Драматичні поеми - Леся Українка
я від людей тебе не заховав.
Валент
То, батеньку, ще гірше. Се не знає
Аврелія, як часом тяжко в людях,
а то б не нарікала на «пустиню»…
У школі - то ж були щоденні муки,
тортури справжні! Школярі у нас
всі на «римлян» і «християн» ділились,
зчиняли раз у раз сперечки, звади,
два табори були непримиренні,
як на війні. Мене ж і ті, і другі
«межи́вірком» дражнили, та й тепера
молодики так само називають
за те, що я - з твого наказу, батьку -
здаюсь байдужим до змагань за віру.
Між ідолян і християн одмінком
холодним та оспалим я блукаю…
Ніхто не знає, що́ в мені кипить!
Мартіан
Господь, мій синку, знає все таємне.
Він дасть тобі заплату.
Валент
За що, батьку?
Чим прислужився я до слави бога?
Чим сам собі я славу заслужив?
Мартіан
Де ти навчився славолюбства?
Валент
В тебе.
У мене дух займався, як я слухав
про вхід господній у Єрусалим,
коли юрба народу незчисленна
«Осанна сину божому!» кричала,
і віття ліс над нею колихався.
Се ж був тріумф!
Мартіан
Та не найбільший, сину.
Мовчазно терплячи наругу й муки,
син божий звеличав вінець терновий
над всі вінці земні… То був тріумф.
Валент
І той ще не найбільший. Там, на небі,
сів божий син праворуч край отця,
а в судний день, при сурмах ангелиних,
появить славу другого пришестя.
Мартіан
(побожно)
Так, сподіваємось. Але ж, Валенте,
належить слава богові - не людям.
Валент
Павло-апостол, батьку, був людина,
проте ж він славен був по всіх світах.
Ареопаг, філософи премудрі
чоло клонили перед ним. Народи
всіх мов перейняли його імення.
Церкви - то світачі його. Ох, батьку,
я за таке життя стерпів би все!
Мартіан
Не всім те дано.
Валент
Знаю я, що слава
святая не судилася мені,
бо сина-проповідника не сміє
у себе мати Мартіан Емілій.
Мартіан
Син адвоката може прилучитись
до діла батька. Звісно, се завдання
не так величне…
Валент
Я твого завдання
не зневажаю, та мене не ваблять
закони й коментарії на їх.
Та й справи християнські не щодня ж бо
трапляються.
Мартіан
За се хвалімо бога!
Валент
Та й… я з тобою буду щирий, батьку…
такої слави, як твоя, для мене
було б не досить. Був я у суді
тоді, як ти там промовляв. Дивую,
як міг ти говорити! Не зійшов ти
ще й на трибуну, а вже там стояла
клепсидра, той холодний часомір,
що краплею по краплі невблаганно
відмірює тобі той час короткий,
що вділено для оборони правди.
Мартіан
Так що ж, Валенте? Світочам небесним,
і тим порядок дано й певний час,
коли і скільки їм світить на землю.
Я до порядку звик. Хіба промова
моя була невдала.
Валент
Ні. Здається,
промова та була з найкращих саме.
І що ж? Кому ж ти розсипав ті перли
ясного розуму? Якісь діди,
засушені в пергаментах, шукали
параграфів по кодексах в той час,
як ти вдавався до душі та серця!
Мартіан
Та судді й мусять пильнувать законів.
Я більше удавався з тим до люду,
а люд, здається, не байдужий був.
Валент
Юрба плескала не тоді, як справді
ставав ти на верхів’ї свого хисту,
а як спускався до низин утертих.
Я червонів при тих аплодисментах.
Мартіан
Хіба вже завжди так?
Валент
Та хоч би й ні,
то все ж я, батьку, вражений за тебе.
Останній проповідник з передмістя
яскра́вішу, живішу славу має,
ніж ти, найперший в місті адвокат!
Я б не стерпів такого!
Мартіан
Слухай, сину,
чи слава ж є найбільша надгорода?
Чи ж найпочесніше у світі - лавр?
Шанобний дуб, оливна гілка миру,
свячена пальма - чи ж не рівноправні
вони славутнім лаврам?
Валент
Може бути.
Та що кому належить. Он сестра
волить як не лілею, то троянду,
а я волію лавр. Такий я вдався.
Я про́бував усі мені приступні
шляхи до слави. Вірші, проза, драма,
наука - все те зрадило. Не маю
я до письменства хисту. Чин живий
або живеє слово - се талан мій,
я син оратора таки недарма!
Та досі скрізь цвілим і сірим муром
ставала на дорозі обережність.
Я не проламувався через мур,
шануючи твоє завдання, батьку,
але тепер знайшов я кружну стежку,
що вже тобі шляху не переріже…
Мартіан
Яку ж то саме?
Валент
Я вступлю до війська.
Мартіан
Ісусе Христе!..
Валент
Що ж ти так жахнувся?
Чи мало християн у війську служить?
Мартіан
Але ж вони там служать по неволі,
а ти по волі мав би лити кров,
носити цезарські орли, приймати
з нечистих рук вінці!
Валент
Бо чисті руки
вінців не мають для таких, як я.
Я людських душ не смію боронити
від князя тьми, то буду проганяти
хоч темні орди варварів північних.
Піду туди, де бій кипить найдужче,
а там уже ніхто не запитає
мене про віру. Там - аби одвага
