Шляхи титанів - Бердник Олесь
Першим у корабель ступив Римідал. Він з ці-кавістю дивився на краї розплавленої обшивки. Метал був ніжно-золотистого кольору.
— Треба буде перевірити його кристалічну структуру, — озвався Ліахім. — На око важко визначити склад…
Ліахім включив портативний ліхтар. Промінь осяяв високий коридор, де вони стояли. Коридор звивався спіраллю навколо гігантської центральної труби, де, напевне, були розташовані енергетичні апарати. Вчені ру-шили по спіралі вгору. Навколо горіли червоні та зелені вогники якихось сигналів, але не було чути жодного звуку. Так вони обійшли по спіралі кілька разів і, нарешті, зупинилися перед глухою стіною. Власне, це була не стіна, а прозорі двері. Ліахім посилив промінь ліхтарика, спрямував на двері. І тоді перед враженими вченими виникла дивна картина.
За прозорою стіною знаходилась каюта, звідки, очевидно, здійснювалось керівництво апаратом. По боках поблискували матові екрани, темні панелі з численними кнопками та важільцями. Перед основним пультом стояло два глибоких крісла. В одному з них виднілась постать людини з опущеною на пульт головою. Людина була нерухомою.
В неспокійному освітленні колихнулася її фантастична тінь і здалося, що космонавт заворушився. Іскор-ка тривожно зітхнула.
— Це космонавт з нашої системи, — я переконаний в цьому, — прошепотів Аеровел. — Але коли він ви-летів? Чому ми нічого не знаємо про цей політ?..
— А може, він тільки схожий на нас? — заперечив Римідал. — Ми дізнаємось про це завтра…
Ліахім — схвильований і урочистий — повернувся до Іскорки і дав короткий наказ:
— До наступного засідання Космічної Ради повністю вивчити конструкцію корабля, розшукати дані всіх автоматів, які тут є, фільми і записи магнітного, електронного чи іншого характеру. Підготувати до демонстру-вання на засіданні…
— А космонавта, — додав Аеровел, — поки що не чіпати. Я негайно викличу спеціалістів з Інституту Воскрешень. Труп треба забрати з максимальною обережністю, помістити в інертний газ і сьогодні ж перевезти в Інститут…
…Члени Космічної Ради зібралися на засідання з передчуттям чогось незвичайного. Всі вже знали про приліт розумної істоти, яка була знайдена мертвою в каюті космольота. І коли Семоній зажадав продовження вчорашньої дискусії, вчені категорично запротестували. Це було традицією розумних істот Великого Союзу Систем — розглядати спочатку питання, які торкаються долі інших світів. А прибуття невідомого гостя обіцяло багато цікавого і таємничого.
Космічна Рада була в повному зборі. Крім постійних членів, Римідал запросив тисячу представників нау-кових кіл Землі. Всі сектори амфітеатру були заповнені вщерть.
Голова Космічної Ради зайняв місце в зеленому овалі, за демонстраційним пультом.
— Друзі, — сказав він, — всі ви знаєте про приліт космічного корабля з невідомих глибин Простору. Знаємо всі ми, що в страшні і таємничі далі розумні істоти летять за вогнем Знання, за Істиною. Не завжди жер-тви приносять плоди. Тим більше, ми мусимо бути максимально уважними до кожної вістки з інших світів. Краплі з’єднуються в струмки, струмки в ріки, ріки в моря, а моря течуть в океан Безкінечності!
— В апараті знайдено плівки магнітного запису примітивної конструкції, а також плівки кінофільмів для демонстрування на плоский екран. Все це було на пульті управління перед трупом космонавта і, очевидно, він звертався перед смертю до розумних істот — своїх братів по духу. Ми прослухаємо записи і, якщо людина була з якихось відомих нам систем, зрозуміємо їх. Плівки готові — отже, ми починаємо…
Світло погасло. Зал засідань поринув у повну пітьму. Та ось знову навколо попливли рожеві хвилі з сти-муляторів мислення. Римідал натиснув кнопку на панелі. Щось зашипіло, почувся спокійний людський голос. Він говорив незрозумілою мовою. Римідал виключив апарат відтворення.
— Включіть машини пам’яті, — тихо сказав він. — Всі мови, починаючи з періоду релігій.
Спливло кілька хвилин напруженого чекання. На столі спалахнув зелений сигнал. Знову Римідал вклю-чив апарат відтворення. І ось аудиторія радісно зітхнула.
Над залом почувся м’який голос перекладної машини:
— Двадцять перше століття. Дві тисячі п’ятдесят восьмий рік. Галактичні координати на кіноплівці…
Римідал вимкнув апаратуру. В залі плив гомін здивування.
— Десять тисяч років тому! Неймовірно!..
Голова Космічної Ради підняв руку.
— Для абсолютної перевірки проглянемо кіноплівку.
Плоске зображення старовинної кіноплівки, пройшовши через ряд трансформацій в найновіших прила-дах, відтворилось у просторі над залом.
Перед присутніми виникло зображення Галактики. З грудей учених вирвалось зітхання подиву і захоп-лення. Незважаючи на неймовірно високу культуру і незвичайні можливості, космольоти за межі Галактики не відправлялись. А це зображення було не теоретичною схемою, а фотографією ззовні. Ось гігантська зоряна система наблизилась, повільно обертаючись навколо центрального згущення. Вона з кожною хвилиною виростала, розділялася на зоряні скупчення й окремі невеличкі системи. Між двома відгілками спіралі, серед майже пусто-го простору яскраво засяяла жовта зірка.
Вона наблизилась, перетворилася в диск. Навколо неї закружляли в химерному танці дев’ять планет. Третя від центрального світила зупинилась, почала обертатись. Виникли обриси материків, океанів. З-за плане-ти виповз блідо-жовтий диск супутника. Потім зображення зникло. Плівка закінчилась.
В залі засяяло світло. Ніхто з вчених не поворухнувся.
— Апарат і людина з нашої планети, — твердо промовив Римідал. — Про це свідчить мова людини, га-лактичні координати, а також повідомлення Світового Архівного Фонду…
Аудиторія здивовано насторожилась.
— Молодий працівник Фонду Світозар натрапив нещодавно на матеріали про позагалактичну експеди-цію в двадцять першому сторіччі, — пояснив Римідал. — Друзі! Факти дозволяють стверджувати, що ми зу-стріли корабель далекого минулого… Але, на жаль, без єдиної живої істоти, — сумно додав він. — Багато тися-чоліть наші предки чекали, щоб ми прослухали їх останні слова, адресовані нам. Я пропоную переглянути всі матеріали, що стосуються незвичайної події…
Знову почулося тихе шипіння, легким порухом руки Голова Космічної Ради включив демонстраційні ав-томати…
Частина друга
Подорож у безвість
Суперечка на з’їзді
…Земля зустрічала сміливців. Оваціям, вітанням не було кінця. Неймовірний експеримент був блискуче завершений. Розпочинався новий етап у дослідженні космосу, розв’язувалися найсміливіші проблеми міжзоря-них подорожей.
Так оцінювали громадські та наукові кола результати польоту апарата "Думка" до системи Центавра. Чо-тири чоловіки — молоді вчені та інженери — складали екіпаж корабля. "Думка" пролетіла відстань від Альфа Центавра і назад не за вісім років, як раніше, а за десять днів згідно показань атомного годинника корабля. Пе-реверталися всі фізичні теорії, рушилася основна концепція Ейнштейна, бо "Думка" летіла в просторі з швидкі-стю, що перевищувала швидкість світла в мільйони разів.
Запаморочливий успіх окрилив молодих героїв. І вони висунули на розгляд наступного з’їзду у Цвітог-раді проект експедиції, що межував з маренням, як висловився один старезний академік. З’їзд був вражений. Всі, не дихаючи, слухали палкі заключні слова Георгія — командира екіпажу "Думки".
— …Далекі покоління будуть оцінювати наші діла. Вони ждуть наших відкриттів. Ось чому я так напо-легливо вимагаю у вас дозволу готувати цю експедицію…
Грім оплесків заглушив його слова. Георгій вдячно усміхнувся, обвів променистим поглядом синіх очей амфітеатр залу… Здається, все гаразд!
Він перезирнувся з товаришами, що сиділи в перших рядах. Вони радісно здіймали вгору руки, вітаючи спільний успіх.
Та ось поволі стихла овація. В залі запала тиша.
І серед цієї тиші раптом почувся старечий кашель. Це озвався академік Горін — директор об’єднаного Інституту ядерних проблем. Голова з’їзду, не запитуючи академіка, оголосив його виступ.
Георгій з пошаною звільнив місце на трибуні і хотів повернутися в зал, але його зупинив тихий голос Горіна:
— Зачекайте!
Георгій здивувався, але залишився на місці. І ось всі почули слова академіка, несподівані, жорстокі, не-вмолимі:
— Я теж аплодував прекрасним мріям командира "Думки". Так, саме мріям! З жалем хочу констатувати тут, перед високим з’їздом, що згаданий політ не може здійснитися!..
Змішаний шум розгубленості і здивування поплив над залом.
— Чому? — різко пролунало серед шуму запитання Георгія. Судорожно вхопившись рукою за бар’єр трибуни, він свердлив очима старого вченого.
Горін дружньо, лагідно поглянув на Георгія. Кущики сивих брів над примруженими очима підскочили вгору.
— Чи знаєте ви, яка енергія потрібна вашому апарату?
— Знаю! — з викликом відповів Георгій. — Але до чого це запитання?
— Зараз скажу. Дегравітаційне поле "Думки" неможливо створити без енергії, яку дає анігіляція речови-ни та антиречовини. Це душа, рушійна сила корабля. Адже так?
— Так!..
— Ви використали для польоту до Альфа Центавра запаси антиречовини, що готувалися реакторами протягом шести місяців. А щоб здійснити цей ваш проект, потрібна десятирічна напружена робота всіх устано-вок по виготовленню антиречовини!.. Десять років! Ви розумієте?..
— Ми готові чекати десять років! — пролунав дзвінкий голос з передніх рядів амфітеатру. Це говорив один з членів екіпажу корабля.
— Так, ми готові! — підтвердив Георгій. — Не тільки десять — двадцять, тридцять, скільки буде потріб-но…
Академік сумно посміхнувся, розвів руками.
— Діти, просто діти! Чому ви, захоплюючись своїм проектом, не думаєте про безліч інших досліджень? Адже антиречовина використовується не тільки у вашому апараті. Чи згодиться Інститут Космонавтики ради цього проекту відмінити всі інші Дослідження на десять років? — звернувся Горін до президії з’їзду.
— Ні в якому разі, — категорично заперечив директор Інституту. — Космольот "Думка" одержав би таку кількість антиречовини, яка залишається від інших запланованих досліджень…
— Але ж цього вистачить хіба для польоту на сотню парсеків! — обурено вигукнув Георгій, звертаючись до залу.
— Ми не маємо права при даній ситуації заморожувати інші роботи. Невже ви не розумієте, що далеке майбутнє, якому служить ваш проект, може зачекати порівняно з проблемами сьогоднішнього дня?!
Зал похмуро мовчав.
