Українська література » Класика » Ніч лагідна - Фіцджеральд Френсіс Скотт

Ніч лагідна - Фіцджеральд Френсіс Скотт

Читаємо онлайн Ніч лагідна - Фіцджеральд Френсіс Скотт
до Мюнхена. Лише коли великий літак з гуркотом знявся в блакитну височінь, він відчув, як страшенно втомився. Його долала безмежна, непереборна млявість. І він віддався їй, не бажаючи думати ні про що,- хай хворі хворіють, мотори гудуть, а льотчик веде собі літак. Він не мав наміру відвідувати засідання з’їзду, бо і так усе знав наперед: Блейлер і старший Форель зроблять доповіді, які він з більшою користю для себе зможе згодом прочитати вдома, потім який-небудь американець доповість про те, як він успішно лікує dementia praecox 49 вириванням зубів чи видаленням мигдалин, і всі слухатимуть із напівіронічною повагою - ще б пак, адже Америка така могутня й така багата. Крім цього американця, будуть інші - рудий Шварц з обличчям святого й невичерпною терплячістю, яка дозволяє йому роздвоюватися між Старим і Новим світом, і кілька десятків схожих на гицлів лікарів-комерсантів, що приїхали почасти для підвищення престижу, а отже, й розширення клієнтури у прибутковій судово-психіатричній практиці, а почасти для того, щоб піднабратися новітніх софізмів, таких незамінних у їхньому професійному штукарстві, де все ставиться з ніг на голову. Будуть також цинічні латиняни і який-небудь фрейдист із Відня. Єдиним вартим уваги з-поміж них буде великий, незворушний і невтомний Юнг, який однаково вільно почувається і в хащах антропології, і в питаннях дитячих неврозів. Спочатку на з’їзді тон задаватимуть американці, і все нагадуватиме обстановку в якому-небудь Ротарі-клубі, потім своє візьме сильніша традиціями європейська завзятість, а під кінець американці витягнуть свій головний козир - повідомлять про нові великі пожертви й стипендії, про заснування нових лікарень та коледжів, і приголомшені цифрами європейці зблякнуть і принишкнуть. Але він усього цього не побачить.

Вони летіли над відрогами Форарльберзьких Альп, і Дік бездумно милувався красою гірських сіл. У полі зору весь час було їх чотири-п’ять, кожне неодмінно з церковкою посередині. Все так просто, якщо дивитися на землю з літака,- просто, як у похмурій грі з солдатиками чи ляльками. Напевно, так згори дивляться на світ відставні урядовці й полководці, та й взагалі всі ті, хто відійшов від марноти людської. В усякому разі, так було непогано відпочивати.

Якийсь англієць, що сидів у кріслі через прохід, спробував зав’язати з ним розмову, але останнім часом Дік відчував неприязнь до англійців. Англія нагадувала йому багатія, що, повернувшись додому після дикої оргії, задобрює своїх домашніх, мило балакаючи з кожним із них, хоча всі вони розуміють, що він хоче повернути собі самоповагу, щоб знов утвердитися господарем у домі.

Дік мав із собою кілька журналів, куплених навмання в аеродромному кіоску: «Сенчері», «Моушн пікчер», «Іллюстрасьйон», «Флігенде блеттер», але він їх ще навіть не розгортав: куди приємніше було подумки спускатися до тих сіл унизу і тиснути руки їхнім жителям. Він відсиджував відправи в церквах, як колись відсиджував їх у батьковій церкві в Буффало, серед накрохмаленої затхлості святкових убрань. Він уважно слухав премудрості Близького Сходу, вмирав на хресті й лягав у сиру землю під затишною церковкою і, як колись, відчуваючи на собі погляд дівчини з сусідньої лави, вагався, скільки центів покласти на тацю - п’ять чи десять.

Англієць перемовився з ним кількома незначущими словами, потім раптом попросив у нього журнали, і Дік радо віддав їх йому, а сам почав думати про маршрути своєї подорожі. Почуваючись вовком в овечій шкурі у своїй кофті з ворсистої австралійської вовни, він з насолодою малював собі одвічну красу Середземномор’я, пропечену сонцем землю під оливами, селяночку з-під Савони в затінку дерев - обличчя зелене й рожеве, як кольори в ілюстрованому требнику. Він візьме її на руки і, викрадаючи, перенесе через кордон...

... але там він покинув її - йому треба поспішати далі, до грецьких островів, до похмурих вод незнайомих портів, до самотньої дівчини на безлюдному березі, до місяця, що виплив з народних пісень. Пам’ять Діка зберігала різний мотлох з хлоп’ячих років. Але посеред цього строкатого непотребу ніколи не згасав ясний і болісно-неспокійний вогник допитливого розуму.

 

XVII

 

 

Томмі Барбан був вождем. Томмі був героєм - Дік випадково зустрів його в Мюнхені на Марієнплаці, в одному з тих кафе, де дрібні шулери грають у кості на розмальованих килимках і повітря аж двигтить від політичних суперечок і запеклих вилясків картами по столу.

Томмі, сидячи за столиком, заходився солдатським реготом: «Мбу-у-го-го! Мбу-у-го-го!» Взагалі він пив небагато; його коником була відвага, і приятелі завжди трохи побоювалися його. Нещодавно у Варшаві хірург видалив йому восьму частину черепної коробки; кістка ще не зрослася під волоссям, і найхирлявіший із відвідувачів кафе міг би вбити його, хляпнувши по голові скрученою серветкою.

- ... Знайомтеся: князь Челишов...- Це був сивий, підтоптаний росіянин років п’ятдесяти.- Містер Маккіббен... містер Хеннан.

Хеннан, жвавий, верткий і чорнявий - природжений блазень,- одразу ж сказав Дікові:

- Ні-ні, стривайте! Перше ніж подати вам руку, я хочу знати, чи довго ви ще морочитимете голову моїй тітці.

- Даруйте, я...

- Отож-бо, ви. І взагалі, що вам треба тут, у Мюнхені?

- Мбу-у-го-го! - реготав Томмі.

- Невже у вас немає своїх тіток? От і морочили б їм голови, а чужих не чіпали!

Дік засміявся, а Хеннан уже зайшов з іншого боку:

- Ну все, годі, я не хочу більше чути про тіток. Може, ви взагалі все це вигадали. Справді-бо, я вас уперше бачу, щойно познайомилися, а ви вже торочите мені якісь небилиці про тіток. Де певність, що ви не затіяли якусь капость?

Томмі ще трохи посміявся, а тоді добродушно, але рішуче сказав:

- Ну, годі, Карлі. Сідайте, Діку. Що у вас чути? Як Ніколь?

Ніхто з цих людей не був йому потрібен, ніхто не викликав особливої симпатії - Томмі просто відпочивав тут, готуючись до нового бою; так досвідчений спортсмен другої лінії захисту майже весь час відпочиває, заощаджуючи силу для наступу, тоді як інші, гірші, тільки вдають, що відпочивають, перебуваючи весь час у стані виснажливої нервової напруги.

Хеннан, який усе ще не вгамувався, пересів за піаніно поряд і почав перебирати клавіші, раз у раз люто зиркаючи на Діка й бурмочучи: «Ваші тітки!»,- а потім проспівав спадаючою гамою: «І взагалі ішлося не про тітку, а про політику!»

- То що ж у вас чути? - повторив

Відгуки про книгу Ніч лагідна - Фіцджеральд Френсіс Скотт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: