Наймичка - Карпенко-Карий Іван

За всі муки — хвилина щастя! Ти балакаєш зо мною так щиро і приязно, що я мов знову нарождаюсь!

Панас. Ага! А як тобі ще дещо скажу, то ти зовсім оживеш. (Дивиться їй у вічі.) Я тебе люблю... я тебе буду сватать; підеш за мене?.. Ну, що ти скажеш?

Харитина. Ти глузуєш?.. Гріх тобі...

Панас.. Єй-богу, я правду кажу. Вдар же лихом об землю, забудь, що я уразив тебе, прости! Тоді я був сам не свій і повірив переказам, а тепер переконався, що все то брехні, і щиро до тебе прихиляюсь! Чого ж ти не радієш зо мною разом? Серце моє, Харитинко, прости, я тебе люблю!.. Ну ж бо, повеселій! А в цю неділю, коли згодишся, — і до шлюбу, та й будемо жити, як в раю...

Харитина. Так от коли, лукава доле, ти повернула своє страшне лице до мене! О, яка ж я нещасна!.. Мати божа, дай сили говорить! Панасе... серце моє!.. Я тебе любила, і люблю, і перед тобою гріх свій покутую, обманювать тебе не буду. Тяжко вимовить!.. Слухай: була брехня, а ти прийняв за правду, повірив і одіпхнув мене; тепер правдою те стало, що тоді було брехнею.

Панас. Як?! Так він обманював мене! Зговорились... хотів насміяться!.. А як присягався... О пекельна душа!.. Та ні, ти нарошне... ти шуткуєш... хочеш помститься, потішиться надо мною тепер, коли і я тебе полюбив?.. Харитинко! Не муч мене! Еге, ти пошуткувала? Скажи, що пошуткувала...

Харитина. Ох, правду, правду сказала!!

Панас. Боже мій, боже! Яким же тяжким каменем твоя правда падає на моє бідне серце!.. Воно тілько що стало оживать — і знов завмирає! Що ж ти наробила? Нащо ж ти себе занапастила?..

Харитина. Прости мене, прости!

Панас. Нехай тебе господь простить... не судилась ти мені...

Харитина. Не судилась?.. Така моя доля! (Кидається йому на шию, обніма і цілує його.) Прощай! (Хутко пішла.)

ЯВА IV

Панас (один). Вона мене любить! І як мучиться, сердешна, тіка, не може жити у такім багні, душа у неї чиста! Вона не винувата... Боже, ти один бачиш, як мені жаль її, як у мене серце болить за нею... Куди ж вона дінеться?.. Знов до жидів? І Марусю нагадав, і ту жаль, ох, як жаль!.. О, будьте ж ви прокляті, всі баламути! Звірі ви, а не люде! Ви зводите із розуму дівчат собі на потіху, а їм на погибель! Кипить, лютує моє серце, а я дивлюсь, мучусь, жалію, стогну, та й більш нічого! А що ж я можу зробить?.. Та напути ж мене, господи, що мені робить!.. Невже я праведник такий, що одвертаюся від неї?.. Ми нещасливі обоє, ми сироти, наймити, хто нас пожаліє?.. Подам же руку їй, складем два безталання докупи, і господь пошле нам талан, виплаканий гіркими сльозами!.. О, як гарно робиться на серці, і сльози на очах... Це ти, господи, керуєш моїм серцем! Вволю ж твою волю, піду за нею і своїми сльозами обмию її. Нехай наші сльози змішаються і вкупі важким камінням ляжуть на душі ситих розпутних катів. (Іде.)

За коном чуть гомін: "Тікай! Тікай! Ага-ага-ага! Тю!"

Панас (стає). Що воно?

ЯВА V

Виходе дід з млина, а через греблю хутко переходять парубок з дівчиною.

Дівчина. Ходім мерщій!

Дід. Чого ви репетували там?

Парубок. Відьму бачили.

Дівчина. Ох, як страшно!..

Панас. Де?

Парубок. Та я не бачив, а хлопці бачили. Над ковбанею стояла, біля ялового опуста. Охрім наблизився аж до неї, а вона в воду й шубовснула, а ми всі врозтіч. Каже, що на Харитину жидівську здається.

Панас. Харитина? Боже мій! То ж вона й є, ходім мерщій рятувать! (Біжить і гукає за коном.) Хлопці, сюди! Рятуйте!

Дід. Ото нещастя! Треба каната їм дать, а то вони й самі там потопляться. (Пішов у млин.)

Дівчина. Чи йти, чи не йти? І страшно, і цікаво. Постою тут. Чого ж це вона утопилась? Невже то правда, що люде казали?

Входе Мелашка.

Мелашка. Що тут за гвалт?

За коном голоси: "Держи! Поясом держи!"

Дівчина. Чуєте?

Мелашка. Та чую. Що воно?

Дівчина. Харитина, кажуть, утопилась; побігли хлопці рятувать.

Мелашка. Де?

Дівчина. З ялового опусту скочила у ковбаню.

Мелашка. Це так, це так! Побіжу ж я, скажу. (Побігла.)

За коном голоси: "Тягни, тягни сюди, до палі!"

Дід (з канатом). На, дівчино, біжи туди мерщій, подай каната, а то я поки додибаю старими ногами...

Дівчина (бере). Я боюся, діду!

Дід. От дурна! Я слідком буду йти за тобою.

Дівчина. Та он вони йдуть сюди.

ЯВА VI

Панас несе на руках Харитину, за ним ідуть хлопці й дівчата.

Панас (кладе на землю Харитину і дивиться на неї). Як рибонька тая в'яла...

Дід. Гірка ж твоя була доля, нещаслива дівчино, коли ти, як ягідка молодая, сама собі смерть заподіяла. (Тихо плаче.)

Всі журливо схилили голови, дехто витирає сльози.

Цокуль (вбігає). Де вона, де? Вирятували?

Дід. Нежива.

Цокуль (дивиться на труп, ламаючи руки). Боже праведний!.. Люде добрі! Закопайте мене живого в землю, убийте мене камінням, дрючками, бо я не варт собаки! Знайте, всі знайте, що я цій дівчині батько, батько і душогуб — це я її втопив. Беріть мене, в'яжіть, плюйте на мене, ведіть мене на суд, — я розкажу там, який я грішник великий! (Пада на коліна перед трупом.) Дочко... дочко!.. Дитино моя... Нема у мене сліз, запеклися, кровію запеклися на серці нечистім: не можу виплакать кривавими свого гріха! (Схиляється до ніг Харитини.) Муки, муки дайте мені! Тяжкої муки, щоб я спокутував свій гріх!..

Панас (стає навколішки і цілує Харитину). Прости мені, страднице, прости!.. (Ридає, схилившись на труп.) І я винен перед тобою...

Завіса.

Новочеркаськ, 1885.

[1] — варіант української народної пісні "Ходім турка воювать".

[2] — Соломон (? — 928 до н. е.) — цар Ізраїльсько-іудейського царства у 965-928 рр. до н. е. Згідно з біблійною традицією уславився надзвичайною мудрістю. За легендою, він автор деяких книг Біблії (у тому числі "Пісні пісень").

[3] — Осиковата. — В колишньому Єлисаветградському повіті було два села з назвою Осикувате: одно з них тепер у Кіровоградському районі, друге — в Бобринецькому на Кіровоградщині.

[4] — варіант української народної пісні "Ой на горі, на горі".