Тихий Дін - Михайло Шолохов

Перетинаючи хлипке, заросле кугою, й очеретянкою, днище байрака, пригинаючись до землі, швидко біг брудно-бурий, кошлуватий у пахах, невилинялий вовк. Перестрибнувши річище, він став, і, враз повернувшись боком, побачив собак"

Вони йшли на нього лавою, заходячи підковою, відрізаючи від лісу, що починався в кінці байрака.

Пружно похитуючись, вовк вискочив на горбочок, — колишню бабакову скоту, — швидко побіг до лісу. Майже назустріч йому скупими стрибками посувалася стара псиця, ззаду настигав сивий високий пес Яструб — один з кращих і найлютіших в гонитві.

Вовк на хвилину зам'явся, ніби в нерішучості. Григорій, піднімаючись з байрака, кружко поводячи поводами, на хвилину спустив його з очей, а коли вискочив на горб, — вовк мельтешився далеко, далеко; по чорній ряднині степу, зливаючись з землею пливли в бур'янах чорні собаки, а далі збоку, шмагаючи Кріпиша держалном гарапника, обскакував круту балку 'старий пан. Вовк перебігав до сусіднього байрака, близько насідали, оточували собаки, і майже над клоччям вовчих пахів, висів сивий пес Яструб, що звідси здавався Грицькові білястим клаптем.

— Цькувати!... — доплеснувся до Григорія крик.

Він пустив жеребця у весь мах, даремно намагаючись роздивитись, що було спереду. Очі застили сльози, вуха забивав гострий свист розітнутого вітру. Полювання захопило Григорія. Припадаючи до гостро засмерділої потом шиї

жеребця, він вихрився, в буйній гонитві. Поки доскакав до байрака, ні вовка, ні собак не було. За хвилину його наздогнав пан. Здержавши Кріпиша на всьому скаку, крикнув:

— Куди пішов!?

—т В байрак, мабуть.

— Переймай зліва!... Жени...

Пан устромив підбором в боки коня, що танцював дибки/ і поскакав праворуч. Григорій, спускаючись у долину, натягнув поводи, погукнувши вилетів на той бік. Версти півтори підганяв зіпрілого жеребця батогом і криком. В'язка, непросохла земля налипала на копита, груддям засипала обличчя. Довгий байрак лукувато звивався узгірком, повернув праворуч, розвітвився на три приярки. Григорій перетнув поперечний приярок і полетів положистим схилом, побачивши здалека чорний ланцюжок собак, що гнали вовка степом. Йрго, очевидно., відігнали від середини байрака, що особливо густо заросла дубами й вільхами. Там, де середина розколювалась на три приярки і байрак схило стікав трьома зчор-на-сизими рукавами, вовк вийшов на вільне і вигадавши з сотню сажнів, швидко біг з горй, до суходолу, що весь за-кошлатів здичавілими давніми хащами бур'яну й сухого татарника.

Підводячись на стременах, Григорій стежив за ним, витирав рукавом сльози, що. воложили нахльостані вітром очі. Мель-ки глянувши ліворуч, він пізнав свою землю. Ситим косим квадратом лежала ділянка, та, що восени пахав він з Наталкою. Григорій навмисно скерував жеребця через ріллю, і за ті короткі хвилини, коли жеребець, спотикаючись і хитаючись, перетинав нив'я, в серці Григорія простигав, попілився мисливський запал, що охопив його. Вже байдуже підганяв він жеребця, що важко сопів, і, простеживши за паном — чи не оглядається, — перейшов на куцу бігу.

Віддалеки коло Червоного яру видно було порожній стан орачів. Осторонь на свіжій, що відливала оксамитом, ріллі, тягнучий плуга, пленталися три пари волів.

"Наші хуторські. Чия це земля?.. Та, здається ж, Оникі-єва",— поглядав Григорій примруженими очима, пізнаючи воли й чоловіка, що йшов за плугом.

— Взя-а-а-ати!...

Григорій побачив, як двоє козаків, кинувши плуга, бігли навперейми вовкові, що намагався прохопитись у долину. Один рослий, в козачому червоиооколому кашкеті, з спущеним під підборіддя ремінцем, махав витягнутим з ярма залізним занозом. І тоді-о несподівано вовк сів, опустивши зад у глибоку борозну. Сивий пес Яструб з розбігу перемахнув через нього і впав, підгинаючи передні ноги; стара псиця, намагаючись зупинитись, креслила задом грудкувату ріллю, не втримавшись, напоролась на вовка. Той різко мотнув головою, сука крижем зарикошетила набік. Чорний величез: ний клуб собак, наскочивши на вовка, хитаючись проплив по ріллі кілька сажнів, і покотився котком. Григорій підбіг на півхвилини вперед пана, скочив, З' сідла, впав на коліна, відносячи за спину руку з мисливським ножем.

— — Ось він!.. Спідній!.. В горло!.. — знайомим засапним голосом крикнув козак, що підбіг з занозом. Він, сопучи, приліг поруч з Григорієм і, на чверть відтягаючи шкіру на шиї пса, що вгризався у вовче черево, п'ятернею стриножив вовкові передні ноги. Під наїженою, що рухалась під рукою, жорстокою шерстю Григорій намацав рурку горла, коротко черкнув ножем.

— Собак!.. — Со-о-о-бак!.. Жени!.. — паралічно хрипів посинілий пан, падаючи з сідла на м'якиш ріллі.

Григорій насилу відігнав собак, оглянувся на пана.

Трохи осторонь стояв Степан Астахов у кашкеті, із спущеним на підборіддя лакованим ремінцем. Він. крутив у руках залізний заніз; брови й посіріла нижня щелепа в нього тремтіли.

— Ти звідки козаче?—звернувся до Степана пан.— 3 якого хутора?

— З Татарського,— перечекавши, обізвався Степан і зробив крок у бік до Григорія.

— Чий?

— Астахов.

— От що, друже, ти коли їдеш додому?

— Нині на ніч.

— Привези нам цю тушу,— показав пан ногою на вовка, що в агонії зрідка клацав зубами, підіймав випростовану задню ногу з бурим жмутом шерсти на кісточці.

— Що коштує — заплачу, — пообіцяв пан, і, витираючи шарфом піт з багрового обличчя, відійшов набік, скособочився, скидаючи з плеча вузький, припнутий до фляшки ремінець.

Григорій пішов до жеребця. Ставлячи ногу в стремено, оглянувся: Степан,