Отак загинув Гуска - Куліш Микола

Голова пов'язана мокрим рушником. Під полою щось держе:

— Надумав!..

Секлета Семенівна. Що, Савасику? Що?

Гуска. Надумав я... (одними губами) нижеследующее... (Голосніше). Котра зараз година?

Секлета Семенівна. Пів до п'ятої.

Гуска. Нічого подібного! Зараз, я проходив, сімнадцять хвилин на п'яту. (До Івді тихо). Що чути од його?

Івдя (засичала). Цс-с-с! Всеньку ніч читав чорні книги та скреготав зубами йорданськими. А зараз заснув.

Гуска. Саме слушний час... Надумав я... (Дослухаючись). Хух!.. Сни, між іншим, погані приснилися, дарма що не спав сливе. Перший сон: немов його превосходительство генерал-майор Телей-Теліпатов, наш покійний повітовий маршалок, кругом церкви плащеницю сам-один носив і псалом "Векую м'я отринул еси" замість належного йому баса дискантом співав. Приходить свиня наша Маргарита, ніби захворіла, сердешна, аж вуха посиніли,

216

приходить до нас у спальню, це, між іншим, другий сон, і кашляє. Третій, як півні заспівали, приснився: немов у мене ще одна голова виросла, га?..

Івдя. Радійте, йорданський, це к тому, що ви розумніший станете!..

Гуска. Секлеся ніби теж отак привітала: тепер ти, говорить, ще розумніший станеш... А я немов, дві голови свої обмацавши, у відповідь на вищесказане одказую точно й непохитно: чи розумніший стану, а дві шляпи купувати треба. А де їх тепер купиш, коли всі магазини конфісковано!.. І все ж таки, незважаючи на такі злопогані сни, я надумав... (Витяг з-під поли свердло). Просвердлити до його дірочку...

Секлета Семенівна (з жахом). Навіщо, Саваси-ку? Навіщо ще й дірочку?..

Гуска. Щоб підглядати, що він там робить, що навіть думає, і коли його вдома нема!..

Секлета Семенівна. Не треба, Савасику! То він нас хоч не бачить, а тоді почне й собі підглядати...

Гуска. Не зможе він підглядати, дурелю, бо дірочка буде з нашого боку!

Секлета Семенівна. Ах, Саватію, як ти сам не розуміш, що дірочка — вона ж з обох боків дірочка!..

Гуска (розгубився). Гм... є дірочка ж і з одного боку, наприклад, вухо тощо... Га?

Івдя (не розгубилася). Ой, по-дурному вас збила Семенівна, голубе мій воздуховний! Дірочку ж можна буде, подивившись, заткнути або замазати...

Гуска. Авжеж! Кожну дірочку можна заткнути й замазати. І не мене цього вчити!.. (Накинувшись на жінку). А все через тебе збиваюсь!..

Секлета Семенівна. Савасику!

Гуска. Мовчи! Електричні дзвонки казав у куми сховати, так в капусту заквасила, срібні ложки теж — а тепер бійся! Свиню Маргариту казав заколоти, дак ні,—у старий льох закопай, а вона ще чуткіше там хрокає! Гардероб на горищі! Ковбаси смердять! А там же і його величества портрет захований, га?

Секлета Семенівна. Мовчи!.. Почує!..

Гуска. Я мовчу. Ти не кричи! (Піднесеним голосом). Бо дід мій Опанасій Іванович Гуска, може, биндюжником був і п'ятипудові лантухи, як подушки, носив, а бабушка, дак це ж факт,— яблуками на базарі торгувала і старшого городового Інокентія Частила привселюдно побила!.. (Показав Івді на двері, щоб підслухала).

Івдя (вухом до дверей припала). По-сонному дихає. Спить.

Гуска. Ага! Не хоче підслухувати тоді, як треба... Так от же тобі!.. (Засвердлив свердлом у двері).

Секлета Семенівна ухопилась, сердешна, за серце.

4

Аж тут раптом Устонька.

— Мамонько, нянюшко! Ой, який мені...

У Гуски з несподіванки випало з рук свердло:

— Хух! Як з гвоздя зірвалася... Чого? Устонька (й сама перелякалась. Долепетала). Мені приснився сон!..

Гуска (перекривив). їй приснився сон! А не можна, щоб без снів. Тридцять перший стукнув у голову! Пора, я думаю!..

Секлета Семенівна. А може, Савасику, їй такий приснився сон, що не можна нам, не можна свердлити дірочки!..

Гуска (подумав. По паузі до Устоньки). Говори який!..

Устонька. Ніби церковця. Горить свічечка. І ніби наш диякон, отець Христофор, ходять по церковці з гусаком під полою. Коли щось у вівтарі бу-бух. Дивлюсь— отець Христофор додолу гу-гух! А гусак ніби до мене. Дивлюся, аж то вже не гусак, а білий, білий лебідь і просто до мене ніби пливе...

Івдя. А хороший сон, голубівно. Це (до Секлетц Се-менівни) небезпремінно к вінчанню їй, моя голубице! Лебідь — це жених, іде вже до неї, десь близько... Білий жених.

Секлета Семенівна (шепнула Устоньці у вухо). Кирпатенко П'єр!

Івдя. А отець Христофор повінчають...

Гуска. Коли б навпаки не вийшло. Замість білого оцей (на двері) щоб не припав та не бубухнув з гармати. Агент з гран-чеки, чули? А отець Христофор поховає. Обов'язково треба просвердлити!.. (Узявся знов свердлити).

Секлета Семенівна і Устонька вхопились за серце.

5

Тут вскочила Пистонька:

— Івдонько! Мамонько! Сон!..

Гуска (знов перелякався). Хух! Як з гармати — сон! Не можна тихіше?..

Івдя (пошепки). Папонька, Саватій Савлович, голуб наш йорданський, пробивають до агента дірочку...

Гуска. Говори який? Тільки скорочено!

Пистонька. Ніби революція перестала. І от стало тихо-тихо, як колись. І от ніби ніч. Усі сплять, одна я не сплю. І от ніби чую — ніби під'їздить хтось до наших дверей. Кінь дихає. Подивилась у вікно, аж хтось у студентському кашкеті...

Устонька. П'єр Кирпатенко, думаєш? Він уже мені першій приснився!

Пистонька (огризнулась оком). Серце раптом: приїхав, і саме по тебе, Пистонько, щоб викрасти і без благословення повінчатися в церковці, що на кладовищі... А-ах! Я б їхню революцію на шматочки всю порвала і ногами потоптала! Отак! Отак! (Розірвала хусточку, кинула, ще й ніжкою туп-туп).

Гуска, замахав руками. Засичав. Засичала й Івдя. Засичали страшно:

— Цс-с-с!.. (Показали на двері).

Гуска. Революція не хустка, дурепо, її не порвеш. А хустка ж не революція, ідійотко, що ти її рвеш. Двадцять сьомий, здається, у голову грюкнув... Пора вже, я думаю! (На Івдю). Підслухай!..

Івдя (припала знов ухом до дверей, як лікар до гру дей). Цс-с... Серце як б'ється у нього! Проте спить.

Гуска знов приставився свердлом. Секлета Семенівна й доньки ще дужче вхопились за серце.

6

Ускочила Настонька:

— Боже! Невже ще не?.. Гуска (трохи не впав). Що? Настонька. Не пробили дірочки? Гуска. А... що?

Н а с т о н ь к а. Та це мені приснилося. Ніби ви, папонько, не то П'єр Кирпатенко поза мене пройшов, не торкаючись навіть підлоги ногами, ніби на крилах, і свердло в руках. Мене зразу бах у серце передчуття: це двері! Папонько не то ГГєре! Питаюсь... Так! Двері!.. І пройшли. Чую: трісь-трісь... Боже! Невже уже? Гуска. Ну?

Настонька. Скрикнула я... і прокинулась.

Гуска. Скрикнула! Прокинулась! Не могла підождати, щоб доснилось! Не могла до кінця!.. А вже, здається, й пора. Двадцять дев'ятий ударив у голову... (Приставив свердло до дверей).

Тільки зібрався спересердя крикнути, тільки дівчата, Секлета Семенівна за серце вхопились...

7

Аж тут Христоньку наче вітром нанесло. Пальчиком у повітрі

черк-черк:

— Сон! (Прочитали). Гуска. І цій сон!..

Христонька (черк-черк, сестри прочитали). Ніби ніч. Дві свічки. Двері оці і не ці. На дверях чиясь рука пише: мані, факел, фарес...

Гуска. Кому?

Христонька (пальчиком). Тому, хто розлучить, Христонько, нас. Пише в студентському обшлазі рука.

Гуска. Хух!.. Кажуть, що хто мовчить, той двох навчить. Нічого подібного! Ось (на Христоньку) третій рік мовчить, і навпаки: сам через неї ідійотом стаю. А вже би пора! Двадцять п'ятий, по очах навіть видно, що грюкнув... (Приставив уп'яте свердельце).

Тільки зібрався на сили, тільки дівчата та Секлета Семенівна уп'яте за серце вхопилися...

8

Як тут аж три разом — Хростонька, Онисонька й Охтисo нька.

Охтисонька. Мамонько! Івдонько! Сон!.. Онисонька. Це мій сон! Хростонька. Мі-і-ій!

Гуска, Секлета Семенівна, Пистонька, Настонька, Устонька, Івдя і навіть Христонька пальчиком:

— Цс-с-с!

Показали всі на двері, на Гуску, на свердло.

Гуска. Говори одна котора!

Охтисонька (перша). Сон! І знаєте який? Той самий, що приснився Віроньці Кандибі перед її весіллям, їй-богу! Ніби річка, місток, я переходжу й бачу, ну точнісінько так, як Вірочці снилося: місток ніби трішечки до берега не достає. Переступити — боюся. Раптом дивлюся — на березі П'єр...

Онисонька. А дзуськи! Це мені приснилося!

Хростонька. Мені!

Охтисонька. Руку подає, переводить...

Онисонька (перехопила). Нічого подібного! Це мій сон!..

Хростонька. Мій!

Онисонька. Вона в мене вкрала, папонько!

Хростонька. Сама ти ідійотка!

Гуска. Цить-те!.. Цитьте, поки я зовсім вам маніфакел оцією (показав кулак) не написав! Боже! Та тут тебе мертвого з гробу піднімуть і знов тебе в трупа обернуть, поки ти дірочку просвердлиш. (До Івді). Підслухай ще раз!

Івдя (припалась). Щось вже й дихання не чути...

Гуска (з гробовим гумором). То, може, вже і він не видержав, помер, слухаючи вас, ідійоток, га? (Подумавши). А може, він справді помер, Івдонько, га? (Злякавшись цієї думки). Бога ради, Івдонько, ще раз підслухай! Бога ради! Агента з гран-чеки, скажуть, на той світ загнали!..

Івдя. Сама не дихатиму, а вже дослухаюсь!.. (Набрала повні легені повітря, затримала дух, аж прилипла вухом до дверей).

Гуска (на доньок, на жінку). Не дихайте й ви!

І всі не дихали, поки Івдя слухала. Нарешті дослухалась, од дверей одлипла:

— Живий, бо чую, саме сон йому сниться.

Гуска прислухався сам. Перехрестився і засвердлив. Доньки вхопились за серце. Секлета Семенівна вже не дихає. Раптом — трісь!

— Ой!

Ойкнули Устонька, Настонька, Пистонька, Хростонька, Онисонька, Охтисонька й Секлета Семенівна разом та й помліли. Гуска, свердло кинувши, руками накрився й очі заплющив.

На що Івдя — і та злякалася, замовилася:

— Святий Микито-воїне і з ним три звірі божії, молю, благаю вас, обороніте нас водицею, росицею ще й пресвятою богородицею...

9

Під цей момент зайшов до Гусок Кирпатенко П'єр, у високих мисливських чоботях, з вудками і чомусь у синіх окулярах. Гусці показалось, що це квартирант або хтось іще страшніший. Залепетав:

— Їй-богу, це не я, а... дід мій, між іншим, биндюжником був, а баба на базарі яблуками торгувала і привселюдно старшого городового, Інокентія Частила, побила...

Кирпатенко. Що з вами, Саватію Савловичу?.: Гуска (стямився. Побачив, що це Кирпатенко). Хух! Що зо мною? Бачите? (Показав на непритомних). Кирпатенко (глянув). Боже! Що сталося? Гуска. Тероризував!

Кирпатенко. Вибачте, Саватію Савловичу, але так не можна. Хоч ви й голова сім'ї, батько, муж, проте такого терору робити не можна.

Гуска (показав на двері).