Нова заповідь - Винниченко Володимир
Революція, Жаку, збройна, динамітна революція — це війна, світова планетарна війна. А планетарна війна, ти ж сам знаєш, — це загибель усіх нас. Переможців у цій війні не буде, будуть самі переможені. Сотні мільйонів людей, пошматованих атомовими бомбами, задушених газами, затруєних бактеріями. Сотні мільйонів трупів будуть валятись серед руїн планети. Після такої війни на сторіччя не тільки ніякого соціялізму на землі не зможе бути, а простої елементарної цивілізації. Ні, Жаку, людство вже виросло з динамітної збройної революції, воно повинно вже переходити до третього способу творення соціялізму, до іншої революції.
З сусідних столиків уже почали озиратись на Жана і Жака. Слова "революція", "соціялізм", "війна" ловилися вухами з надприродною чулістю. Але ні Жан, ні Жак не помічали уваги сусідів, Жак швидше, ніж звичайно, витяг портсиґар і закурив, Жан, як колись, без питання дозволу простяг руку і взяв собі цигарку.
— Ти ждеш: що за чудодійний спосіб? Він простий, Жаку: об'єднати два способи, себто негайно, але без зброї почати переводити приватну власність на засоби продукції на колективну. Не державну, а колективну, це різниця, Жаку. Не націоналізація, а соціялізація, краще сказати: колектократія, себто влада колективу. Простіше, Жаку: організація кооперативів продукцій-них, торговельних, аграрних, фінансових і таких інших, колектократизація всього національного хазяйства. Ти повинен пам'ятати, що Ленін сказав: "Соціялізм — це кооперація плюс електрифікація". На жаль, замість кооперації большевики завели націоналізацію плюс бюрократизацію, і вийшов не соціялізм, а сталінізм. Ти вибач, я не для полеміки це кажу, я тільки констатую. Ти скажеш: але ж кооперація — це не нове, вона у нас уже є, це банальне, маленьке. Я не претендую на новість, Жаку. Я претендую тільки на те, щоб ми, соціялісти, виконували на ділі те, що кажемо на словах. Ми хочемо соціялізму? Соціялізм є кооперація? Так робімо кооперацію без ніяких мудра-цій. Вона у нас уже є? Ні, її немає. Подекуди в торгівлі є якісь зачатки. Але це не те, що думав Ленін і, ще раніше за нього, європейські синдикалісти. Та не тільки в торгівлі, а в усьому національному господарстві треба вводити кооперацію. І то не наказом начальства, не примусом, не терором, а доброю волею, свідомістю, радістю. Оце й буде соціялізація, Жаку, або, коли хочеш, колектократія.
Жак з усміхом сказав:
— І ти гадаєш, що це реальний спосіб? Жан теж посміхнувся.
— Як тобі відомо, соціялізм противники його раз у раз називали нереальним способом організації життя. Тим часом це не спиняло тих, що звали себе соціяліс-тами, вірити в нього і хотіти його.
— Скільки ж сторіч буде тягтися ця колектократи-зація?
— Мені думається, що коли б ми, соціялісти, і всі комуністи, плюс радикали погодились на ідеї інтенсивної кооператизації господарства, то ми б законодавчим безкровним шляхом за кілька років могли б покласти такий початок, що вся Франція за якихось десять років перейшла б на колектократію. Розуміється, коли б на нас не наступила війна своїм чоботом і не розтерла нас, як і все людство.
— І це був би раціональний, рентабельний спосіб господарства? Бо це ж насамперед закинули б противники колектократії.
Жан про себе занотував: уже не від себе заперечення, а від противників колектократії.
— Ех, Жаку, та ніякий американізм, тейлоризм, ніякий совєтський стахановізм не зможуть зрівнятися з тею продуктивністю! Ти ж подумай: робітник знатиме, що він працює не на хазяїна, приватного чи державного, а на самого себе, що ця фабрика є дійсно його власністю, що вся його надвартість іде не на розкошування паразитів, а на нього самого та родину його. Як же він не виявить себе інакше, ніж у роботі на хазяїна. В цьому способі буде з'єднано всі сили працівника, а не частина їх. Отже, продуктивність праці в колектократі повинна бути настільки більша, на скільки більше ціле за частину. Це арифметично просто і ясно.
Жак уже не посміхався.
— Як же ти собі уявляєш цей мирний, законодавчий шлях? — тихо спитав він.
— Насамперед я уявляю собі, що Асамблея повинна прийняти той принцип, що для підняття національного господарства треба розвинути максимум продуктивности праці всього населення. Правда, це весь час декларується всіма урядами нашими. Але, на жаль, уряди не мали достатніх засобів реалізувати ці декля-рації. Уявімо собі, що ми, соціялісти, комуністи та інші прихильники колектократії, визнаємо, що ко-лектократичний спосіб праці є найпродуктивніший за всі інші. Тому ми пропонуємо Асамблеї ряд законів, які сприяли б цьому способові. Я не буду тобі тут викладати проекти тих законів, скажу тільки, що коли більшість Асамблеї виявить оту віру в колек-тократію і волю до здійснення своєї віри, то вона створить необхідні закони, за це можна не боятись. А на піддержку отій більшості буде стояти армія синдикатів усіх напрямів. Ти ж не будеш сумніватися в тому, що робітництво з ентузіязмом прийме ці закони?
Я для перевірки самого себе говорив на цю тему з деякими робітниками соціялістами і комуністами. Коли б ти бачив той захват, який викликали в них мої слова, ти не питав би мене, чи буде рентабельна їхня праця.
Але Жак усе ж таки не піддавався.
— Добре, припустімо. Але які ж усе-таки конкретні закони, на твою думку, могли б гарантувати успіх?
Жан хитнув головою.
— Справедливе питання. Які закони? Ну, наприклад, закон про передачу в колектокративну власність деяких націоналізованих підприємств. Закон про сприяння всім зачаткам кооперативних підприємств усіма державними засобами, субсидіями, кредитами. Закон про постачання в першу чергу колектократизо-ваних господарств сировиною, вугіллям, машинами, кредитами. Закон про участь робітників у прибутках господарства. І так далі, і так далі. Розуміється, ко-лектократія повинна з перших кроків доказати на ділі свою господарчу вищість, повинна витримати іспит, який їй поставить нація. Повинна витримати боротьбу з приватними підприємствами, з їхніми вільними кон-куренціями, ініціятивами і т. ін. Я запитував робітників: а чи не думають вони, що на колектократизованих фабриках почався б хаос, розлад, сварка. Вони правильно мені відповідали: а чому в добре поставлених торговельних кооперативах нема ні безладу, ні сварок? І невже ви думаєте, казав один, що ми настільки дикі люди, що не зможемо зрозуміти свого власного добра і добра нації від того? Спробуйте, сказав він, дайте нам на рік-два кілька підприємств, поставте нас у рівні умови праці й боротьби з конкурентами, і ми вам покажемо, що ми зможемо зробити. А коли не зможемо, коли заведемо хаос, гризню, коли маленький, особистий, вузенький егоїзм переможе всі інтереси, ну, значить, ми ні к чорту не годні, тоді нам кулака треба, а не колектократії, тоді на нас треба Гітлера або Сталіна. Але вперед, сказав він, ви самі собі зробіть іспит, ви самі, депутати. Проведіть такі закони в парламенті, і ви побачите, що ми не зрадимо ваше довір'я.
Жак вийняв знову цигарку і простягнув портсиґар Жанові. І Жан зараз же заговорив знову.
— Збройна революція, Жаку, я повторюю, є самогубство. Зривання скелі капіталізму динамітом є небезпечне для самих нас і для всього людства. Це повинно бути ясним тепер навіть політичним дітям. Але чому не можна ту скелю знищити іншим способом? Чому не можна її підкопати з усіх боків і звалити в прірву минулого? Колектократія є отой підкоп. Ніякий найбільший ворог соціялізму не смітиме сказати, що кооперація є річ шкідлива для нації, неморальна, незаконна. Це не насильство, не барикади, не кров. О, Жаку, коли є гаряче бажання свободи і непохитна воля до реалізації того бажання, то можна цвяхом проколупати стіни тюрми і вийти на волю. А колупали б не цвяхом, а таким могутнім кайлом, як синдикати, як велетенська армія працюючих. В усякому конфлікті колектократії з капіталом вона була б на нашому боці. Чого ж нам боятись? Розуміється, коли б зробити референдум серед робітництва, поставити питання, чи ви хочете збройною силою відняти в капіталістів їхні підприємства, то невідомо, чи висловилась би більшість за такий спосіб розв'язання питання. Але коли поставити питання: чи хочете ви, щоб національне господарство Франції перейшло на кооперативний спосіб господарювання, то не може бути сумніву, що величезна більшість голосів була б за такий спосіб.
— А що б сказала Америка, інтернаціональний капіталізм на такий спосіб, — посміхнувся Жак, а Жан клацнув пальцями.
— А, отут розвиток цієї концепції в інтернаціональному масштабі. Світ стоїть перед катастрофою. Всі це знають, всі бояться її і всі всією душею хотіли б її уникнути. Але як? Як не дати вибухнути війні між Америкою і СССР — між приватним і державним капіталізмом? Всі теперішні заходи не дали певности людству. Напруження, страх і готування до війни тягнуться далі.
Отут, Жаку, мала б зіграти свою ролю колек-тократія. Вона могла б стати тим мостом, на якому обидва противники могли б зійтись і подати один одному руки для створення миру, не "довгого і справедливого", а просто миру, вічного миру на землі. При тій умові, коли вони обидва щиро хочуть миру, а не свого панування над світом. Коли Москва дійсно хоче створення соціялізму на Землі, у що ви, комуністи, безумовно, глибоко вірите, то ви повинні запропонувати їй, щоб вона поставила умовою заключения миру, а з ним, розуміється, роззброєння, встановлення світової федерації, прийняття Об'єднаними Націями зобов'язання переводити по всіх країнах Землі господарство на колектократію. Звичайно, не раптово, а повільно, поступово, не динамітно, але неухильно й імперативно скрізь. Розуміється, закони і способи реалізації такої постанови Об'єднані Нації виробили б краще, ніж ми тут з тобою.
Жак не міг більше витримати.
— І ти думаєш, що Волл-Стріт прийняв би цю умову?!
— Коли він не хоче війни, знищення людства без виїмку самого себе, і коли він в Америці має не абсолютну владу, то він мусив би згодитись. До цього його примусили б народні маси Сполучених Штатів. А вони там усе ж таки мають деяку силу, а надто тоді, коли виникає питання їхнього життя і смерти. Та коли б представник СССР раптом виступив на Об'єднаних Націях з такою пропозицією, то ти думаєш, вона не здійняла б цілу бурю захвату в Америці й по всій планеті? І американський пролетаріят не взяв би за горло Волл-Стріт і не примусив би його згодитись? Але Кремль мусив би дати серйозні, реальні докази того, що він щиро, без задніх намірів, зробив цю пропозицію.
