Вуглинка - Гуліна Анна
Звідки ти узявся на мою голову, разом з отими юдавцями, – пробуркотів він, побачивши хлопця. – Таку презентацію зірвали! А я ж хотів, як краще!
– А вийшло як завжди, звичайно. Майстре, я хотів спитати, а чому б вам не показати тому купцю свій рубін?
– Та йди ти, хлопче, під три вітри! Поради він мені ще роздавати буде! – обурився Грінберг.
– Я не раджу, мені просто цікаво, чому ви не хочете довести, що магістри також можуть творити оригінальні прикраси. А той трилліант – справжній красень, самі ж знаєте. – І хлопець пішов назад до друзів. Розлючений Грінберг ще пару хвилин перекладав трафарети на верстаті, потім різко спинився і взагалі вийшов з зали.
– Он де ти! – захеканий Лис ледь зміг провести Райдена крізь натовп навколо Зоряної квітки. – Думав, тебе злякав тягар народної уваги!
– Є таке, якщо чесно. Я знав, що камінь приверне увагу, але щоб настільки…
– Ми з вуглинкою зараз на тебе образимося! Досі її недооцінюєш! – фиркнула Тріша.
– Фух, думав, не встигну! – перед ошелешеним Райденом з'явився пан Каспар власною персоною. – Ну, де там твоя красуня? Оце тааак! Я ж казав, хлопче, що в тебе все вийде!
– Учителю, здрастуйте! Я до вас заходив на днях, але сусіди сказали, що ви поїхали у справах! – зрадів хлопець.
– Так, довелося їздити до столиці, у Головний архів, – кивнув пан Каспар. – І заодно листа до бургомістра привіз від своєї замовниці. Знаєш, я думав, що ти зробиш її у формі зірки, коли зрозумієш, що це зорецвіт! Але троянда теж гарна вийшла!
– Знущаєтеся? Я про це дізнався півгодини тому! – вигукнув Райден.
Пан Каспар почав реготати так, що чутно було на всю залу. – Ну ти даєш! Я ж тобі казав зазирнути у бібліотеку!
– Та був я там, три дні як книжковий черв'як міську бібліотеку вздовж і поперек обнишпорив! – обурився хлопець.
– Навіщо міську, я тобі про дідову бібліотеку казав! Там такі видання є, що нашій бібліотеці і не снилися! – і старигань став сміятися ще гучніше.
– Почуваю себе йолопом, чесно, – зітхнув Райден скуйовдивши волосся. – Стоп. Ви що, знали, що це зорецвіт?
– Ні, не знав. Але здогадувався. А в столиці, коли до моїх послуг був увесь Головний архів, перевірити здогадку було справою трьох хвилин!
Крізь натовп з легкістю прокотився бургомістр з сяючим обличчям.
– Ну хай там як, а носа йому ми утерли! Так що вигідні контракти для майстрів не за горами!
– О, пане Ламмерт, прекрасно. Вам лист від кронпринцеси Євгенії! – пан Каспар вивудив з щільно напханої папером сумки величенький конверт з трьома сургучевими печатками.
– Нічого так у вас замовники, – прошепотів Райден вчителю, поки трохи блідий бургомістр ламав печатки на конверті.
– Ну так там і діаманти з такою історією, що сам чорт ногу зламає! – хмикнув пан Каспар.
В цей час бургомістр схопився за серце і мало не посивів за лічені секунди.
– Який скандал! Яка пляма на репутації!
– Пане Ламмерт, що сталося? – схвильовано запитала Тріша, підхоплюючи бургомістра під лікоть, щоб він не впав. Судячи з тремтячих колін, саме це він і збирався зробити.
– Кличте сюди Стужвільсона! Хутко! – прохрипів він.
Роздратований магістр підійшов через пару хвилин. Йому вже доповіли про розмову з юдавськими купцями, і необхідність визнання власної помилки не тішила його его.
– Карбонадо, Лідмор! Де карбонадо?! Весільний дарунок від шаха Юдавії, велика рідкість – бургомістр ледь не схопив його за грудки. – Нас звинувачують у підміні каменів у діадемі кронпринцеси!
– Що? Яке карбонадо? Що за жарти? Мені разом з діадемою прийшла купа каменів з різних копалень, я й відібрав діаманти, інші віддав учням. Що я, діаманти не відрізню від якогось агата чи обсидіана? – обурився Стужвільсон. – Там того добра вдосталь було!
– Казав я ректору, що треба додавати лекцій по гемології! Якщо навіть магістри демонструють таке невігластво, що вже казати про інших! Шановні, а що, як я скажу вам, що карбонадо, чорний діамант і зорецвіт – це назви одного і того ж каменю? – сказав пан Каспар під зойки подиву натовпу.
– То виходить, що моя вуглинка – це чорний діамант? Знав я, що вона мене здивує, але щоб настільки! – вигукнув Райден і розсміявся.
– Не твоя, а, як виявилося, кронпринцеси Євгенії, – вніс ясність пан Каспар, трохи пригальмовуючи радість Райдена.
– Та яка різниця, головне, що знайшовся камінь! – заволав бургомістр, оживаючи прямо на очах. – Знайшовся, та ще й з такою філігранною огранкою, що кронпринцеса і думати не стане про те, щоб роздувати скандал!
– Яка нахабність! Щось я не пам'ятаю, Емерісоне, щоб ти був у списку моїх учнів! – здавалося, ще трохи, і з вух Стужвільсона піде пар. – Бо я краще викинув би камінь, аніж довірив його тобі!
– Знаєте, магістре, а ви і так його практично викинули, віддавши камінь, не схожий на коштовність, своїм учням! – твердо сказав Райден. – Я так розумію, що я був не першим, кому доставили цей камінь! А скільки майстрів до цього відмовилися від нього? Добре хоч не викинули, бо один мене переконував це зробити.
– Троє, – раптом пролунало збоку. Всі повернулися на звук голосу, і виявилося, що посеред принишклого натовпу стояв той самий кур'єр.
– Ти! – заволав Стужвільсон. – Ти вкрав мій камінь!
– Нічого я не крав! – обурився хлопець. – Самі сказали віддати пакунки з камінням разом з сапфірами з нашої копальні магістру Домсону. Я й відніс!
– Відніс Домсону, а чого ж тоді він опинився у Емеріксона, га?
– Бо той відмовився камінь брати, сказав, що магістри таким не займаються. Ну я й поніс його майстрам, які співпрацюють з нашою копальнею. Вони відмовилися від каменю, то я й ткнув уже його до сапфірів останнього майстра, і будь що буде.
– Та у вас там ціла шахрайська схема була! – стояв на своєму Стужвільсон.
– Годі! – зойкнув бургомістр. – Соромно, Лідмор, хлопець тебе врятував від звання шахрая!
Почервонілий Стужвільсон сплюнув і пішов геть, розштовхуючи натовп. Щасливий пан Ламмерт покотився писати листа до кронпринцеси, пан Каспар почав обговорювати з Лисом найрідкісніші види каменів. А Райден просто дивився на свою вуглинку і пишався нею.
Епілог
Зорецвіт Зоряна квітка став головною подією при дворі кронпринцеси. Він став центральною коштовністю корони, якою коронували на царство Євгенію і її чоловіка, але інколи королева носила його у брошці у вигляді дракона. Брошку-оправу для Квітки зробив Райден, даруйте, мейстер Емерісон, особистий ювелір Його Величності. Він продовжував працювати у старій дідовій майстерні, бо такої кави, як у "Кавовій сові" не готували більше ніде, а без кави (та її авторки) в майстра не було достатньо натхнення для створення справжніх шедеврів. Але і відряджень до столиці йому вистачало, бо туди переїхав пан Корнеліс Волден, радник Канцлера і представник ювелірного купецтва при дворі.
Рубіновий трилліант Грінберга знайшов відповідне своїй красі місце – на тюрбані першої дружини шаха Юдавії, а сам майстер став компаньйоном Голови купецької гільдії Юдавії. А от верстат довелося віддати в музей ювелірної справи, як інтерактивний експонат.
На вітринах ювелірних майстерень все частіше почали з'являтися великі камені з фантазійними огранками, і ходять чутки, що пан Дідрік Боузберг вже півроку працює над якимось турмаліном, яким обіцяє вразити всіх відвідувачів цьогорічної виставки.
Неймовірно, але факт: у магістра Кронсона в колекції з'явилися діаманти у формі краплі і овалу, більше того, деякі з них рожеві та голубі!
Магістр Стужвільсон ошелешив усю ювелірну громаду тим, що покинув викладання в університеті та поїхав до Юдавії, шукати у пустелі місця, куди падали зорі.
Вуглинка багато чому навчила Райдена, та й багатьох майстрів також. Тепер він твердо знав: будь-який камінь, який потрапив до правильних рук, може стати шедевром, достатньо просто знайти до нього підхід і вірити у його потенціал. І, звичайно, любити! Любов до своєї справи, до того, що ти робиш, може творити справжні дива!
19.08.2020