Вуглинка - Гуліна Анна

Смакота, і всі мені дісталися! – Лис узяв камінчик і став повертати його в усі боки. – Слухай, дивина якась. Ніколи такого ще не бачив!

Райден втомлено зітхнув.

– Я вже з ніг збився, навіть до Кронсона ходив за порадою, думав, він підкаже, що то воно.

– Що? До того сноба? Він же окрім прозорих діамантів нічого не визнає! – пирхнув рудий, роздивляючись вуглинку проти світла.

– Та я вже зрозумів. Але…

– Тільки не кажи, що отой стандартизатор звернув тебе на свою віру! – з вдаваним жахом вигукнув Лис. – Я досі хочу ще одну каблучку в такому ж стилі!

Каблучка і справді була чудова, у вигляді лиса з жовтим діамантом у лапах, подарунок Райдена на день народження, і предмет заздрощів усіх знайомих Корнеліса.

– Та ні… Не зовсім. Не знаю. Розумієш, я з цією вуглинкою почуваю себе як біла ґава. Усі магістри працюють з діамантами, а я тут на неї час витрачаю. І чи є взагалі сенс з нею носитися, може, я взагалі нічого путнього з неї не зроблю.

– Вуглинка? А що, їй личить! – засміявся рудий, махнувши рукою і випадково впустивши камінчик. Описавши гарну дугу, той влетів у коробку з алмазним порошком для шліфування, здійнявши купу пилу.

– Кінця краю немає її витівкам! – зітхнув Райден, вишукуючи камінець у банці. – Справжня нечупара! Клянуся, Корнелісе, стану старий та сивий, напишу пригодницький роман про пригоди цього тягаря на моїй душі! На пів-книги вона вже наколобродила!

Лис від реготу майже зігнувся:

– Я буду першим читачем! А якщо серйозно, то, повір, тобі до рук потрапила справжня дивина. Скільки вже я каменів з батьком купував-продавав, такий бачу вперше.

– Так, пан Каспар мені казав, – підтвердив хлопець, ретельно витираючи вуглинку від пилу.

– Ну от, дві розумні людини тобі кажуть, що над цим дивом варто попрацювати, а ти ще сумніваєшся! Поквапся, може до щорічної виставки встигнеш її обробити і втерти носа тим гордіям!

– Яка виставка? – сахнувся Райден. – З чим, з вуглинкою? Туди? З глузду з'їхав?

– Зрозуміло. Все мені зрозуміло. Буду просити Трішу, щоб частіше тобі кави приносила, отої, нової! – хмикнув Лис. – Бо гарно мізки прочищає, а тут ціле генеральне прибирання потрібне! Роззуй свої очі, Рай! Це ж унікальний камінь! А ти, як оті твої магістри, ладен відмовитися від нього, бо він не такий, як ти звик?!

– Ну, по частині розбишацтва вона унікум, це точно! –промовив Райден, вкладаючи вуглинку на невеличку підставку. – Звідси не втече. Підемо до Тріші, здається, партія в "Копалини та гноми" та чашка кави мені не завадять!

– На реванш і не сподівайся!

Глава 8. Чудовий агрегат

Цього разу до вибору порадника Райден підійшов уважніше. Переконався, що на вітрині в майстерні є вироби з різним камінням, і, що досить важливо, вони різного розміру. Окрім того, звернув увагу, як оброблені камені, бо йому трапилося як мінімум п'ять майстерень, де всі коштовності були огранені одним видом огранки.

Майстерня Стефана Грінберга повністю відповідала усім критеріям відбору: окрім діамантів були представлені і сапфіри, і смарагди, і бурштин, і навіть гранати з турмаліном. Більше того, серед каменів класичної огранки Райден знайшов великий фантазійний рубін. Трикутний камінь з ретельно продуманими гранями виглядав справжньою прикрасою вітрини, хоча і лежав збоку, уступивши місце діамантам. Побачене настільки окрилило хлопця, що він майже побіг назустріч майстру.

– Чим можу допомогти? – ввічливо запитав Грінберг, з подивом дивлячись на Райдена.

– Добрий день, мені б не завадила порада досвідченого майстра, – відповів хлопець.

Ювелір трохи напружився, з підозрою зиркнувши на нього.

– Бачте, я хочу обробити один камінь, і не знаю, як це найкраще зробити. Може, підкажете, як краще направити грані? Я й креслення захопив, бо сам вже зайшов у глухий кут.

– М-м-м… Знаєте, майстре… Як вас звати?

– Райден Емерісон.

– Так от, пане Емерісон, ви ж знаєте, що майстри пильно стережуть свої виробничі секрети. Так що я не думаю, що це вдала ідея. До того ж, існують класичні огранки каменів, чому б вам не використати одну з них?

– Розумію, майстре, однак, хочеться повністю розкрити потенціал каменю. Наприклад, як той рубін у вас – справжній красень.

– Що? А, той. Так, дійсно. Дипломна робота на звання магістра, місяць на нього витратив. – і майстер спохмурнів. – Вже п'ять років лежить на вітрині, всі милуються, та навіть ціну не питають. А от класичні камені розбирають, як пиріжки. І робити їх швидше. Так що ось вам моя порада – не марнуйте час і сили, і робіть класику.

Райден, почувши це, задумався, кивнув майстру, і вже повернув до виходу з майстерні, як Грінберг його окликнув:

– Слухайте, а Густав Емерісон… Це ваш родич?

– Так, дідусь! – відповів Райден.

Ювелір наче обличчям посвітлів:

– Я пам'ятаю його майстерню та винаходи! Такі чудернацькі! Мій батько декілька разів приводив мене туди, коли я був маленьким, і ваш дідусь допомагав татові з нашим саморобним шліфувальним верстатом. Та майстерня завжди здавалася мені таким таємничим місцем!

– Вона і зараз така! – засміявся Райден, – Ніколи не знаєш, на що натрапиш, коли прибираєш шафи та полички.

– Слухайте, я впевнений, що ви зможете оцінити одну розробку! – пан Грінберг так загорівся ентузіазмом, що навіть забув, що не хотів розголошувати свої професійні таємниці. – Ходімо!

За дверима, що йшли до виробничої зони майстерні, Райден побачив досить химерний на вигляд верстат.

– Сімейна гордість! Тато його сконструював, щоб пришвидшити шліфування коштовностей. А я його удосконалив! Тепер він не тільки шліфує, а й гранить камені!

І справді, серед доволі знайомих інструментів для шліфування на верстаті Райден помітив декілька кріплень різних розмірів. Поряд з ними до верстату була прикріплена тоненька алмазна пилка з ременем, під'єднана до ножної педалі.

– З допомогою цієї лялечки я виконав тижневий заказ за два дні! Хочу довести її до пуття і представити на цьогорічній виставці! Це буде фурор!

– Напевне що так… – протяг хлопець, обходячи кругом верстат. – А це для чого? – і вказав на стопку якихось трафаретів.

– О, це – головна частина мого нововведення! Ось, дивіться, припустимо, я хочу зробити краплю з сапфіру… – говорячи, майстер вставив камінь у кріплення, обрав табличку з прорізями і простромив її пилкою. – Зараз…

Райден з подивом дивився на те, як пилка вгризлася в сапфір, випилюючи з необробленого каменю невеличку краплю. Сам кристал був більше схожим на куб, і схоже було, що уламків вже більше, ніж зосталося у кріпленні, та пилка все дзижчала у трафареті, проходячи скрізь прорізі. Сапфіровий пилок летів на всі боки, пилка подекуди лишала тріщини, і незабаром на місці досить величенького каменю зосталася краплинка розміром з ніготь на мізинці. Досить гарна, між іншим. Була б гарна, якби у хлопця в очах не стояла картина розпилювання прекрасного каменю, якому б ідеально підійшла огранка у формі прямокутника. Але майстер вирішив зробити з нього краплю. Сльозинку, краще вже сказати.

– Зручно, правда? – майстер сяяв, як відполірована монета. – А шліфування потім прибере усі недоліки.

– Чому крапля, пане Грінберг? – Райден не зміг втриматися від запитання, бо йому було майже боляче дивитися на залишки сапфіра на верстаті.

– Чому? Люблю цю огранку, з нею мені зручно працювати, – здвигнув плечима майстер. – Ну то як вам наш сімейний винахід?

– Н-ну… Механізація процесу огранювання багатьом майстрам буде до душі, –отетеріло промовив Райден. Побачене настільки контрастувало з тим, чому його навчав дідусь, пан Каспар, та й в університеті також, що він ледь знаходив слова, щоб хоч якось зреагувати.

– А хочете, можете свій камінь тут огранити! – пан Грінберг гостинно вказав на верстат, від чого хлопець ледь стримав порив відсахнутися від нього, наче від отруйної змії.

– Д-дякую, я надаю перевагу обробці вручну. Хоча ваш спосіб, звичайно, швидший, – ввічливо подякував він. – Магістре, одне питання. Чому ваш батько не хотів демонструвати свій верстат на щорічній виставці?

Грінберг на хвилину замислився, а потім відповів:

– Напевно, не хотів розкривати секрет надшвидкого шліфування коштовностей. Я такої помилки робити не буду! Ви уявляєте, як ми всі зможемо прискорити виробництво обробленого каміння? Це, вважайте, мій квиток у список постійних членів комісії на виставках!

– Так, за таке раціоналізаторство місце забезпечене, – кивнув хлопець, та про себе подумав: –Місце почесне, і серед ювелірів впливове, тут нічого не скажеш. Але скільки каменів буд зруйновано на таких верстатах?

Вже на вулиці, перевівши подих, Райден схопився за серце, а точніше, за внутрішню кишеню, куди в куток забилася вуглинка. – Е ні, подруго, у цю катівню я б тебе під страхом смерті не віддав. Так, люба світобудова! Досить з мене уроків, я все зрозумів! Буду до всього доходити своїм розумом!

Глава 9. Грань

– Так, я вже готовий на крайні міри! – твердо заявив ювелір, вкладаючи вуглинку на стійку посеред майстерні. – Слухай мене сюди, ти, впертий кругляк! Я намагаюся тебе огранити! Покращити! Розкрити твій потенціал! Я чотири дні витратив на креслення! А ти! Ти-и-и-и-и!

І вказівний палець Райдена проштрикнув повітря поряд з камінцем.

Це була катастрофа. Якщо з кресленням і видом огранки хлопець врешті-решт визначився, то з втіленням проекту в життя була повна біда. Свавільний камінь ігнорував будь-які спроби змінити свою кострубату геометрію. Інструменти, які з легкістю формували топази, гранати, агат чи бурштин, виявилися безсилими в боротьбі бодай за одну чітку грань. Новенький шліфувальний верстат також програв боротьбу з вуглинкою.

– Чесно тобі кажу, я зміню креслення. Так і знай! Зроблю з тебе серце. Чорне серце, що дуже вдало підкреслить твою злодійську сутність!

Та усі вмовляння були марними, і Райден вирішив зробити останню відчайдушну спробу. Дістав зі скрині мідний шліфувальний круг, армований алмазами, дбайливо загорнутий у повсть і зітхнув:

– Якщо вже це не зможе тебе обробити, то я здаюся. Зостанешся оттакою гострокутною картоплею, якою ти є зараз! – І затанцював з лінійками, кутомірами і кріпленнями навколо верстата.

Запустив його, затамувавши подих. Це ж треба отак збожеволіти, щоб для формування якогось непорозуміння використовувати дідів шліфувальний круг! Та не просто круг, а той самий, яким три покоління сім'ї Емерісон гранили найкращі, найбільші алмази.