Тихий Дін - Михайло Шолохов

1

Підземка—низенька пічурка. Звичайно роблять під ліжком, з димоходом під підлогою.

XVIII.

У сусідки Коршунових Палажки вночі проти суботи, на страсному тижні зібралися баби на посиденьки. Гаврило Май-данникіб — Палажчин чоловік писав з Лодзі, обіцявся прийти у відпустку на Великдень. Палажка побідувала стіни й прибрала в хаті ще в понеділок, а з четверга чекала, виглядаючи за ворота, подовгу стояла коло тину, простоволоса,

й худа, з обличчям вкритим плитами матежин; прикривши очі долонею, вдивлялася—чи не їде часом? Доходжала вона в тяготі, але законно: торік улітку приїжджав Гаврило з полку, привіз жінці польського ситцю, прогостював недовго; чотири ночі переспав з жінкою, а на п'ятий день напився, лаявся по-польськи й по-німецьки й, плачучи, співав давньої хо-зацькбї пісні про Польщу, складеної ще 1831 року. З ним за столом сиділи приятелі й брати, що прийшли вирядити служивого, ковтали горілку до обіду, підспівували.

Казали про Польщу, що багата,

А ми дізнались — голь проклята.

У цій, у Польщі — корчма стоїть,

Корчма польська, королівська.

У цій корчмі три молодці п'ють,

Прусак та поляк та молодий дінський козак.

Прусак горілку п'є — монети кладе,

Поляк горілку п'є, червінці кладе,

Козак горілку п'є — нічого не кладе;

Він по корчмі ходить, острогами бряжчить',

Острогами бряжчить — шинкарці говорить:

— Шинкарочко-душечко, поїдьмо зі мною,

Поїдьмо зі мною до нас на тихий Дін.

У нас над Доном, та не по-вашому живуть, ,

Не тчуть, не прядуть, не сіють, не жнуть,

Не сіють, не жнуть, та чисто ходять.

А по обіді попрощався Гаврило з родиною і поїхав.. З того дня й почала Палажка на пелену сорочки заглядати.

Наталці Коршуновій так пояснювала вона причину вагітносте:

— Перед тим, як прийти Гаврилкові, бачила я, лебідонько, сон. Ніби йду я займищем, а поперед мене наша, стара корова, яку ми торік на Спаса продали: йде вона, а з дійок молоком дорогу вилюжить... "Господи, думаю, як же це я її так доїла". Після цього Приходить до мене баба Дроздиха по хмелини, я їй і розповіла сон, а вона: ."Віднеси, каже, на обору грудку воску, відломи від свічки, скачай в кульку і віднеси, в коров'ячий свіжий гній закопай, а то біда під вікном чигає". Кинулась я, а свічки й немає, була одна—> хлопці покачали, тарантулів з нір виманювали, чи що. Тут прийшов Гаврилко — от вона й біда. До цього три роки сорочки здіймала, а тепер ач... — бідкалася Палажка, тикаючи пальцем у свій здутий живіт.

Чекаючи чоловіка, Палажка журилася, нудилася без людей, тому в п'ятницю скликала молодиць сусідок, час провести. Прийшла Наталка з недоплетеною ключковою панчохою (заходила весна дуже мерзнув дід Гришака), вона була

Ж

жвава: частіш, ніж треба, сміялася на чужі жарти, просто їй не хотілось, щоб бачили баби, іДо боре її туга за чоловіком. Палажка, звісивши з печі босі, в фіялкових прожилках ноги, кепкувала з молодої занозистої молодички Пріськи.

— Як же ти, Прісько, козака свого побила?

— Не знаєш як? По спині, по голові, по чому влучила.

— Я не про те, а як ви завелися?

— Так і завелися, — нехотя відповідала та.

— Ти б свого впіймала з чужою, чи змовчала б? — поволі розставляючи слова, спитала довга цибата молодиця, невістка Кашуліна Матвія.

— Розкажи, Прісько.

— Годі бо!... Знайшли про що балакати.

— Не комизися, тут усі свої.

Пріська, лускаючи в руку соняхи, посміхнулась:

— Я давно за ним помічала, а тут переказують мені: твій,, мовляв, на млині з задінською жалмеркою мірошникує. Я— туди, вони коло шеретівки.

— Що ж, Наталко, про чоловіка не чути?—перебила Ка-шулінська невістка, звертаючись до Наталки.

— В Ягідному він, — тихо відповіла та.

— Думаєш жити з ним, чи ні?

— Вона, може, й думала б, та він. про неї й думки не має,—' втрутилась господиня. Наталка відчула, як гаряча до елі" кров линулася їй в обличчя. Вона схилила над панчохою голову, з-під лоба глянула на молодиць, і, бачачи, що на неї дивляться, розуміючи, що краски сорому не сховати від них, навмисно, але неловко, так, що це помітили всі, впустила з колін клубок і нахилилась, мацаючи пальцями по холодній —підлозі.

— Наплюй на нього, молодичко. Була .6 шия, а ярмо буде, — з неприхованим жалем порадила одна.

Удавана жвавість Наталчина згасла іскрою на вітрі. Баби перекинулись розмовою на останні плітки,