Пригоди Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

- А далі? - спитав я.

- Загалом наші розшуки скінчено. Завтра ми з королем і з вами, якщо ви схочете, відвідаємо леді. Нас попросять зачекати у вітальні, але цілком можливо, що коли вона вийде до нас, то не знайде ні нас, ні фотографії. Гадаю, що його величності приємно буде самому забрати фотографію.

- Коли ж ви підете до неї?

- О восьмій годині ранку. Вона ще буде в ліжку, тож ми зможемо діяти вільно. До того ж, нам слід поспішати, бо весілля може цілком змінити її життя й звички. Я повинен негайно надіслати телеграму королеві.

Ми дійшли до Бейкер-стріт і зупинилися біля наших дверей. Холмс почав шукати в кишенях ключ, коли хтось із перехожих раптом промовив:

- На добраніч, містере Шерлоку Холмсе!

На вулиці тоді було кілька перехожих, але привітання, мабуть, ішло від стрункого юнака в довгому пальті, що саме пробігав повз нас.

- Десь ніби я чув цей голос,- мовив Холмс, оглядаючи тьмяну вулицю.- Але ніяк не пригадаю, хто це, в біса, може бути.

* * *

Ночував я тоді на Бейкер-стріт; уранці ми сиділи за кавою з грінками, коли до нашої кімнати вбіг король Богемії.

- Ви справді роздобули її?! - вигукнув він, хапаючи Шерлока Холмса за плечі й нетерпляче зазираючи йому в лице.

- Поки що ні.

- Але ви маєте надію?

- Маю.

- Тоді їдьмо. Я палаю нетерпінням.

- Нам потрібен кеб.

- Ні, біля дверей чекає моя карета.

- Тоді це буде простіше.

Ми зійшли вниз і знов помчали до Брайєні-Лодж.

- Ірен Адлер вийшла заміж,- зауважив Холмс.

- Заміж! Коли?

- Учора.

- За кого?

- За англійського адвоката на прізвище Нортон.

- Але ж вона його не кохає.

- Сподіваюся, що кохає.

- Сподіваєтеся? Чому?

- Бо це врятує вашу величність від усіх майбутніх прикрощів. Якщо ця леді кохає свого чоловіка, то вона не кохає вашу величність. Якщо ж вона не кохає вашу величність, то їй нема причини заважати намірам вашої величності.

- То правда. І все ж таки... О, як би я хотів, щоб вона мала королівську кров! Яка б то була королева! - Він знову понуро замислився й мовчав, аж поки ми не виїхали на Серпентайн-авеню.

Двері Брайєні-Лодж були відчинені, й на сходах стояла підстаркувата жінка. З глузливою посмішкою вона спостерігала, як ми виходимо з карети.

- Містер Шерлок Холмс, еге ж? - спитала вона.

- Так, я містер Холмс,- відповів мій друг, допитливо та з подивом поглянувши на неї.

- Так і є! Моя господиня сказала, що ви напевно приїдете. Цього ранку, о чверть на шосту, вона виїхала з чоловіком з вокзалу Черинґ-Крос на континент.

- Що?! - Шерлок Холмс аж відсахнувся, збліднувши з гіркоти й несподіванки.- Ви хочете сказати, що вона залишила Англію?

- Назавжди.

- А папери? - хрипко спитав король.- Усе пропало!

- Подивімося.- Холмс проминув служницю й кинувся до вітальні; ми з королем поспішали за ним. Меблі в кімнаті стояли бозна-як, із порожніми полицями й відімкненими шухлядами,- господиня, мабуть, нишпорила там перед утечею. Холмс кинувся до дзвінка, відсунув маленьку панель, засунув до схованки руку й витяг фотографію і лист. Це була фотографія самої Ірен Адлер у вечірній сукні, а на листі стояло: «Містеру Шерлоку Холмсу. Зберігати до запитання». Мій друг розірвав конверт, і ми втрьох почали читати. Лист був датований минулою ніччю й мав такий зміст:

«Дорогий містере Шерлоку Холмсе!

Ви справді чудово все зробили. Ви спритно обдурили мене. До пожежі я нічого не підозрювала. Але потім, коли зрозуміла, що сама себе виказала, я замислилась. Мушу сказати, що кілька місяців тому я дістала попередження. Мене повідомили, що король звернеться до вас, якщо схоче найняти агента. Мені дали вашу адресу. І все-таки ви захопили мене зненацька й дізналися про все, що хотіли. Незважаючи на мої підозри, я й гадки не мала, що ви з’явитеся в образі милого старого священика. Але, як ви знаєте, я сама була акторкою. Я звикла носити чоловіче вбрання. Я часто користуюся тією свободою, яку воно надає. Я наказала візникові Джону стежити за вами, а сама побігла нагору, вбралася в костюм для прогулянок, як я його називаю, й зійшла вниз саме тоді, коли ви виходили з будинку.

Я йшла за вами аж до ваших дверей і переконалася, що мною справді цікавиться славетний містер Шерлок Холмс. Потім я досить необачно побажала вам доброї ночі й поїхала до Темплу, щоб зустрітися з чоловіком.

Ми обоє вирішили, що коли нас переслідує такий грізний супротивник, то найкраще буде втекти; тому, з’явившись завтра, ви знайдете гніздечко порожнім. А щодо фотографії, то ваш клієнт може бути спокійний. Я кохаю людину, кращу за нього, а вона кохає мене. Король може чинити як завгодно, без перешкоди з боку тієї, кому він завдав стільки лиха. Я збережу фотографію лише заради своєї безпеки, щоб мати зброю, яка захистить мене від можливих майбутніх домагань короля. Замість неї я залишаю іншу фотографію, яку йому, мабуть, приємно буде зберегти; зостаюся, дорогий містере Шерлоку Холмсе,

відданою вам Ірен Нортон, у дівоцтві Адлер».

- Яка жінка, о, яка жінка! - вигукнув король Богемії, коли ми втрьох прочитали це послання.- Хіба я не казав вам, яка вона кмітлива й рішуча? Хіба вона не була б чудовою королевою? Як шкода, що вона мені нерівня!

- Наскільки я встиг познайомитися з цією леді, мені справді здається, що вона нерівня вашій величності,- холодно відказав Холмс.- На жаль, я не зміг довести справи вашої величності до вдалішого завершення.

- Навпаки, дорогий мій сер! - скрикнув король.- Більшої удачі й бути не могло. Я знаю, що слово її непорушне. Фотографія не зашкодить мені, вона