Тихий Дін - Михайло Шолохов

— Безстидниця! Забула про нас!..

— Сказилась, кобило! — крикнув удавано суворо на неї батько.

— Велика ти яка... — роняла Наталка, розводячи Докійчині руки й заглядаючи їй в обличчя.

Заговорили разом усі, перебиваючи один одного й замовкаючи.

Іллівна, підпираючи щоку долонею, смутилася, з болем вдивляючись в неподібну до колишньої Наталку.

— Зовсім до нас?—допитувалась Докійка, шарпаючи На-талчині руки.

— Хто його знає...

— Чого там, рідна жінка, та десь житиме! Залишайся!— вирішила Іллівна і гостила невістку, соваючи по столі череп'яну миску, повну млинців.

Прийшла Наталка до свекра після довгих вагань. Батько її не пускав, сварився й соромив, переконуючи, але їй ніяково було одужавши дивитися на своїх і почувати себе в рідній колись сім'ї майже чужою. Те, що хотіла вона собі віку вкоротити, віддалило її від рідних. Пантелей Прокопович зманював її весь час після того, як вирядив Григорія на службу. Він твердо поклав узяти її до себе й помирити з Григорієм.

З того дня Наталка залишилась у Мелехових. Дарка зовні нічим не виявляла свого незадоволення; Петро привітно ро-дався, а косі часом погляди Дарчині надолужувала гаряча Докійчина прихильність і батьківськи-любовне ставлення старих.

Другого дня, скоро Наталка перебралась до свекра, Пантелей Прокопович наказав Докійці написати до Григорія такого листа*-

— "Здрастуй, дорогий сину наш, Григорію Пантелеевичу. Шлемо ми тобі щонайнижчий поклон і від всього батьківського серця, з матір'ю твоєю Василиною Іллівною, батьківське— благословення. Кланяється тобі брат Петро Пантелеевич з дружиною Даркою Матвійовною і бажає тобі здоров'я та щастя, ще кланяється тобі сестра Докія і вся челядь. Лист твій пущений від лютого п'ятого дня, ми одержали і сердешно дякуємо за нього.

А як ти прописав, що кінь засікається, то заливай йому смальцем, ти знаєш, і на задок не підковуй, коли немає слизоти, або,

— мовити, ожеледі. Дружина твоя Наталка Миронівна живе в нас й пробував при здоров'ї і все їй гаразд.

Вишень-сушениці мати тобі надсилає і пару вовняних панчох, а ще сала й усяких гостинців. Ми всі живі й здорові, а дитина в Дарки померла, про що оповіщаємо. Недавно перекривали з Петром комори і він тобі наказує коня доглядати і зберігати. Корови потелились: стара кобила починає, відбила вим'я і видно, як лоша в неї в череві ворушиться. Покрив її з станичної стайні жеребець на окличку "Дінець" і на п'ятому тижні сподіваємося. Ми раді про твою службу і що начальство похваляє тебе. Ти служи, як годиться. За царем служба не пропаде. А Наталка тепер у нас житиме і ти про це подумай. А ще біда, на масляній зарізав звір три вівці. Ну, бувай здоров і хай тебе бог милує. Про жінку не забувай, мій тобі наказ. Вона ласкава баба і в законі з тобою. Ти борозну не ламай, і батька слухай.

Твій батько, старший урядник Пантелей Мелехов".

Полк Григорія стояв за чотири верстви від російсько-австрійського кордону, в містечку Радзивілові. Григорій писав додому рідко. На звістку про те, що Наталка прийшла до батька, відповів стримано, просив передати їй поклон; зміст листів його був ухильний і неясний. Пантелей Прокопович примушував Докійку або Петра перечитувати їх кілька разів, вдумуючись в затаєну між рядків, невідому Грицькову думку. Перед Великоднем він у листі руба поставив питання про те, чи житиме Григорій, повернувшись із служби, з жінкою, чи як і перше з Оксаною.

Григорій з відповіддю зволікав. Після тройці дістали від нього короткого листа. Докійка читала швидко, ковтаючи кінці слів, і Пантелей Прокопович ледве встигав вловити зміст, відкидаючи численні поклони й допитування. В кінці листа Григорій торкався питання про Наталку.

"Ви просили, щоб я прописав, житиму я чи ні з Наталкою. Але я вам, тату, скажу, що відкраяну скибку не приліпиш. І чим я Наталку тепер примовлю, як у мене, як самі знаєте, дитина? А обіцяти я нічого не можу, 'і мені про це нудно гомоніти. Недавно спіймали на кордоні жида з контрабандою і нам довелось його побачити, пояснює, що незабаром буде з австрійцями війна, і цар їхній ніби приїздив до кордону, оглядав звідки зачинати війну і які землі собі захопити.

Як зачнеться війна, може і я живий не буду, загодя нічого вирішувати..."

Наталка працювала в свекра і жила, плекаючи несвідомо надію на поворот чоловіка, нею піддержуючи свій підупа-лий дух.

Вона нічого не писала Григорію та ніхто в. родині не чекав від нього листа з такою тугою й болем.

Звичайним непорушним порядком ішло на хуторі життя: повернулись козаки, що відслужили свій термін, буднями сіренька робота непомітно зжирала час; неділями зранку сунули до церкви родинними табунами; йшли козаки в мундирах і святкових шаравара.х; довгими шарудливими надол-ками різнобарвних спідниць замітали порох баби, туго затягнені в картаті кофти з буфами на збрижених рукавах, підіпрілих і злинялих під пахвами від гостро-солодкого, що вдаряє в ніс, мов гірчиця, бабського поту.

А на квадратовому фасі майдану настовпужувались голоблі возів, верещали коні, сновигав різний, люд; коло по-жежці болгари плянтатори торгували городиною, розкладеною на довгих ряднах; позад них юрмилася, дітвора, розглядаючи випряжених верблюдів, що погордо оглядали торговицю і товпища, що перекипали червонооколими кашкетами й квітчастим розсипом бабських хусток. Верблюди пінно перетирали бур'янову жуйку, відпочиваючи від постійної роботи на чигирі1), і в зеленуватій сонній полуді застигали