Домбі і син - Чарльз Діккенс

- Оце так-так, міс Фло! Оце б ваш тато розсердився! - гукнув з порога голос, що належав невисокій на зріст, смаглявій дівчині років чотирнадцяти, з кирпатеньким носом і чорними, мов агат, очима.- І це при тім, що вам якнайсуворіше заборонено ходити до мамки і докучати їй!

- Вона зовсім не докучає мені,- відповіла здивована Поллі.- Я дуже люблю дітей.

- Ах! Вибачайте, місіс Річардс, але це ще нічого не значить,- відказала чорноока дівчина, така сокиркувата та кусюча на язик, що від неї, здавалося, відразу сльозилися очі.- Я дуже люблю солодкі булочки за пенні, місіс Річардс, але це ще зовсім не значить, що мені їх подадуть до чаю.

- Не в тому справа,- мовила Поллі.

- Не в тому, аякже! - відмовила швидка дівчина.- Красно дякую. Але не забувайте, будьте ласкаві, що міс Фло припоручено мені, а містера Поля - вам.

- І все ж нам з вами нема чого сваритися,- зауважила Поллі.

- О ні, місіс Річардс, ні в якому разі,- погодилася Заводіяка,- бо посада коло міс Фло - постійна, а коло містера Поля - тимчасова.- Заводіяка не визнавала розділових знаків і випалювала все, що мала сказати, одним реченням і по змозі не переводячи духу.

- Міс Флоренс, здається, тільки-но повернулася додому? - спитала Поллі.

- Так, місіс Річардс, тільки-но повернулася додому, і, міс Фло, не минуло й чверті години, як ви вдома, а ви вже встигли повитирати мокре лице до дорогої сукні, яку місіс Річардс носить по вашій мамі.- З цими словами юна Заводіяка, що насправжки звалася Сюзанна Ніппер, одірвала дитину від її нового друга так, наче зуба вирвала. Проте зробила вона це більше через надто ретельне ставлення до своїх обов’язків, аніж з бажання завдати прикрості своїй вихованці.

- Вона, певно, щаслива, що вона знову вдома,- кивнула Поллі на дівчинку з підбадьорливою посмішкою на здоровім виду,- і буде дуже рада побачити ввечері свого тата.

- Знаєте що, місіс Річардс,- обірвала її міс Ніппер,- припиніть. Побачити свого тата! Ач куди! Хотіла б я знати, як це їй вдасться?

- А що - не побачить? - спитала Поллі.

- Ні, місіс Річардс, ні! У її тата інший об’єкт захоплення, але й до того іншого об’єкта він ніколи нею не захоплювався,- дівчат у цьому домі не визнають, місіс Річардс, це я вам кажу.

Дитина по черзі зиркала то на мамку, то на Сюзанну ніби розуміла й відчувала, про що вони говорили.

- Ви мене дивуєте! - скрикнула Поллі.- Невже міс тер Домбі не бачив її, відколи?..

- Ні,- перебила Сюзанна Ніппер,- ні відтоді, ні до того хтозна чи хоч раз оком кинув за багато місяців. Не знаю, чи й пізнав би своє дитя, якби стрів її завтра на вулиці, а щодо мене,- хихикнула Заводіяка,- то думаю, він і не підозрює про моє існування.

- Бідненька! - зітхнула Річардс, маючи на увазі не міс Ніппер, а маленьку Флоренс.

- Ох, місіс Річардс, не про нас, звісно, мова, але тут пекло на сто миль довкола. Бажаю вам щасливого дня, місіс Річардс, а ви, міс Фло, ходімте зі мною і не опирайтесь, як який упертюк, що про нього доброго слова не скажеш!

Не зважаючи ні на ці вмовляння, ні на деякі спроби з боку Сюзанни Ніппер викрутити їй праве плече, Флоренс випорснула з-під її рук і палко поцілувала свою нову приятельку.

- До побачення! - сказала дитина.- Хай благословить вас бог! Я скоро знову прийду до вас, а ви до мене! Сюзанна дозволить. Правда, Сюзанно?

Заводіяка була загалом добродушне створіннячко, дарма, що належала до новітньої школи вихователів, представники якої гадають, що дітьми треба завжди трясти, колотити і кидати, наче монетами, щоб вони завжди блищали, як нові. Коли Флоренс отак звернулась до неї, ще й у супроводі певних зворушливих жестів, вона схрестила на грудях руки, і в її широко розплющених очах майнув лагідний вираз.

- Це не гоже з вашого боку, міс Фло, бо ви знаєте, я ні в чім не можу вам відмовити, але ми з місіс Річардс помізкуємо, чим тут зарадити, і якби місіс Річардс захотіла, то я ладна податись хоч до Китаю, місіс Річардс, тільки я можу загубитись в лондонському порту.

Річардс на цю пропозицію висловила свою згоду.

- В цьому домі не так уже й шумно та весело, щоб комусь кортіло цуратися людей, місіс Річардс,- сказала міс Ніппер.- Ваші Токси і Чіки, може, й вилущать мені передні зуби, але це ще зовсім не привід, щоб підставляти їм обидві щелепи.

Проти цієї думки, як абсолютно очевидної, місіс Річардс теж не заперечувала.

- Я, звичайно, ладна жити з вами в добрій згоді, місіс Річардс, весь час, поки містер Поль потребує ваших тимчасових послуг, якщо наша згода не ввійде в суперечність з наказами, але, боже мій милий, ви ж іще не розпакували речей, міс Фло, уперта ви дитина! Ходім!

З цими словами Сюзанна Ніппер, у пориві енергії, налетіла на свою вихованку і винесла її за двері.

Та ніким не привічена, прибита горем дівчинка була така мила, спокійна та безодмовна, стільки було в ній любові, яка здавалася нікому не потрібною, стільки журливого розуму, на який ніхто не звертав уваги,- що Поллі, коли вона опинилася сама, стало сумно. Простенька розмова між нею й сиріткою зворушила материнське серце не менш, ніж дитяче, і обидві відчули, як між ними зродилися обопільні симпатія та довір’я.

Хоч як звірявся містер Тудл на Поллі, вона щодо освіченості не набагато перевершувала свого чоловіка. Але Поллі належала до тих простих жінок, що в масі своїй кращі, вірніші, вищі, благородніші, чутливіші і набагато сталіші у здатності до самозречень та ніжної, жалісливої прив’язаності. І цілком можливо, що якраз вона, з її невіглаством, могла б ще й тоді, в найперші дні, відкрити містерові Домбі очі на те, що згодом вразило його, наче блискавка.

Та це вже відступ від теми. Поллі ж