Вуглинка - Гуліна Анна

І як тільки промінь доторкнувся до граней, вся кімната наповнилася сонячними зайчиками. Одні грані блищали, як у справжнього діаманта, інші поглинали світло, а сам камінь наче наповнився світлом зсередини і м'яко засвітився.

– Не задурюй мені голову, Емерісон! Це не коштовний камінь! Сьогодні на виставці виставлять оце… вугілля, а завтра що? Граніт?! Може, різьбярство по цеглі? Май на увазі, хлопче, після виставки я подаю запит на позбавлення тебе звання магістра! Усе одно ти ним не користуєшся!

Раптом двері у залу відчинилися.

– Що за галас, панове? Гірше ніж в торгових рядах, коли знайдуть тухлу рибу в діжці! – і в кімнату вкотився пан бургомістр, почесний голова виставки. Лисуватий, весь округлий, але з гострим поглядом і репутацією одного з найвідоміших комерсантів Оксамитового шляху.

– Та тут один… кандидат не згоден з оцінкою своєї роботи! – пирхнув один з магістрів, поки Стужвільсон переводив подих.

– Оце так дивина! Слухайте, завтра оті пихаті купці з Юдавії мають це побачити! Якщо майстри Коріндону навіть обсидіан так гранять, то що вже казати про благородні камені! – і бургомістр ткнув пальцем у камінь на долоні хлопця.

– Це не обсидіан! – аж підскочив Райден.

– Та яка різниця! – відмахнувся бургомістр, – головне, обробка! А наше місто тим і знамените, що тут з будь-якого каменю можна зробити шедевр!

– Бачив я, як тут у нас шедеври робляться, – про себе подумав хлопець, та обачливо промовчав. Галасу, і дійсно, на сьогодні вже вистачило.

– Гар-р-р-разд, – крізь зуби сказав Стужвільсон. – Покажемо цей камінь на виставці… як дивину, а не виріб, який приймає участь.

Райден кивнув. Яка різниця, як його роботу представлять на цьому ярмарку марнославства? Головне, що її побачать інші люди, які зможуть, як і він, розгледіти її красу. Та й, відверто кажучи, йому було однаково, що про це думають інші ювеліри з регаліями. В його очах вона вже перемогла в усіх конкурсах.

– Яка в нього назва? – неприязно запитав секретар комісії, вносячи у список учасників ім'я Райдена.

– Зоряна квітка! – відповів майстер. Вуглинка вже давно переросла своє "дитяче" прізвисько. Камінчик у його долоні тепер мав вигляд троянди, з вміло проробленими гранями-пелюстками і бутоном, який притягував до себе найслабші промені світла. Вона була схожа на літню ніч, таку ж яскраву і оксамитову, з яскравими сполохами граней-зірок.

– Ти не уявляєш, як тобі пощастило, Емерісон, – проскрипів Стужвільсон, коли хлопець попрямував до виходу.

– Чудово уявляю, дякую! – посміхнувся той, обережно стискаючи в долоні камінь, – Ви не перший, хто мені це каже, і тепер я в це вірю беззаперечно!

Глава 14. Зорецвіт

Ніч перед виставкою видалася напруженою. Спочатку Райдену довелося переповісти розмову з комісією Тріші, потім повторити Лису, в особах. Актор з хлопця був нікудишній, але друзі реготали до кольок, бо Стужвільсон у Райдена вийшов ну дуже істеричним. Близько опівночі йому прийшла ідея зробити з платиновою проволоки стебло квітки з листочками, куди можна було б вставити камінець. І до самого ранку він майстрував гідну оправу для своєї коштовної квітки. Обережно вставивши камінь в оправу, майстер відійшов на кілька кроків, щоб окинути оком свою роботу, і у захопленні видохнув. Вуглинка нарешті мала вигляд того самого шедевру, про який говорив пан Каспар.

Ранок виявився не менш нервовим, незважаючи на те, що поряд з ним були друзі. Мовчазне несхвалення членів комісії все ж тиснуло на хлопця, до того ж, виявилося, що стенд з указаною назвою запроторили до самого дальнього і темного кута зали. Крім того, неначе намагаючись дошкулити, поряд з камінцем встановили три стенди з діамантами магістра Кронсона. Контраст чорного каменю з прозорими блискучими коштовностями був разючий… Але тепер вуглинка виглядала гідно навіть поряд з бездоганним класичним камінням.

Втім, навіть у найтемнішому куті зали кам'яна квітка привертала до себе увагу. Спроба затьмарити її діамантами зіграла на руку – тепер вони виглядали як оправа, а головною зіркою стала вона. До того ж, через свій колір і унікальну форму вона одразу впадала в око, а однакові діаманти виглядали блідою тінню на її фоні. Між іншим, Кронсон це швидко збагнув, і спробував змусити організаторів змінити розміщення експонатів виставки, але марно. Так що вийшло, що чорний камінь став білою ґавою – у хорошому сенсі.

Опівдні, після пишного відкриття, бургомістр відкрив двері виставкової зали, запрошуючи відвідувачів. Купка майстрів одразу ж щільно обліпила верстат Грінберга, який стояв у центрі зали, роздивляючись трафарети. Сяючий автор влаштував демонстрацію, від чого вся зала заповнилася шурхотом і дзижчанням алмазної пилки. Звичайні мешканці міста не затримувалися біля шумного агрегату, і йшли далі, милуючись на ретельно оброблені сапфіри, смарагди, великі шматки бурштину, аметисти, рубіни, і, звичайно, діаманти.

Тріша з Корнелісом прийшли на виставку одні з перших і встали поряд з Райденом в якості групи підтримки.

– Я ж казала тобі, що вона буде прекрасна! – шепнула хлопцю Тріша, вказуючи на дівчат, які скупчилися навколо квітки і захоплено її обговорювали.

– Я пам'ятаю, Тріша. І дякую! Здається, ви чимало сил витратили на те, щоб я повірив у неї і в себе! – посміхнувся Райден.

– І сил, і кави! І тістечок! – ввернув Лис.

Серед натовпу людей, які роздивлялися камінчик, Райден навіть помітив того самого кур'єра, який приніс йому вуглинку. Кинувся було до нього, та до нього звернулися.

– Це ж треба! Оце так Емерісон! А я думав, що ж тоді сталося з моїм замовленням! А тепер бачу, що! –і хлопець побачив свого головного замовника.

– Пане Брегель? – не вірячи своїм очам запитав Райден. – Не очікував вас тут побачити!

– Отакої! А з тобою я де познайомився? – засміявся купець, і знову почав роздивлятися роботу Райдена. – Звідки в тебе така краса?

– Відверто кажучи, нізвідки. Це довга і дивна історія, так що коротше кажучи, вона потрапила мені у роботу без замовлення і замовника, просто кур'єрською поштою.

– Оце так чудасія! Втім, після того геніального пугача, я й не сумніваюся, що ти на таке здатний! – засміявся Брегель. – До речі, ходять чутки, що юдавські купці будуть намагатися укласти контракти з нашими майстрами. Дивися, хлопче, не дай себе завербувати, бо я все ж розраховую на подальшу співпрацю!

Райден зніяковіло кивнув. Насправді контракт з Брегелем йому досі ввижався найбільшою вдачею у своєму житті, а он воно як. "Геніальний пугач". Дивина, та й годі.

Через годину після розмови з Брегелем у виставковій залі стало значно гучніше. Туди вкотився бургомістр з цілим натовпом юдавських купців у тюрбанах, які голосно щось обговорювали, перекричавши навіть гуркіт грінбергського верстата. Судячи по всьому, суперечка була у самому розпалі, і почалася вже давно, бо співрозмовники були вже трохи охриплі.

– Зараз, зараз я вам покажу! Та де ж воно… А, ось! – і бургомістр спрямував прямо до Райдена. – Який йолоп вас сюди запроторив? Хоча… ідея з діамантами, як оправа, непогана, так…

Десь поблизу почувся скрегіт зубів магістра Кронсона.

– Уявляєш, хлопче, вони кажуть, що у них коштовності краще! Блюзнірство якесь! – і, фиркнувши, продовжив:

– Так, панове, хвилиночку уваги! Ви вже мали змогу побачити красу каменів, які видобуваються поряд з нашим містом. Але! Камені можна знайти будь-де, а от таких майстрів, як у нас, більше ніде немає! – і бургомістр вказав на Зоряну квітку Райдена.

– Зорецвіт! – ахнув один з купців, тремтячою рукою вказуючи на камінець.

"Зорецвіт, зорецвіт!" прошелестіло по натовпу купців, і вони скупчилися навколо стенду. Ті, хто стояв далі, щосили витягували шиї, щоб роздивитися камінь, ті, що ближче, благоговійно принишкли.

– Ти що гранив, що то за камінь? – на вухо Райдену прошепотів бургомістр, трохи шокований реакцією купців.

– Не маю жодної уяви, – пошепки відповів хлопець.

– Збожеволіти можна… Тьху, я таку промову підготовив, що у нас навіть з обробного каменю можуть шедевр зробити, а тут отака халепа! – засмутився бургомістр і зім'яв клаптик паперу зі шпаргалкою.

– Так, дан Ламмерт, висока майстерність ваших майстрів! – сказав купець у найбільш прикрашеному камзолі. – Наші злотники вважають, що обробити зорецвіт неможливо! Бо ці камені знаходять там, де падають зорі, і нічого міцнішого за них на світі немає!

– Добре, що я про це не знав! – тишком засміявся Райден, дивлячись на камінчик. – Впала зірка, це ж треба…

– Ви ж тут головний майстер, дан ювелір? – запитав купець у хлопця. – Не хочете стати головним постачальником коштовностей для двору шаха Юдавії?

– Даруйте, я не головний майстер, і є більш досвідчені магістри, – відмовився від "титулу" Райден. – І багато майстрів, я впевнений, будуть раді роботі з вами. А я цілком задоволений своїм контрактом, дякую.

Купець помовчав, а потім повернувся до бургомістра.

– Так, дан Ламмерт, здаюся. Якщо навіть недосвідчений майстер зміг огранити зорецвіт, то що вже казати про інших магістрів? До речі, а де ж їх роботи?

– Як де? Уся виставка – це роботи наших магістрів! – розгубився бургомістр.

– Ви серйозно? – брови купця поповзли кудись під тюрбан. – Тоді ми краще будемо працювати з вашими майстрами, бо у їх майстернях є куди кращі вироби, оригінальні та унікальні, сам бачив. А отой ваш верстат і взагалі дикість, тільки каміння псувати!

Райден припинив прислуховуватися до розмови, бо роздивлявся вуглинку, яка тепер предстала перед ним у новому світлі. Подивився, і посміхнувся. Бо для нього не змінилося нічого: йому було однаково, з чого зроблена, або де була знайдена ота невеличка бешкетниця. Для нього вона була найкращим камінцем на світі, і він не шкодував жодної хвилини, яку витратив на її огранку.

Глава 15. Дослідження пана Каспара

Чутки про розмову бургомістра з купцем швидко розлетілася по виставковій залі. Скрегіт грінбергського верстату поволі стихав, а натовп майстрів навколо нього стрімко рідшав. Ювеліри, які встигли спробувати огранити на ньому камінці, тепер сором'язливо ховали у кишенях результати своєї праці.

Залишивши Трішу і Лиса на варті вуглинки, яка стала справжнім фурором, Райден підійшов до засмученого пана Грінберга, який підправляв шкіряний ремінь на верстаті.

– А, це ти.