Отак загинув Гуска - Куліш Микола
Мовчить...
Секлета Семенівна. І мовчатиме, поки не скінчиться революція і ввесь переворот!..
Устонька (закоментувала). Христонька обіт дала богові! Обріклася богові мовчати, аж поки не скінчиться більшовицька революція, аж поки не вернеться до нас цар — мовчатиме й мовчатиме.
Івдя (припала до Христоньки). Хотіла й я обріктися мовчати, та праведного духу не вистало... (Побожно поцілувала Христоньку). Помовчи й за мене, моя ти обітнице, моя праведнице!..
Христонька (написала пальчиком у повітрі. Сестри прочитали). Це бог послав няню за сюрприз для па-поньки, бо він позад мене додому йде, сам не свій іде...
Секлета Семенівна. Боже! Це він з реєстрації. Устонько, йди варити! Настонько, йди варити! Настонько, мух вижени! Христонько, ти мовчи!.. Хоча ні! Давай краще разом всі папоньку зустрінемо!.. Кричіть усі, що няня приїхала, наша Івдонька приїхала, а ти, Івдю, вийдеш наперед... Ні, ні! Я вийду наперед, а ти з-позад мене, як сюрприз, до його вискочиш, щоб він ізрадів, щоб хоч трішки звеселився!..
9
Тільки Гуска на поріг, а його вже криком вкрито:
— Папонько! Няня приїхала!
— Приїхала няня, папонько!
— Ой! приїхала!
— Приїхала, ой!
Івдя (сюрпризом вискочила). Не приїхала, а прийшла, голубе мій йорданський, прилетіла на своїх сердешних ніжках. Сорок сім верстов, як бджілонька, летіла і ні разу не сіла — хоч як треба було, а не сіла, щоб тільки скоріше прийти, щоб сказати — здрастуйте, голубе Саватію Савловичу!..
Та зустріч ця не справила на Гуску жодного враження. Розмислений, розгублений і справді сам не свій мовчки пройшов в.н до столу і тяжко сів, тишею всіх, як мішком, накривши. Як з домовини, голос до жінки подав:
— Скільки у нас всіх дочок?
Секлета Семенівна, біду передчуваючи, промовчала.
(По паузі). Спитали: скільки дітей? Сім дочок, кажу. Перечислись! Перечислив — шість вийшло...
Секлета Семенівна. Як же так, Саваєику, коли ж сім: Устонька, Настонька, Пистонька, Христонька, Хро-стонька, Онисонька, Охтисонька.
Гуска (дивлячись в одну точку). Так і я почав. А вони мені: доньки в вас дорослі? Дівчата? Цілі громадянки? А ви їх змалюєте? Знижуєте? Зменшуєте?.. Будь ласка, на повні ймення! Як ваших дочок повні наймення?
Секлета Семенівна (боязко). Устя, Настя, Пис-тя, Христя...
Гуска (скрикнув). Загину, а так своїх власних дочок не називав і не назову-с! Мужичок з них, когуток, хоч як хочете,— не зроблю. (Секретно подумав і почав). Усти-мія, кажу, Настасія... (До жінки). От кажи тепер далі ти!
Секлета Семенівна. Устимія, Настасія, Писти-мія...
Гуска (хмуро поправив). Євпистимія!
Секлета Семенівна. Євпистимія, Євхристимія...
Гуска (поправив). Христинія!
Секлета Семенівна. Христинія, Хростинія...
Гуска. Євфросинія!
Секлета Семенівна. Євхросинія... Та ми ж ніколи, Савасику, так їх не називали.
Гуска. А тепер треба, б'од нас тепер, як помітив я, церковні наші імення хочуть одібрати і всіх нас на Роз та Карлів хочуть обернути. Треба берегти! Святині-с!.. Христинія, Євфросинія, а далі?
Секлета Семенівна (змокріла). Христинія, Євхростинія, Онисон... Онисинія...
Гуска (поправив). Онисія!
Секлета Семенівна (безпорадно скінчила). І Онисія...
Гуска (хмарно). Шість. Де ж сьома! Сьома де?
Взялась сердешна Секлета Семенівна пригадувати. Івдя, дівчата й собі на пальцях рахують, а не пригадують. І от Гуска голосом ще значнішим:
— Отак і я пригадував, на пальцях рахував... І не пригадав. (Велезначно). Звернули-с увагу-с! (По паузі). Заждіть, кажу, я зараз... (По паузі). Революція, кажуть, не може ждати — не баріте нас! То я зареєстрував шість. Аж повертаючись додому, аж біля церкви згадав: Охтисонька — це ж Теоктиста!
Всі. Теоктиста, Теоктиста, Теоктиста.
Секлета Семенівна. Що ж тепер, Савасику?
Гуска. Не знаю, але увагу, помітив, звернули-с... Гадаю, що треба ждати на трус, себто на обшук у домі...
Секлета Семенівна (з жахом). Будуть шукати Охтисоньку?
Гуска. Дурепо! Нащо вона їм? Шукатимуть те, що ми сховали од них, розумієш? Хоча постривай!.. Можли во, що й Охтисоньку тепер небезпечно на легальному стані держати. Побачать — неодмінно спитають: чому сім, а не шість згідно з реєстрацією?.. (Завмер на стільці). Жах! А все ти (на жінку) винувата! Сім штук навела... Сім дівок у домі. Пригадуй тепер їх! Реєструй!
Секлета Семенівна. Хіба ж одна я, Савасику? Винний і ти ж! Хай бог посилає, казав.
Гуска. Я за сином гнався, дочковал! Я сина хотів! (7 знов завмер).
І всі завмерли, придавлені такою подією.
10
Раптом ускочила і тишу радісним криком Хростонька розбила:
— Папонько! Мамонько! Більшовики коней запрягають! Виїжджають! Тікають!
Гуска (аж підскочив). Де? Куди? Хто казав?
X р о с т о н ь к а. Сама бачила!
Гуска. Де-е, питаю?
Хростонька. У Тулумбасовім дворі, їй-богу! Я іду отак з базару, коли дивлюсь: у Тулумбасовім дворі... де опродком... (Побачила Івдю). Няня!.. Запрягають... (Аж обморок її узяв). Більшовики запрягають... Няню...
Гуска. Припини негайно обмороки! У Тулумбасовім дворі...
Хростонька. Няня ж! У Тулумбасовім дворі...
Гуска. Жодної няні... Бо я її ще не бачу сам і не можу зразу побачити через вищезгадані обставини!
Хростонька. У Тулумбасовім дворі більшовики запрягають коней. Аж в п'ять возів. Народ біля воріт: "Тікають! тікають!.." А на возах газети, книги, прапори, скорописки-машинки — вся революція, папонько!
Г у с к а. 1 ти бачила все це й.чула?
Хростонька. На власні очі й уші, папонько!
Гуска. Забожися!
Хростонька. От убий мене хрестом дубовим з неба — бачила! Г у с к а. А прапори згорнуті чи розгорнуті?
Хростонька. Згорнуті! І все жужмом. При мені касу почали вантажити, папонько! Залізну! От таку!
Гуска (аж підскочив). Значить, справді тікають. Боже! (До жінки). Вари борщ, Секлето, і навіть з салом. Тікають! (До Івді). Боже мій, кого я бачу? Невже ще й Івдонька?
Івдя. Прийшла, голубе мій йорданський.
Гуска. Вари з куркою! Бо на придачу ще й Івдонька до нас прийшла. Невже ж отак все старе життя до нас знов вернеться, в садочку проросте і в серці процвіте! Боже, чого ж ви стоїте? Хіба не бачите — Івдонька прийшла! Здоровкайтеся! Вітайтеся!
11
Аж тут третя донька Пистонька: — Папонько! Мамонько! В Ісая Олисійовича, у Туболі, будинок конфісковують, а їх всіх у флігель уселять — Лесічку, і Лелічку, й Аделічку, всіх чисто і навіть назавжди, бо з іконами!..
Хростонька. Аз Тулумбасового вже тікають, Пис-тонько, більшовики! Книги на вози вантажать, касу, ско-рописки-машинки, аж три вози прапорів позгортали — так тікають!
Пистонька. Ані подобинки, папонько й мамонько, бо то ж вони з Тулумбасового переїздять зараз у Тубо-лин, а ті, що були у Коржа в домі, переїзять до Тулумбаса, а в Коржа буде їхній комтруд, це той самий, де сьогодні папонька був на реєстрації, що в Гили у домі, бо там тісно...
Гуска (знову сам не свій). Значить, не тікають? Пистонька. Ні.
Гуска. А Івдя прийшла чи теж марево і раптовий крик?
Івдя. Прийшла, голубе мій сивий! Прийшла і теж отак не вірю, чи прийшла я, чи не прийшла ще, чи справді бачу й чую голуба мого йорданського, голубицю мою воздуховную, моїх голубівень-голуб'яток, чи це туману мені хтось в очі напустив...
Гуска. Здрастуй, коли так! Яким вітром і так далі, га?
Івдя. Утекла в город до вас од небожа Степана, голубе!
Гуска. Од Степана?
І в дя. Од його, голубе мій сизокрилий! У комуну вписався!
Гуска. Степан?
І в д я. Ой голубе, трохи не вбив! Як уписався та як почав ходити на їхні збори, як почав — чорний став, а очі червоні, а потім зелені. Дивлюся раз, а він на ікони зубами клац!
Гуска. Степан? На ікони?
Івдя. А тоді на мене клац! Клац, клац, клац! Геть, кричить, релігію і всіх богів! Тоді ангел шепнув мені в праве вухо, архангел у ліве, що є ще у мене пристань остання, приймуть мене Саватій Савлович во человіцах благородний — тікай! І не помилилась...
Гуска (зажурившися). Думав я, мріяв секретно на село втекти і, між іншим, саме до Степана. Благовірний був мужик. І от на!.. Клацає... Загинув світ! Погибає, між іншим, та як погибає! Ганебно-с!
12
Тут вскочила шоста донька, повненька Онисонька. Задихана:
— Мамонько! Папонько! До нас Івдонька іде! Няня, кажуть, зараз прийде. Хрещена бачили її. Кажуть — біжи, Онисонько, додому та попередь, що йде... Ху-у!
Гуска. Хух! Спасибі за попередження, але вона, здається, вже прийшла.
Онисонька (побачила Івдю). Няня?
Івдя. Онисонько! Чаєнятко!
Онисонька. Як тобі не соромно, няню! Так скоро прийшла, що не дала мені й попередити, гм-м... (І не поцілувалася з Івдею). А знаєш, хто ще приїхав та йде до нас, мамонько? папонько? П'єр! Кирпатенко П'єр з Києва приїхав! Додому назавжди приїхав, бо університета їхнього закрито! Більшовики закрили, бо думають якийсь свій одкривати. Він з Охтиською іде. І я б оце йшла, та хрещена послали... (Знов до Івді). Гм-м, а все через тебе, няню!..
Та дівчата вже не слухали її. Наче вітром голівоньки захитало і по губах прошелестіло:
— П'єр Кирпатенко!
— Кирпатенко П'єр!
— З Охтиською!
13
Тут справді увійшли гарненька Охтисонька й Кирпатенко
ГГєр.
Охтисонька (щасливеньким голосом). Угадайте, хто прийшов, папонько! Ніколи не вгадаєте, мамонько, і навіть на картах (до Івді), няню! ГГєр Кирпатенко, панове!.. З Києва! От! І назавжди!
Гуска (привітавшись). Ніяк не привчиш (на Охти-соньку) до нових соціальних звичаїв. Ти її — товаришко, а вона тобі — панове, Петро Басовичу, га?
Кирпатенко. На землі перш за все живуть люди, а потім вже товариші або панове, Саватію Савловичу!
Г у с к а (радісно). Я так і клав, що ви іменно так мислите, П'єре, вибачте мене, старого, на фаміліярності, бо я вас знав ще П'єриком. Отаким — спом'ятаєш, Секле-сю?.. З Києва?
Кирпатенко. Так.
Гуска. Сідайте! Невже закрили? Храм науки?
Кирпатенко. "Геу мігі"! Так! Замість храму науки там тепер великий запитальний знак.
Гуска. Сідайте, коли так, ось на цеє крісло, П'єре. Одне тепер держимо. Сідайте і скажіть, чи скоро' все це скінчиться: революція, військовий комунізм і все це?
Кирпатенко. Революція вже скінчилася, Саватію Савловичу! її вже нема!
Гуска. Чого тоді, скажіть, кругом таке чудне щось діється, що я вже не впізнаю життя. Пречудне щось діється. Наприклад, скажу вам секретно, недавно оце один мій знайомий, на еспанку захворівши, залпом півкварти самогону випив і заставив жінку про комунізм йому читати, га? Або ще чудніше.
