Діти капітана Гранта - Жуль Верн
Гленарван потиснув руку молодому капітанові й промовив:
- Дякую, Джоне.
І Джон відчув себе щедро нагородженим єдино цими двома словами. Гленарван приховав свої таємні тривоги; ані Гелена, ані Мері Грант і Роберт навіть гадки не мали, якої жахливої небезпеки їм щойно пощастило уникнути.
Залишалось з’ясувати одну важливу річ: куди саме закинула «Дункан» жахлива буря? Чи далеко відійшов він од паралелі, котрої весь час дотримувався? На скільки миль від них у північно-західному напрямку зостався мис Бернуїллі? Такі були перші питання, звернені до Джона Манглса. Той зараз же зробив виміри й обчислення і позначив їх на корабельній мапі.
Виявилось, що «Дункан» не дуже відхилився од курсу - всього на два градуси. Його місце визначалось 136°12΄ довготи й 35°07΄ широти,- поблизу мису Катастроф, на південному побережжі Австралії, за триста миль од мису Бернуїллі.
Навпроти мису Катастроф, що сама його назва віщує лихо мореплавцям, лежить, наче до пари йому, мис Борда - високий виступ острова Кенгуру. Протока Дослідника між ними веде до двох глибоких заток: на півночі - до затоки Спенсера, на півдні - до затоки Сен-Вінсента. На східному березі цієї останньої стоїть порт Аделаїда, столиця провінції Південна Австралія. Це місто, засноване 1836 року, має щось із сорок тисяч мешканців і чимало різноманітних джерел достатку. Але населення охочіше обробляє родючу землю, вирощує виноград, помаранчі й інші сільськогосподарські культури, які дають тут щедрі врожаї, ніж будує промислові підприємства. Хліборобів тут багато більше, як інженерів, і громадськість не виявляє особливої хіті до комерції й індустрії.
Чи зможе «Дункан» полагодити там своє пошкодження? Над цим довелося помізкувати. Джон Манглс наказав водолазам оглянути підводну частину корми й дізнатись, що саме попсувалось в механізмі яхти. Ті доповіли, що одна лопать гвинта погнулась і чіпляється за ахтерштевень, 67 тому гвинт не може обертатися. Судно зазнало серйозної шкоди - аби поправити зіпсований гвинт, потрібно було спеціальне обладнання, якого в Аделаїді не знайти.
Гленарван і Джон Манглс, ретельно все обміркувавши, запропонували таке: «Дункан» попливе під вітрилами вздовж австралійських берегів, розшукуючи сліди «Британії», зупиниться біля мису Бернуїллі, щоб зібрати тут остаточні відомості, й піде далі на південь до Мельбурна, де його легко можна поладнати. Коли гвинт стане до ладу, «Дункан» крейсуватиме вздовж східного узбережжя, де й закінчить розшуки.
Цей план було схвалено. Джон Манглс вирішив підняти якір, скориставшись з першого погожого вітру. Йому не довелось довго чекати. Надвечір ураган ущух. З південного заходу подув легкий вітерець. Почали ладнатися в дорогу, понатягували нові вітрила. О четвертій годині ранку матроси взялися за лебідку, вирвали якорі з грунту, підняли їх нагору, і «Дункан», під фоком, брамселем і кліверами, пішов правим галсом уздовж берега, тримаючись до нього якнайближче.
За дві години мис Катастроф зник із обрію, яхта перетнула протоку Дослідника. Ввечері обійшли мис Борда, проминули острів Кенгуру. Цей острів, найбільший серед австралійських островів, править злочинцям-утікачам за найпевніший захисток, де вони користуються недоторканністю. Зовні острів чарівний. Неосяжні зелені килими розкинулись навкруг аж до шаруватих скель прибережжя. Незчисленні табунці кенгуру стрибають і тепер, як і тоді, коли 1802 року відкрито острів, по його лісах та луках.
Наступного дня з «Дункана» відрядили кілька шлюпок, щоб пильно оглянути береги. Судно йшло під 36° широти, і Гленарван волів, аби відсіль до тридцять восьмої паралелі не залишилось жодного необслідуваного місця.
Вдень вісімнадцятого грудня яхта, котра під своїм широко розгорненим вітриллям швидко долала простір, як справжній кліпер, пройшла понад берегом бухти Побачення, куди потрапив 1828 року мандрівник Штурт після відкриття Муррею, найбільшої річки в Південній Австралії. Тут уже ніщо не нагадувало квітучий острів Кенгуру, береги були пустельні, голі, безрадісні, наче землі полярного суходолу, і лише де-не-де похмурі сірі урвища або пагористі піщані виступи порушували одноманітність низинного порізаного узбережжя.
Під час цього плавання шлюпки й їхня команда виконували важку роботу, проте матроси не ремствували. Гленарван, нерозлучний з ним Паганель і малий Роберт майже завжди супроводжували їх на берег. Вони хотіли на власні очі пересвідчитися, чи не збереглося тут будь-яких слідів «Британії». Але найретельніший огляд нічого не виявив. Австралійські береги були такі ж німотні, як і прерії Патагонії. Проте мандрівники ще не втратили надії, поки не досягли пункту, вказаного в документі. Досліджуючи цю місцевість, вони, власне, вдавались до застережного заходу, аби випадком чого не пропустити. Вночі «Дункан» лежав у дрейфі, намагаючись по змозі не зрушитись з місця, а вдень тривали копіткі розшуки на узбережжі.
Двадцятого грудня «Дункан» досяг мису Бернуїллі, котрий захищає Ласепедську бухту, так і не знайшовши жодної прикмети «Британії».
Та ця невдача нічого не доводила. Адже за два роки, що минули від дня катастрофи, море не лише могло, але конче повинне було зірвати з підводних рифів, розкидати чи поглинути рештки трищоглового судна. До того ж і тубільці, які нюхом чують аварію на морі, наче шуліка падло, безперечно, повизбирували найдрібніші уламки «Британії». А Гаррі Гранта й двох матросів, тільки-но хвилі викинули їх на берег, тубільці, певно, захопили в полон і завели в глиб країни.
Але тоді ставало безглуздим одне цікаве припущення Паганеля. Поки йшлося про аргентінську землю, географ мав підстави вважати, що зазначені в документі дати й числа вказують не місце аварії, а місцеперебування мандрівників у полоні. Цілком вірогідно, що в пампі великі річки з їхніми допливами винесли в море дорогоцінний документ. Але тут, в цій частині Австралії, річок, які перетинають тридцять сьому паралель, обмаль. До того ж Ріо-Колорадо і Ріо-Негро течуть до моря крізь піщані пустелі, непридатні для житла й безлюдні, а головні австралійські річки - Муррей, Ярра, Торренс, Дарлінг - або вливаються одна в одну, або впадають в океан через гирла, котрі перетворились на великі порти з розвиненою навігацією. Чи ж можливо, щоб за течією цих річок, де безперестанку сновигають численні судна, тендітна пляшка могла доплисти без жодної перешкоди до Індійського океану?
Сумнівність такого припущення помітили всі, хто мав проникливий розум: Паганелева гіпотеза, цілком слушна в умовах аргентінських провінцій Патагонії, була несприйнятна для Австралії. Паганель сам це визнав у розмові з майором Мак-Наббсом.
Стало очевидно - згадані в документі градуси стосувалися тільки місця катастрофи,
