За двома зайцями - Старицький М. П.

Секлита (ще дуж­че). А щоб ти не діждав, щоб я за доч­ку гроші бра­ла? Щоб я рідну ди­ти­ну про­да­ва­ла? Не діждеш! Не вте­чеш! Не пу­щу! У ме­не од­на ди­ти­на, як од­но сон­це у небі! На­що ти зво­диш її з ума?!

Голохвостий (набік). От ре­пе­тує бісо­ва ба­ба; роз­бу­дить усю ву­ли­цю! (До неї). Та я, єй-бо­гу, не чіпав ва­шої доч­ки - ті­льки по­ба­ла­кав.

Секлита. Бре­шеш, на­щад­ку іродів! Са­ма ба­чи­ла, як об­ні­ма­лись! Знаю я вас, па­ничів! Знаю, як ви об­ду­рюєте та з ума зво­ди­те дівчат!

Голохвостий. Та щоб я лус­нув, ко­ли зво­див!

Секлита. До­ка­жи, до­ка­жи! Я не повірю твоєму сло­ву: твої сло­ва гнилі, як яб­лу­ка! Ти хар­ци­за, во­ло­цю­га!

Голохвостий. Та що ж ви лаєтесь? Я не пе­ре­куп­ка: обман­ювати не бу­ду! Од вас не мож­на ні одп­ро­си­тись, ні одмо­ли­тись!

Секлита. Ти ду­маєш, що як я пе­ре­куп­ка, то ме­не мож­на й зне­ва­жа­ти? Я на шаг об­ду­рю, а на кар­бо­ван­ця вам, сибір­ним, прав­ди ска­жу! От що! Хай збе­реться хоч уся ву­ли­ця, а Сек­ли­та за се­бе й за свою доч­ку встоїть. Стріляй на ме­не, а я та­ки на своєму ста­ну, за прав­ду ста­ну! (Б’є ку­ла­ком об ку­лак). Ко­ли зачіпаєш, то зачіпай чес­но: не без­честь ме­не й моєї доч­ки, бо ми тобі не іграш­ка!

Голохвостий (набік). От, не вир­вусь! (До Сек­ли­ти). Та, при­сяй­бі, і не ду­мав без­чес­ти­ти! (Хо­че зно­ву вир­ва­тись).

Секлита. Не пру­чай­сь! Не пу­щу! Гвалт, гвалт! Поліція! По­ліція! Квар­тальний!

Голохвостий (набік). Ой, про­пав я! (До Сек­ли­ти). Цить­те! Не кричіть-бо!

Секлита. Що-бо? Кри­чу, бо маю пра­во! Поліція, поліція!

Голохвостий (набік). По­то­пить, бісо­ва ба­ба, чис­то потоп­ить! У Сірків уже й вікон­ни­ця од­чи­няється! Гос­по­ди, ну що йо­го ро­би­ти! (До Сек­ли­ти). Слу­хай­те сю­ди…

Секлита. Ка­ла­вур!

Здалеку по­чув­ся свис­ток.

Голохвостий. Ой, поліція! Шкан­даль! (До Сек­ли­ти). Слу­ха­йте сю­ди, не кричіть: я всю прав­ду ска­жу: ми лю­би­мось з ва­шою доч­кою, тільки я чес­не маю на думці: я її хо­чу сва­та­ти…

Секлита. Ду­ри ко­го іншо­го, а не ме­не: знаємо ми вас, па­ничів!

Голохвостий. Та я не па­нич, а прос­тий міща­нин,- то ті­ль­ки звер­ху на мені об­ра­зо­ван­ность!

Секлита. Бре­шеш!

Голохвостий. Та щоб я лус­нув… Не­да­ле­ко тут мій дом! Я ро­дич Сви­на­ренків.

Секлита. Яко­го? Пет­ра?

Голохвостий. Еге ж, Петрів пле­мен­ник.

Секлита. Та хіба ж міща­ни­ну прис­та­ло бу­ти сви­нею?

Голохвостий. Єй-бо­гу, я ва­шу Га­лю люб­лю так, як золо­то, і хо­чу сва­тать, от хоч за­раз од­дай­те, то візьму.

Секлита. При­сяг­нись мені, ходім до церк­ви!

Голохвостий. Та чи я ж чо­ловіка вбив, щоб се­ред ночі при­ся­га­ти! Вірте мені, я чо­ловік бла­го­род­ний, образованний­, і бо­жусь, і при­ся­га­юсь, що не підду­рюю; бо­дай я зав­трішнього дня не діждав, бо­дай я завт­ра на своїх ремінних па­сах повісив­ся, бо­дай я зарізав­ся в своїй хаті своєю брит­вою, ко­ли не віри­те!

Секлита (бе­ре груд­ку землі). Їж свя­ту зем­лю, то повірю! На, їж!

Голохвостий. Хіба ж я вовк, щоб їв зем­лю?

Секлита. Їж, на, їж, то повірю!

Голохвостий. Та ме­не ж од тієї землі скор­чить, то і чо­ловіка вашій дочці не бу­де!

Секлита. Та ви бре­ше­те! При­сягніться мені хоч на Брат­ській! 6

Голохвостий. Не­хай ме­не по­ка­ра­ють всі пе­черські святі! 7 Не­хай ме­не пок­риє ве­ли­кий лаврський дзвін, 8 ко­ли я бре­шу.

Секлита. Ні, та­ки при­сягніть нав­колішках до Братської!

Голохвостий (набік). От, не од­сах­нусь. (Стає на коліна). Ну, хай ме­не поб’є Братська бо­жа матір, ко­ли бре­шу!

Секлита. Ну, те­пер вірю, те­пер вірю!

Голохвостий (обтру­шує шта­ни; ти­хо). От іще че­рез цю ка­торж­ну ба­бу бру­ки за­пач­кав! (До неї). Так а не­за­ба­ром до вас і на за­ру­чи­ни.

Секлита. Про ме­не, про­си­мо; тільки за моєю Га­лею нічо­го не­ма - знай­те!

Голохвостий. На­що мені? І сво­го дос­таль! Аби Га­ля!

Секлита. Так за­ходьте ж; раді бу­де­мо!

Голохвостий. А де ж ва­ша ха­та?

Секлита. За­раз за яром. Спи­тай­те Сек­ли­ту Ли­ма­ри­ху: увесь По­дол зна. Глядіть же, не об­дуріть; а то і жи­вим не ви­пу­щу! Од Ли­ма­ри­хи не схо­ваєтесь!

Голохвостий. Та бу­ду ж, бу­ду!

Секлита ви­хо­дить.

Голохвостий сам.

Голохвостий (ози­рається). Ух! Ху! От ба­ня, так ба­ня, аж три по­та зійшло, єй-бо­гу! (Ути­рається). От це вско­чив, так вско­чив - поніку­ди!

Завіса.

Велика світли­ця Сірків, по-міщанськи, але з пре­тензією вбра­на. Одні двері в кімна­ту, наліво - в пе­кар­ню, прос­то - вхі­дні.

Явдокія Пи­липівна са­ма.

Явдокія Пи­липівна (си­дить ко­ло сто­лу і об­ма­хується ху­с­т­кою). Ну й день! Діжда­ли­ся свя­то­го літеч­ка! Спа­ла вже, спа­ла, та ніяк до ве­чо­ра недос­па­ла; упріла тільки, страх! (Ути­рається хус­т­кою). А ста­рий іще спить! Ого! Про­копе Сви­ри­до­ви­чу! Про­ко­пе Сви­ри­до­ви­чу!