Отак загинув Гуска - Куліш Микола

Про що-небудь! І тоді ви побачите, як я дихаю. (І сама вже засапала).

К и р п а т е н ко. Ні! Ні! Не треба! Вам краще личить дихати спокійно.

Настонька. Спокійно? Це так? (Дивиться на нього й дихає).

Кирпатенко. Ні! Ні! Спокійно треба! Тихіше! Дихайте нормально!

Настонька. Отак? (Затаїла дух, раптом істерично-ярливо). П'єре! Милий! Навчіть мейе дихати нормально!

Кирпатенко. Ху-ух! Нормально — це так... Та дихайте ви так, як завжди дихаєте, і ну вас!..

Охтисонька. Чого ти справді пристала? І як тобі не соромно так дихати? Не дихай так!

Настонька. А ти сама як дихаєш?

Охтисонька. Я дихаю так, як папонька наказав!

Настонька. Брешеш! Ти дихаєш не так, як папонька сказав. Ти дихаєш так, як не папонька сказав. Ти дур-ка, дуреля, дурепа!

6

Тут ніби вітром нагнало Хростоньку й Онисоньку.

Хростонька. Христька черка, забожилась, що помститься, ой, Охтисько! А Устуська мамоньці поскаржилась, що ти не даєш їй з П'єром дихати, ага! Милий П'єре! Ви спасли папоньку, так! Я хочу вам теж подякувати і щоб біля вас подихати, можна?

Онисонька. Можна? Біля вас щоб подихати, теж подякувати вам хочу я. Папоньку спасли ж ви, так? П'єре милий! З вами дихати усім Охтиська не дає, черка Христька, забожилася, що помститься, ой! А Устонька мамоньці поскаржилась уже, га?

Кирпатенко (не зна вже, що йому й казати). Хух! Будь ласка... Але я не вартий. Крім того, це вже чортзна-що виходить: скарги, чвари тощо. Замість того, щоб дихати і передихати тих, ви не даєте одна одній і мені вже дихати...

7

[Вбігла] Пистонька:

— Охтисонько, Настонько, Онисонько й Хростонько! Ви таке тут зчинили, що вас кличе папонька. Негайної

Охтисонька (на Настоньку). Ага!

Настонька (на Охтисоньку). Це тобі — ага!

Хростонька (на Онисоньку). І тобі!

240

Онисонька. Ні, тобі!

Пішли.

Пистонька (поспішаючись). П'єре! Я не можу без вас дихати. Кирпатенко. Себто?

Пистонька. Я просила, і ви спасли папоньку, але ви чомусь стримуєтесь далі і тільки снитесь мені. Як вам не соромно так стримуватись, мучити мене й себе! Милий П'єре! Годі! Я вже третю ніч не сплю, все жду на вас, жду, щоб ви приїхали візком уночі й щоб було тихо, тихо, аж коні щоб не дихали, і щоб нарешті ви украли мене і щодуху повезли непритомну на кладовище в церкву, а потому на край світу. То чого ви не їдете, скажіть? Ну, чого?

Кирпатенко. Я? На кладовище? На край світу? Візником? Вибачте, але це прогімназійні, чотирьохкласо-ві фантазії й химери. Туман, у якому заблудить найкращий візник. Ви доросла дівчина. Одкиньте все це, Пис-тонько!

Пистонька. Це моя подяка — не одкидайте її! Крім того, ви ж теж проти революції, хочете утекти од неї й од більшовиків? І я теж. Давно теж. Ще після того, як вони позривали голубі петлиці, золоті нараменники і всю красу життя, а всіх кавалерів зробили неінтересними, усі ходять в салдафонських шинелях, балакають про картоплю і жодного слова про місяць. Я не можу і хочу втекти. У Венецію, наприклад, П'єре, де гондоли й гітари! Або у Мадрід, де бики і гладіатори! Я квіти з паперу робитиму й продаватиму, а ви... ви тільки мене любитимете, і більш нічого. Крадьте ж мене, милий! Сьогодні вночі! Зараз! Ну крадьте ж!

Кирпатенко. От тобі й маєш — кар'єра на кур'єрських! Вибачте, але все це нісенітниця й дурниці.

Пистонька. Крадьте, а то я... вас украду!

Кирпатенко. Слухайте! Та що ви! Підождіть! Що скаже ваш папонька? Я папоньці скажу!..

8

Вернулась Охтисонька:

— Нічого подібного! Пистька обдурила! Папонька не кликав мене! Навпаки, сказав і наказав, щоб ти (до Пистоньки) зараз одійшла й окремо дихала. Негайно щоб! Чуєш?

Пистонька тяжко-ревниво задихала, але одійшла.

Кирпатенко. Тепер ви мене уже спасли, милая Ох-тисонько! Дозвольте мені тепер вам подякувати.

Охтисонька. За що? Хіба Пистонька вас що?.. (Ревниво, підозріло). Га?

Кирпатенко. Не треба хвилюватися, Охтисонько! Нічого особливого не трапилося. Я просто горів перед вами, як свічка перед моєю новою іконою. Ви ж побігли до папоньки. А на мене задихали так, що трохи не загасили.

Охтисонька. Це Пистька, ідійотка!.. П'єре милий! Не звертайте на неї уваги. Милий! Горіть!

Кирпатенко. Охтисонька люба! Ходімо далі, туди, де ніхто, крім нас, не дихатиме. На той бік острова.

Охтисонька. А як буде дощ або їсти захочеться?

Кирпатенко. Ми заліземо в курінь. Я наловлю для вас риби, нарву запашного сіна, водяних лілей, і ми будемо дихати отак (пригорнув знов Охтисоньку), дихати й дихати.

О х т и с о н ь к а. Як ви поетично дихаєте, П'єре! Кирпатенко. Це ви мене надихаєте, Охтисонько! (Тільки взявся поцілувати, як тут...)

9

Знов з кущів з'явилася Христонька. Рукою черк-черк.

Кирпатенко (люто). Слухайте! Ви знаєте прислів'я на чи?

Христонька черк-черк, мовляв,— ні. Чи не пішли б ви к чортовій мамі...

Христонька зробила страшні очі.

Дихати.

Охтисонька. І папонька сказав, щоб ти негайно розійшлася, от!

Христонька (не видержала, заговорила). Ви думаєте покохати Охтисоньку? То знайте, що вона (зловісно) незареєстрованая!

Охтисонька. Ой! (Та й зомліла).

Христонька. Бачите — правда! Застерігаю, бо я... покохала вас, П'єре, не так, а трагічно!.. Заради вас заговорила, обітницю богові зламала!..

Кирпатенко (підхопивши зомлілу Охтисоньку). К чортовій мамі! А то я сам піду, утечу од вас к чортовій мамі. (Пішов).

Христонька. А-а! То я скажу всім, що ви терорист-есер, утекли з Києва й що я рішуся на все! (Погналась за ними).

10

Нічого не знаючи, надійшов Гуска. Старається дихати так, щоб передихати тих:

— Тепер я розумію, як ізрадів Ной, коли він нарешті причалив до Арарату, побачив там (подивився на сонце) сонце (чхнув), верби (чхнув), метелика ось... (Чхнув). Простудився! їй-бо, простудився! Нежить починається, га? (Потяг носом повітря, чхнув. Висякався. Потер носа). Не падай духом, голубчику! Дихай! Дихай, Саватію! Ми мусимо їх передихати... Так! (Голосно, суворо). Гуска, товариші, вас передихає, його величества колезький секретар і Російської імперії обиватель Гуска-с!.. Я мишка, сіренька мишка, але я... (пророчим голосом), множачись, намножу насіння мого. Сім? Сім на сім буде сорок дев'ять, ще на сім (три пишу, шість примічаю, чотири на сім — двадцять вісім та шість) — буде триста сорок три, то далі мене будуть тисячі, мільйони-с! Поточу ваш чортів соціалізм і, помщаючись, помщуся на вас — невкосни-тельно-с! Де ви поділи Великдень? Спитаю-с. Що ви зробили з Росії? Скажу. Нуль? А з віри православної — два нулі-с? Мерзавці! Ви в Росії трон конфіскували, а у мене плюшевеє крісло, сімнадцять рублів заплатив тисяча дев'ятсот четвертого року в магазині Коппа. Навколіна! На шибениці! Усіх перевішаю! А за розбите свічадо я справлю таке, що всі ви на шибеницях відіб'єтесь в ньому, і я буду дивитися й видивлятися. Зламаю вашу п'ятикутну і знов поставлю різдвяну звізду на покуті життя-с! Так-с! І буде воно, як котик, у ніг моїх мур-мур-мур-мур... Десь заспівала Настонька: "Наш уголок я убрала цветами",— а її перебили голоси Хростоньки й Онисоньки: "А если он вернется, что я сказать должна? — Скажи, что я ждала его, пока не умерла".

Дівчата уже заспівали. Нумо заспіваю й я! (Захоплений, заспівав). Боже, царя храни-и! (Та захоплення збурило живіт. Схопився за його рукою. Скинув пояс. І поліз у кущі).

11

Тут десь узялися двоє рибалок: дідок і рудий. Спинились. Слухають.

Дідок. А чи не пани це сюди поналазили, Хведо-ре, га?

Рудий. По співах — фактичеський факт. У городі тепер їм права годосу не дають, дак вони, блярви, аж сюди залазять і тут оце галасують.

Дідок. Виють?

Рудий. Це по нотах у них називається, на оплодис-мент. Знаю, бо служив колись у одних за кучера. Чую раз уночі, панночка як заллється-ллється: я умираю, милорд... Далі чую: лясь-лясь! Думаю — б'ються. Підбіг до вікна, аж то вона по ноті виводить, а гості у долоні ляскають— оплодисмирують. (Заглянув у човен). Хіба рек-візнути що, Марковичу?

Д і д о к. А хай їм! Не займай, Хведоре!

Рудий. Чого рябіти?.. Не люблю я страх буржуазії. Дуже велике у неї самолюбіє: сама розсядеться на все життя, а ти щоб стояв. От і зараз: стоїш вудиш, а вона розсілася, і в човні у неї всього повно, всякої тобі експлуатації!

Дідок (понюхавши тютюну). Учена у тебе стала голова, Хведоре. Словами такими закидаєш, що й ораторові котрому носа утреш...

Рудий. Бо агітація тепер така пішла, Марковичу, од більшовицької партії. Як двічі два — більшовики народ просвітять і на путь наставлять.

12

Підперізуючись, виліз із кущів Гуска. Не бачачи рибалок:

— Пережду, пересиджу, передихаю вас! (Побачив рибалок, розгубився). Це я на дочок, між іншим. Вибачте! Але мене запевняли, що це безлюдний острів, на якому, між іншим, дід мій биндюжником був, а баба привселюдно городового побила... То як це так вийшло, га?

Рудий. І самі не знаєте як?

Гуска. Нічого не розумію. Як ви сюди попали?

Рудий. Само собою — другим маршрутом. Трудовим!

Гуска. Дозвольте... Як же це так? Мене запевняли... Івдонька, наприклад, теж трудова селянка, що тут нічого й нікого не було в природі, крім запорожців, га?

Рудий глянув на дідка, мовляв, що він верзе. Дідок підморгнув, непомітно показав, що панок, мовляв, уже випивши.

Хто ви такі?

Рудий. Не бачите уже й хто?

Дідок. Рибалки ми тут. Рибу ловимо.

Гуска (очумався. Зрадів). А-а... Рибалки! Рибалоньки! Рибарі! А мені подумалося, що ви... навпаки. Хух! Ви тільки подумайте — рибалки ви, а мені подумалось, що ви... зовсім не рибалки, а навпаки. То ви, між іншим, значить, братця, рибалки! І риба у вас є? Можна буде купити?

Д і д о к. А чому й ні?

Гуска (ще дужче зрадів). Ви тільки подумайте!.. Та я куплю! Ій-богу-с! Керенками навіть заплачу... Га? Що я, між іншим, сказав?

Рудий. Ви сказали, що керенками заплатите.

Гуска. Тільки подумав, а вже язик не туди вискочив. Це я, між іншим, їдучи сюди з дітками яко на безлюдний острів, подумав, що тут революції, мабуть, не було і грошей нових, мабуть, не беруть, дак я приховав і керенок, трошки було, га?

Р у д и й. Як не було, коли риба тут давно вже за декретом радянським у надрах водяних плаває і за керенки не продається! Ми не спекулянти й не контра!

13

Надійшла Секлета Семенівна. Мовчки стала. Гуска. Я заплачу радянськими. Мені ще краще. Бо сам теж з трудящих чиновників і визнаю Радянську владу до отказу.