче око» зветься -

жрець Ескулапа дав у Сіракузах,

там мама в храм ходила.

Мартіан

(до Альбіни)

Правда, сестро?

Альбіна

(непомітно для Люцілли зробила знак Мартіанові, що ні.)

Та мусила вже… Що́ ж ти з нею зробиш?

Люцілла

А в храм Лібітіни 5 ми вдвох піде́м,

як відпочину. Мама от не хоче,

а там на кораблі казала жінка,

що просто як рукою здійме слабість.

Мартіан

Ти в мене й так поправишся, Люцілло.

Альбіна

Отсе ж я й привезла її до тебе

на поправку. Єгипетська весна

їй завжди шкодить: той гарячий вітер -

то чисте пекло.

Люцілла

Тут як у раю -

так легко дихати…

(Глибоко дише, втішно усміхаючись.)

Альбіна

(теж усміхається)

От бачиш, доню,-

казала ж я, що добре в дядька буде!

Мім приходить, бачить, що сонячний дзигар вже весь покритий тінню, і здіймає клевця, щоб ударити в дошку, але Мартіан робить йому знак, що не треба, і показує рукою на браму. Мім, покинувши клевця, відчиняє хвіртку, торкає воротаря і показує йому на бічний прохід у дворі; той увіходить у двір, зачиняє хвіртку, засуває важким засувом браму і йде собі праворуч через двір у бічний прохід. Мім вертається і наливає кухликом воду в клепсидру.

Люцілла

(тривожно мацає в себе на грудях і шукає навколо. З одчаєм.)

Ой мамо, лихо! Я згубила рибку! 6

Альбіна

Як, донечко? Вона ж була на шиї.

Люцілла

Шнурочок, певне, перервався…

(Ламле руки і здіймає їх угору.)

Боже!

Прости мене! Прости!.. Ой мамо, мамо!

Навіщо я тебе в той храм послала!

Господь прогнівався за Ескулапа

і рибку одібрав, бо він не хоче,

щоб я, нечиста, знак Христовий мала.

Ох, мамочко, тепер же я умру!..

Ой, нащо ж ти пішла до Ескулапа!..

Альбіна безпомічно дивиться на Мартіана.

Мартіан

(нишком до Альбіни)

Скажи, що не ходила.

Альбіна

(так само, хитаючи головою)

Гірше буде.

Люцілла

(раптом завважає у міма в руках свою рибку. Радісно)

Дай, дай сюди! Ти де її знайшов?

Мім не рушиться, спокійно роздивляючи майстерно зроблену рибку.

Дай. То моя!

(До Мартіана роздражнено.)

Чому се він не слуха?

Він варвар теж?

Мартіан

Ні, він глухонімий.

(Бере од міма рибку і подає Люціллі, вона втішно притискає рибку до серця і цілує її.)

Люцілла

(глянувши на міма)

То він страшний!

Мартіан

Ні, чим же він страшний?

Він добрий і покірливий, він буде

тебе носити на руках, як схочеш.

(На мигах питає міма, чи буде він носити Люціллу на руках. Мім потакує головою і всміхається привітно Люціллі. Вона теж усміхається.)

Люцілла

(до Мартіана)

Звели йому, щоб відчинив ворота.

Здається, з сього боку видко море,-

я подивлюсь.

Мартіан

Там вулиця, дитинко;

там ходять люди, будуть заглядати.

Люцілла

(злякано)

А ти боїшся? Певне, тута люди

камінням кидають у християн?

(До матері.)

Щоб ти мені ніколи не ходила

на вулицю! І в церкву не пущу.

І щоб ніякі люди не ховались

у нас в кімнаті! Чуєш? Я не хочу!

А то заслабну гірше та й умру.

Альбіна

Нехай господь боронить! Не тривожся.

Куди ж я тут піду? Кого сховаю?

Я ж незнайома тут ні з ким.

Люцілла

У церкві

пізнаєшся одразу з усіма.

(До Мартіана нервово, дедалі все більше бентежачись)

Ти, дядечку, не знаєш… то давно ще,

як я була маленька… все мій татко

ходив до церкви та й ходив… І люди

у нас ховалися… А раз… вночі…

прийшла сторожа, тих людей забрала…

І татка з ними… І в темницю татка

замкнули… мучили… пекли залізом…

а потім… до стовпа його прибили

і… і…

(Задихається, хапається за груди, стогне)

Альбіна

(кидається до неї)

Люціллочко!

Люцілла

Води! Води!

Мім по знаку Мартіана подає їй води.

Люцілла

(напившись і полежавши тихо, до матері)

То ти не підеш?

Альбіна

Не піду, дитинко,

нікуди не піду, з тобою буду.

Люцілла

А люди? Може, дядько їх ховає?

Мартіан

Ні, в мене не ховається ніхто.

І ти не бійся, нас ніхто не займе.

Мене тут поважають.

Люцілла

(зітхає з полегкістю)

О, се добре!

(Закриває очі.)

Якби хоч рік пожити так спокійно,-

я б видужала, мамо.

Мартіан

Дай-то, боже!

Не рік живи, а хоч і до заміжжя.