Українська література » Класика » За двома зайцями - Старицький М. П.

За двома зайцями - Старицький М. П.

Читаємо онлайн За двома зайцями - Старицький М. П.
class="p11" style="">Вихід IV

 

 

Голохвостий сам.

 

Голохвостий. Дурні хах­ли! Ідіть здо­рові! Што зна­чить про­с­та муж­ва? Ніяко­го по­нятія нєту, ніякой делікат­ной хва­н­тазії… так і пре! А вот у ме­ня в га­лавє зав­сег­ди та­кий во­де­воль, што только мерсі, по­то­му - об­ра­зо­ван­ний чо­ло­вєк! Да што, впро­чем, про них?… Годі, до­вольно! От як би Проні не про­пус­тить! Шу­каю: нігдє нєту; чи не прой­шла развє? Дак ку­дою ж прой­тить їй, ког­да ми ка­ла­ву­рим? Уди­вительне діло! Нуж­но по­дож­да­ти. Тре­ба сьогод­ня на ней­о ріши­тельно на­ляг­ти. Здається, я єй понд­ра­вил­ся… Ну, да ко­му я не понд­рав­люсь? А вот, што­би Проні не ви­пус­тить з рук, то не­об­хо­ди­мо. Ба­га­та: який дом, сад! А лав­ка, а дєнєг по скри­нях! Ста­ро­го Сірка як струс­ну, то так і по­сип­ляться кар­бо­ванці! Од­на надія на її при­да­не, бо іна­че не мо­жу по­правити своїх ділов: та­кий скрут, хоч вішай­ся. Довгів сті­льки, як блох у кур­ни­ку! З до­му вий­ти удень страш­но, щоб який жи­дю­га не піймав, єй-бо­гу, прав­да. Тут осо­бен­но Йо­сь­ка єсть; дак та­ке уїдли­ве, кля­те, што ніяким хви­со­ном йо­го не обійдеш. Де зди­бав, то й да­вай гроші, то й да­вай! Ну, де ж я тобі візьму, ко­ли не­має! А він, дур­ний, од­но: да­вай, та й годі, вер­тай, що брав! Ну, што он? Ка­коє по­нятіє імієт? Ска­за­но, жид! А ти тікай, бо по­са­дить - чис­та на­па­сть! Так і хо­ва­юсь, і кру­чусь як му­ха в ок­ропі: там у ци­лю­р­ні уже по­са­див замість се­бе гар­со­на, та що з то­го? Ци­лю­р­ня­ та­ки лоп­не! От як, дасть бог, на Проні же­нюсь, себ­то на її добрі та на її гро­шах, тоді я брит­ви че­рез го­ло­ву у Дніпро по­за­ки­даю, а за­жи­ву куп­цем пер­вой гільдії, зав’ю такі мо­ди алад’ябель! Тільки ж Про­ня й по­га­на, як жа­ба… Та як­би за­пус­тить па­зу­ри у її скри­ню, то ми при боці завед­емо та­ке мон­пасьє, що тільки пальці об­ли­зуй! От би, приміром, ту ді­вчи­ну, що ко­ло Вла­ди­ми­ра га­няв! А-ах!

 

Вихід V

 

 

Голохвостий, Про­ня, Нас­тя і На­тал­ка.

 

Голохвостий (зуз­дрівши). А ось і во­ни з кум­панією. Ну, Го­лох­вос­тий, дер­жись!

 

Проня, Нас­тя і На­тал­ка мля­во ідуть і про­ща­ються з яки­мсь ка­ва­ле­ром.

 

Голохвостий. Як би ето підой­ти пох­ви­соніще, щоб так зра­зу ши­ком і прой­ня­ти? (Про­бує кла­ня­тись). Ні, не так… (Об­сми­кує оде­жу на собі).

Проня (наб­ли­жається; за нею под­ру­ги). Го­лох­вас­тов, зда­ється?

Голохвостий (підліта). Бонд­жур! Моє сер­це розпалилося,­ мов щипсі, по­ки я до­жи­дав мам­зе­лю!

Проня (манірно). Мер­си, мусью! (До под­руг). Та­ки дожид­ався: я на­ро­чи­то про­маніжи­ла.

Голохвостий. Рико­мен­дуй­те ме­не, по­жа­лус­та, бариш­ням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не бу­де­те во­дить ком­панію лиш би з ким!

Проня. Ра­зумєеться. Єто маї близькі при­ятельки і сасіди.

Голохвостий. Ри­ко­мен­ду­юсь вам: Сви­рид Пет­ро­вич Га­ла­хвастов.

Настя. Мені здається, що ми десь стріча­лись.

Голохвостий. Ніча­во нєту вди­ви­тельно­го - міня знаєт увесь Київ чис­то.

Наталка. Нев­же?

Голохвостий. Ріши­тельно. Міня вез­дє приніма­ют как сва­во, зна­чить, без хви­со­на!

Проня. Там, вєр­но, кра­са­виць най­шли по­ря­дош­но.

Голохвостий. Што мнє кра­са? На­ти­рально, пер­ве дє­ло ум і об­хождєніє: делікатні хран­цюзькі маньори, штоб вий­шов шик!

Проня. Ра­зумєється, не му­жицькі: фе! Мо­ве жар!

Наталка (до Насті). Який він гар­ний!

Настя. Нічо­го собі; тільки шту­ко­ва­ний!

Наталка. А я вас сьогодні десь ба­чи­ла.

Голохвостий. Я чо­ловік не очень ду­же по­си­дя­щий: лю­б­лю у пра­ход­ку з об­ра­зо­ван­ни­ми людьми хо­дить. Но­ги чо­ло­віку, ви­ди­те, для то­го й да­дені, штоб би­ти ни­ми зем­лю; по­то­му во­ни і рос­туть не з го­ло­ви…

Наталка (до Насті). Який він ро­зум­ний та гост­рий як бри­т­ва!

Проня (до под­руг). А я ж вам не ка­за­ла, що пер­вий кава́л­ер!

Голохвостий. Не вгод­но лі, ба­ришні, по­ку­рить папироски­?

Наталка. Што ви, я не ку­ру!

Настя. І я ні; та чи прис­та­ло ж ба­риш­ням?

Голохвостий. Пер­ва мо­да!

Проня. А ви не знаєтьо? Дай­те мінє! (За­ку­рює і закашл­ю­є­ться).

Голохвостий. Мо­жет, крепкі? Я, якш­то доз­во­ли­те, Про­ню Про­ко­пов­но, при­не­су вам на­ти­ральних дамських.

Проня. Мер­си! То я ковт­ну­ла ка­кось ди­му…

Наталка і Нас­тя. Та киньте па­пи­рос­ку, а то ще закашл­я­єтесь.

Проня. Пус­те! Я ще в пенціонє ку­ри­ла…

Голохвостий. Чим же мінє ба­ри­шень прек­рас­них поштув­ати? Поз­вольте ка­нах­ве­ток! (Вий­ма з ки­шені у піджаці).

Настя (до На­тал­ки). Ач, який ввічли­вий!

Наталка. Нас­то­ящий хрант.

 

Беруть кон­фек­ти.

 

Проня (бе­ре манірно од­ну). Мінє так со­лод­ке об­рид­ло! Ко­жин­но­го дня у нас вдо­ма ла­со­щов етих раз­них, хоч сви­ней го­дуй! Я ще больше люб­лю пальци­ни, на­на­си…

Голохвостий. Сю ми­ну­ту вид­но у вас, Про­ню Прокоповно­, не прос­тий, а об­ра­зо­ван­ний вкус!

Настя (до На­тал­ки). Ку­ди пак! До­ма пи­ро­ги з ма­ком та ва­ре­ни­ки з ур­дою тро­щить, а тут - пальци­ни.

Наталка. Це на нас кри­ти­ка.

Голохвостий. Только доз­вольте, Про­ню Про­ко­пов­но, то я вам етой вся­кой вся­чи­ни цєлий воз при­та­ра­ба­ню! Ме­ня, знаєте, на Хре­ща­ти­ку, 4 дак еті всє купці делікат­ни­ми ма­теріями - прос­то на ру­ках но­сють. Бо я їм усєм дєнєг позич­аю, і там пе­ред на­чалст­вом звєсно - што, по­то­му у ме­ня бу­дош­ник у стру­нє! Дак уже всє во­ни на­па­дом: бе­ри сколь­ки хо­чеш, зна­чить, етой по­гані

Відгуки про книгу За двома зайцями - Старицький М. П. (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: