Українська література » Класика » Отак загинув Гуска - Куліш Микола

Отак загинув Гуска - Куліш Микола

Читаємо онлайн Отак загинув Гуска - Куліш Микола

Тулумбас, ви його знаєте, двадцять років апостола в соборі читав, разу не помилився, а оце в неділю, почавши як слід (удаючи) "апостола Павла чтє-е-ніє", раптом чуємо: "Я мав,— читає,— дом на Міщанській ву-ли-ці, одібрали — я оддав, я мав,— бере вище,— дом на Базарній ву-ли-ці, одібрали — я оддав, я мав,— ще вище,— дом на Садовій ву-ли-ці, одібрали — оддав, дак куди ж ти дивишся... боже?" Та як заплаче, плаче, а тоді як зарегочеться. Істерика-с. Так-с! Бо справді три будинки мав, і всі одібрали, а ви кажете — революції нема, вона скінчилась, га?,

Кирпатенко. Вона є,, та це вже не революція. Революція, це коли березень, повідь всенародного почування, свобода на золотому човні, а не розхристана шинеля, не цигарка в роті, не ізігнутий багнет, розумієте? Ах, ах, якби ж то у нас відбулася до краю справжня, чиста революція!.. (По паузі). Я чув від Охтисоньки, що ви вже не служите, Саватію Савловичу?

Гуска. Не можу! Пробував і не можу-с! У канцеляріях у шапках сидять, цигарки палять, і кожне тебе товаришем взиває. За що? Двадцять три роки прослужив, на колезького секретаря вислуживсь — і нате-с. Знов мене знизили, з простим писарем зрівняли. Де ж правда? А ще називаються революціонерами! Борються за правду!

Кирпатенко. Хіба вони революціонери? Узурпатори, Саватію Савловичу, демагоги етцетера!

Гуска.. Ось вона, правда-с! А яка служба до революції була! Краса! Рангів достойнее вшанування. У нас в установі тридцять службовців сиділо, а тиша — літання мух було чути. Лампадок неугасимий горів. На оливку складалися. Не служба, а літургія-с була! Додому з неї, як з церкви, бувало, йдеш. А вдома... Та, мабуть, про це все вам слухати не цікаво, П'єре-с?

Кирпатенко. Будь ласка, Саватію Савловичу! Я теж зараз під таким настроєм, що хочеться сказати: "Невольно к этим берегам влечеть й меня неведомая сила..."

Гуска. Дякую-с! А вдома бджілки, поросята, доньки зустрічають: папонька йде! Накривайте стіл! Папонька!.. Обідаєм — і в сон. То як на човні — на канапці тій — мрієш, пливеш. Тихо. Потому чай. Першу чашку гарячого і тільки в прикуску, щоб всю твою анатомію після сну промило. А потім вже другу, третю з варенням, наливками, та з такими, що на всю губерню пахли, пам'ятаєш, Секлесю? А ввечері Настонька й Пистонька (заспівав тихенько, акомпануючи пальцями): "Кри-ки чай-ки белоснежной, запах моря и-и сосны..."

Охтисонька (до П'єра). Це папонькин і мій най-улюблений романс.

Устонька, Настонька, Пистонька, Хростонька, Они-сонька—всі, крім мовчальниці Христоньки, ревниво, наввипередки:

— І мій!

— Брешеш, мій перший!

— Мій! Мені він першій уподобавсь!..

— Ме-ні!

Гуска. Настонько! Охтисонько! Ось заспівайте нищечком, тихенько, щоб те все ще краще згадалося!

Настонька. Без акомпаніменту не вийде так, папонько!

Гуска. Можна трошки й з акомпаніментом. Дозволяю. Тільки тихенько, конфіденціяльно!

Деньки зраділи.

А ставні, між іншим, зачиніть!

Секлета Семенівна. Темно ж буде, Савасику!

Гуска. Зате безпечніше. Можна буде свічку засвітити. Навіть дві дозволю! Хай справді ніби вечір буде, за вікном зоря... Старорежимна, хороша зоря, П'єре-с, га?..

Тим часом доньки зачинили ставні. Секлета Семенівна дістала захованих пару свічок, Івдя засвітила. Потому разом всі одсунули

стару шафу і:

— Цс-цс-цс!..

Витягли з закапелка приховану фісгармонію. Хростонька сіла, замолола ніжками, Настонька і Охтисонька анголицями по боках стали. Хростонька заграла, Настонька і Охтисонька заспівали:

Крики чайки белоснежной, Запах моря и-и-и сосны, И немолчно безмятеж-ной Плеск задумчивой волны... Гуска (зворушений). Яке запашне, що вже солодке життя було! Різдво, кутя, перша зірка, ковбаса. Пам'ятаєте, П'єрику, яка ковбаса була! Малоросійська! Кирпатенко. Українська, Саватію Савловичу!.. Гуска. Тільки-с малоросійська! Бо за їхньої України такої ковбаси вже нема і не буде-с! Унесуть з комори, а вона вся в смальці. Почнуть смажити, а од неї дух, аж апостоли на небі облизуються. Іменини! Дев'ять іменин я справляв, П'єре! Та які! Сусіди, вертаючись, всю ніч, було, блудять, дороги додому не можуть знайти. А пам'ятаєш, Секлесю, як одного разу на Охтисоньчиних іменинах Тулумбас з Туболем за Глінку посварилися, га?

Секлета Семенівна (до П'єра). Тулумбас каже, що Глінка кращий, а Туболя — Неглінка, кричить...

Настонька. А Присовський, мамонько, за Присов-ським стояв Туболя. (До П'єра). А коли вертались додому, то поставали на вулиці навколіна...

Устонька, Пистонька, Хростонька, Онисонька — кожна до П'єра:

— Туболя стояв на сухому: "Присовський!" — кричить.

— А Тулумбас...

— У калюжі навколішках кричить...

— Уклоняюсь великому генієві... Христонька (не видержала. Перебили. Пальчиком

у повітрі черк-черк. Сестри прочитали). Глінці, кричить!

Охтисрнька (до Христоньки ревниво). Не задавайся, бо П'єр уже знає, що ти обріклася. І взагалі, коли мовчиш, то мовчи!

Христонька (черк-черк). Ідіотка!

Гуска (ввесь у спогадах, ще дужче зворушений). Музикальні люди. Музикальні обидва-с! Так! Життя було. Навіть в піст, у великий перед Великоднем піст, нам у сто крат смачніше жилось, ніж тепер на перше їхнє мая. Бувало, на поклонах у соборі стоїш, а вже тобі у повітрі паскою пахне. Мрієш і ждеш. Верба зеленіє. Вербна неділя. З утрені приходиш з свяченою. (До доньок). Пам'ятаєте, Устонько, Настонько, Пистонько, Христонько, Хростонь-ко, Онисонько, Охтисонько, вербу?

То доньки, згадавши, голівками закивали, засміялись, одна за одну

заховались.

(Ніби справді з свяченою вербою). Верба б'є, не я б'ю! За тиждень Великдень!..

Доньки, ніби справді маленькі, у ліжках ручками позакривалися, ковдрочки на себе напинають:

— Ой папонько! Ой, ой!..

Г у с к а (у спогадах). Чистий далі четвер. Страсті. Свічок, свічок! Кожне з свічкою. У мене ж сім горіло вряд. (Показав на доньок).

То вони і це згадали, уряд поставали, кожна ніби з свічкою. Гуска заспівав. Доньки підхопили: "Сла-а-ва долготерпению твоєму, гос-по-ди...

Гуска. Стоїш, а в повітрі ще дужче паскою пахне, бо вдома вже печуть, та які!

Секлета Семенівна (у спогадах). По триста яєчок у паски клала...

Івдя. Одних жовтків!

Секлета Семенівна. Самих жовтків! А Киящи-ха, Мар'я Панасовна, п'ятсот сорок поклала, а паски й не зійшли. Дак вона з досади, сердешна, захворіла і вмерла, пам'ятаєш, Савасику?

Гуска. Чотирнадцятого апріля. Точно... І от вже до плащаниці йдемо. Пам'ятаєте?

Івдя (у спогадах). Дівочки, як анголятка. райськокри-лії, в голубому, в білих комірчиках, пам'ятаю:. Устонька, Настонька, Пистонька, Хростонька, Христонька, Онисонь-ка, Охтисонька попереду, а Саватій Савлович, а Секлета Семенівна, як голуб з голубкою, позаду...

Устонька (у спогадах). По дорозі всі візники на нас оглядалися...

Настонька, Пистонька, Христонька, Онисонька, Охтисонька й собі:

— До папоньки здоровкалися!..

— А городові струнко ставали...

— У Хростоньки бантик завжди розв'язувався.

— Брешеш! То в тебе панталони...

Гуска (з погордою). Тільки без вираженій! (Знов у спогадах). Великдень...

Заспівав, доньки підхопили, Хростонька на фісгармонії програла: "Пасха, двери райские нам отвер-за-ю-щая".

Гуска. Ковбасою, паскою пахло все життя! А тепер? Івдя. Котлеток курячих було не хочуть. Киселику — не хочуть. Супу того або бульйону просиш-просиш, аж плачуть — не хочуть. Одне желе мої голуб'ята й їли. Желе, а не жисть була!

Хростонька, Н а с т о н ь к а, П и сто н ь к а. В дымке розово-хрустальной Умираю-щий закат, Первой звездочкой печа-альной Золотой далекий взгляд... Кирпатенко (розворушило і його). Так! Зруйнували, поламали життя. Приїхав — і сонце не те, не так світить, не так гріє наше українське сонце! Гуска. Малоросійськоє-с!

Кирпатенко. І квіти не пахнуть, листя якесь пайкове, і соловейків не чути...

Гуска. Повтікали й вони од революції-с. А які соловейки були! Сядеш, було, на ганку й слухаєш... Кругом тебе перш за все тиша. Ти-ша! Тільки котик під ногами мур-мур...

Устонька, Настонька й Пистонька.

Чудный ме-сяц полный ласки В блеске царственном сво-ем. В эту ночь, как будто в сказ-ке, В упоенье мы живем.

214

14

Гуска. Тільки котик під ногами мур-мур... І життя тоді, як котик, було (сльози кап-кап), мур-мур, мур-мур... А тепер?

Розчинилися двері. Двоє. Один з папірцем у руках:

— Та живий тут хто є, що ніяк не достукаємось?.. Хвилин, з десять грюкаємось... Я агент од житлосекції комунального відділу... Ти глянь, надворі день, а у них чомусь тут ніч!..

Всіх заціпило. Громадянин Гуска Саватій тут живе?..

Мовчанка.

Ти диви, скільки їх тут, і жодне не озивається. Глухонімі, чи що? Приймайте квартиранта! Ось ордер. Чуєте?.. Та будьте ж ви нормальні, громадяни, озовіться!..

Івдя захрестилась. Завіса

ДІЯ ДРУГА

1

Кш-кш! Куди лізеш, злопоганиця? В кого спиталася, нахабнице? (Шепотіла, на варті під дверима квартиранта сидячи, одмахувалась од докучливої мухи невиспана, очманіла Івдя. Хилилася обважніла голова, і знов муха лізла в ніс). Куди?.. Всі комахи, як комахи: бджілонька збирає мед, курочка співає, чижик несеться, а ця тільки знає, що в ніс лізе, клята!

2

Уся навшпиньках, уся на півголосі, увійшла Секлета Семенівна:

— А що, Івдонько?.. (На двері). Як він там? Івдя (засичала). Цс-с-с. Заснув!.. Секлета С е м е н і в н а. Заснув?

Івдя. Всю ніч читав, а оце заснув... Чорні книги читає!..

Секлета Семенівна. А може, не чорні, Ів-донько?

Івдя. Чорні, голубице!

Секлета Семенівна. Крізь двері ж не видно, Ів-донько...

Івдя. Чую, що чорні!..

Секлета Семенівна. Всю ніч не спала й я... Са-васик все думає, думає. Каже, що його (на двері) небез-премінно на підслухи до нас послано, на підглядання, що в нас є... Аж удосвіта тільки здрімався. І приснився, Івдонько, сон: ніби я дивлюся у дзеркало у велике. Дивлюся й боюся: як же це я в дзеркало велике дивлюся, коли ж ми його на горищі сховали! Дивлюся — аж воно вже не дзеркало, а вода і мій відбиток. Далі бачу — не відбиток, а я у воді. У ногах вода, в головах вода, скрізь вода. Ой, побіжу мерщій, думаю, до Івдоньки, хай одгадає цей сон. Мерщій прокинулась і оце прийшла. Проти чого цей сон, Івдонько, скажи?..

Івдя аж головою похитала — такий, мовляв, поганий сон. Тільки роззявила рота, щоб одгадать, аж тут...

З

Увійшов Гуска. У халаті. Теж навшпиньках.

Відгуки про книгу Отак загинув Гуска - Куліш Микола (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: