Тихий Дін - Михайло Шолохов

— Скільки ? — здивовано спитав один з тих, що сиділи за

столом. $

— П'ять пудів, шість з половиною фунтів, — не спускаючи, брови, відповів сивий лікар.

— У Гвардію?—спитав окружний військовий пристав, нахиляючись чорною зализаною головою до сусіда за столом.

— Пика бандитська... Надто дикий!

— Слухай, повернись. Що це в тебе на спині? — крикнув офіцер з полковницькими наплічниками, нетерпляче стукаючи пальцями по столі.

Сивий лікар мурмотів незрозуміле, а Григорій, повертаючись до столу спиною, відповів, ледве здержуючи дріж, що брижив усе його тіло:

З весни застудився. Чиряки це.

На кінець обміру за столом чини, порадившись, ухвалили:

~— До армії.

— До дванадцятого полку, Мелехов. Чуєш?

Григорія відпустили. Йдучи до дверей, він почув буркотливе шепотіння:

— Не мож-на-а-а. Уявіть, побачить государ таку пику, що тоді? В нього самі очі...

— Перерідок! Із сходу, напевне.

— До того ж тіло нечисте, чиряки...

Хуторяни, що чекали ряду, оточили Григорія.

— Ну, як Грицьку?

— Куди?

— До Отаманського, певне?

— Скільки заважив на вазі?

Стрибаючи на одній нозі, Григорій просунув ногу в халоїщу відповів крізь зуби:

— Відчепіться, якого чорта треба? Куди? До дванадцятого полку.

— Коршунов Дмитро, Каргін Іван,—висунув писар голову.

На ході застібаючи кожушок, Григорій збіг з ґанку.

На майдані їхали й вели за поводи коней.

Розталь віяла теплим вітром, парувала оголена подекуди дорога. Через вулицю перебігали кури, в побриженій калюзі вовтузились гуси. Лапи їх рожевіли в воді червоножовті, схожі на запалене морозом осіннє листя.

Через день почався огляд коней. На майдані засновигали офіцери; маючи полами шинелі, пройшов ветеринарний лікар і фельдшер з кономіром. Попід огорожею довго шикува-лися різномасні коні. До столика, поставленого серед майдану, де писар записував наслідки огляду та обміру, пробіг від ваги вешенський станичний отаман Дударєв, пройшов військовий пристав, щось пояснюючи молодому сотникові, сердито дриґаючи ногами.

Григорій, 108-й за рядом, підвів коня до ваги. Обміряли всі ділянки на кінському тілі, зважили, і не встиг кінь зійти з платформи, — ветеринарний лікар знову, з звиклою владністю, взяв його за верхню губу, оглянув рота, сильно натискаючи, обмацав грудні м'язи і, мов павук, перебираючи цупкими пальцями, перекинувся до ніг.

Він стискав ‘колінні суглоби, бив по в'язах сухих жил, тиснув кістку над щітками...

Довго обслухував і мацав настороженого коня і відійшов маючи полами білого халату, розвіваючи навкруги терпкий запах карболової кислоти.

Коня забракували. Не справдилась надія діда Сашка, і в пронозуватого лікаря вистачило "хисту" знайти ту затаєну ґандж, про яку говорив дід Сашко.

Схвильований Григорій порадився з батьком і за півгодини, між чергою, поставив на вагу Петрового коня. Лікар пропустив його, майже не оглядаючи.

Тут же недалеко вибрав Григорій сухішу місцинку і, розстеливши попону, виклав на ній своє спорядження; Пантелей Прокопович держав ззаду коня, переговорюючись з другим старим, що теж проводжав сина.

Проз них в ясносірій шинелі й сріблястій каракулевій папасі пройшов високий сивий генерал. Він злегка заносив уперед ліву ногу, помахував рукою, затягненою в білу рукавичку.

— Онде окружний отаман, — прошепотів Пантелей Прокопович, штовхаючи ззаду Григорія.

> — Генерал, видно?

— Генерал-майор Макеєв. Строгий дуром!

Позад отамана натовпом ішли приїжджі з полків та батарей офіцери. Один підосавул, широкий у плечах і стегнах, в артилерійському строї, голосно говорив до товариша, високого красуня-офіцера з дяйб-ґвардії Отаманського полку:

— ...Що за чорт! Естонське сільце, нарід здебільшого білявий і таким разючим контрастом ця дівчина, та й не одца. Ми всяко гадаємо і от дізнаємось, що років 20 тому... — офіцери йшли проз, віддаляючись від місця, де Григорій розкладав на попоні свою козачу справу, і він, за вітром, ледве почув укриті сміхом офіцерів останні слова артилериста підосавула: — ...виходить, стояла в цьому селі сотня вашого Отаманського полку.

Писар пробіг, застібаючи тремтячими, вмазаними в хеміч-ний— атрамент пальцями ґудзики сурдута, вслід йому помічник окружного пристава кричав розпалившись:

— В трьох примірниках, сказано тобі! Всиплю!

Григорій зацікавлено вдивлявся в незнайомі обличчя офіцерів та урядовців. На нім, ідучи проз, спинив знуджені вогкі очі адьютант, та й відвернувся, зустрінувшись з уважним поглядом; наздоганяючи його, майже ристю, ішов старий сотник, чимось схвильований, кусаючи жовтими зубами верхню губу. Григорій помітив, як над рудою бровою сотника тіпався, рухаючи повіку, живчик.

В ногах Григорія лежала ненадівана попонка, на ній у порядку розкладені: сідло з окованим, зеленофарбованим лен-чиком, з саквами, дві шинелі, двоє шаравар, мундір, дві пари чобіт, білизна, фунт і 54 золотники сухарів, банка консервів, крупа й інший, в належній