Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Раніше-бо я знав його просто добрим, а, виявляється, він був людиною з тамованою чесністю і розумом. В наші часи це вже — рідкість. Радий за Миколин вибір хрещеного батька * для Андрійка. З цього боку безсумнівна згода і вдоволення. Так у наше тюремно-табірне життя вривається, нагадуючи про себе, життя з-поза колючок. Чи надійшов мій лист до Миколи від 26/VII. Йому купа вітань від друзів і подяка за листи. Твій останній лист № 29 одержав. Десь у наступний поклади, будь ласка, тонесенький шнурок на хрестик, бо мій ланцюжок раз по раз рветься. На все добре.

Син.

10/VIII-1978

P.S. Я тут собі передплатив, що хотів, крім "Иностранной литературы" та газети "Друг читача". Будь ласка, зроби передплату в Києві на мою адресу. Крім того, потятко, з вересня дозволяється передплата на польське видання "Mala mozaika" (для дітей англ.мовою). Собі додому її передплати, а потім аж від літа я вже зможу читати цей безневинний дитячий часопис. Ти надішлеш на заслання всі зібрані примірники.

*3іновііі Антонюк

Дорогий Валерію!*

А вже ж більше року, як ми з Вами не бачилися... Хоча чути я, звичайно, чув — от і зараз до мене приїздила Льоля і розповідала про Вас, про Ваших, про те, що Ви в лікарні... Багато про що Вона розповідала, а все-таки, гадаю, спілкування без посередників не замінити нічим: мені його зараз так бракує!

Ви, мабуть, знаєте, що я довго й серйозно хворів на небезпечну недугу — сиворотковий гепатит (найгірша форма з гепатитів). Але, треба сказати, коли я вже потрапив до лікарні, лікували мене добре, майже бездоганно. Особливо вдячний я моїй лікарці — Галині Миколаївні, і якщо Ви бачите її, прошу передати їй мої теплі вітання й подяку за увагу. Прошу так само вітати її тезку — симпатичну, романтично настроєну сестричку Галочку.

Хвороба моя була неприємна не так фізичними болями (їх майже не було), як тим, що вона мене вкрай знесилила, виснажила, спустошила. Я й зараз іще не прийду до тями: варто хоч трохи пройти швидше або під гору, як я одразу задихаюся, серце заходиться. Тим то на етапі мене всі — від малолітків до старших за мене — звали дідом — і якби ж тільки чоловіки! А коли так титулували молоді та красиві жінки, хай би вони краще ножаку в серце всадили...

Але це, кажуть, після такої хвороби — звичайне явище. Тим-то я не ставлю на собі хрест, хоча зараз нездатний ні до чого: крім листів, не пишу нічого, а навіть прочитав за майже два місяці свободи одним-однісіньку повість. Я знаю: з будь-якої ситуації є вихід — і в мене є вихід, і у Вас є вихід, хоч як би там скрутно не було. Безвихідних ситуацій, слава Богу, не буває — і це мене, оптиміста, тішить і додає сили і певності.

А ще мене тішить те, що — поза хворобою — доля моя склалася назагал непогано, краще, ніж у багатьох моїх колег. Гірський Алтай місцеві патріоти називають другою Швейцарією. Я ще не місцевий патріот, та й першої Швейцарії не бачив (так само, мабуть, як і місцеві патріоти), але назагал гірське повітря, майже карпатські лісисті гори, сонця — навалом, до неба — рукою подати — що ще треба людині для щастя ? І перше відчуття після важкого етапу таке, ніби ти раптом опинився в земному філіалі раю. Але рай цей дещо вдосконалений. Бог врахував свою історичну помітку в епізоді з Адамом і Євою і, населивши рай прекрасними євами-алтаєчками, позбавив їх всім відомого знаряддя спонуки: тут зовсім не ростуть яблука. Єви є, а спокушати нічим.

* Влітку 1978 р. 1. Світличний із уст. 389/35 було відправлено на заслання в Алтайський край.

Гірше, що Бог взагалі, видно, спеціальним садівництвом цікавився мало і, щоб не було плутанини, не дозволив тут проростати жодному фруктові, а з овочів зробив виняток тільки для картоплі, капусти та моркви. Бог, видно, діяв за принципом, який Михайлина сформулювала так: "Лучше перебдеть, чем недобдеть". Але місцева влада цю небесну помилку виправила в той спосіб, що навезла в крамниці всіляких найрізноманітніших соків: і Єви лишились беззбройними, і Адамам є чим, окрім оковитої (з-поміж усіх соків це — найпопулярніший), закропити

душу.

Побутово я влаштувався зовсім добре. Маю окреме помешкання з двох кімнат: у одній спальїія-кабінет-бібліотека, у другій кухня. Посада моя — сторож ПМК (пересувної механізованої колони, будівельної організації) — посильна навіть для такого знесиленого та ще й безпалого, як я. Маю до того ж трохи й вільного часу: 15 годин (від 6-ї вечора до 9-ї ранку) чергую, а потім два дні відпочиваю. Засланців, тобто злочинного елементу, тут чимало, одначе цегли, залізобетонних плит, тракторів і машин навіть і вони не крадуть (вони, як правило, спеціалізуються по оковитій). Одне слово, я міг би слідом за К. Прутковим сказати: плюнь в очі тому, хто скаже, що радянська влада не гуманна.

А моя персональна Єва — Льоля — була в мене майже цілу свою відпустку і, крім того, що ощасливила мене своєю присутністю, яко жінка практична розв'язала майже всі мої господарчі питання: зодягла, взула, купила все необхідне. Шкода тільки, що відпустка така коротка — і мені тепер лишається тільки — звичайно, на віддалі — милуватися місцевими Євами.

Часто, майже щотижня говорю телефонічно з Надійкою. Ви, мабуть, знаєте, що в неї народився Івась (мій не тільки тезко, а й хрещеник), рівно на місяць старший за Вашого Андрія. Говорив і сьогодні. Вона чекає Льолю (а Льоля прилітає також сьогодні), а потім їде з обома хлопцями до мами в гості: вона ж — цього разу за пропозицією компетентних осіб — оформила й подала документи, на відповідь треба чекати місяць, а в разі позитивної відповіді маму вона побачить не скоро, а може й зовсім не побачить: мама у нас старенька, часто нездужає.

Кореспондентів у мене зараз побільшало, пошта жвава і цікавіша, ніж раніше. Біда тільки, що всім треба відписувати, а в мене здоров'ячка бракує.

А газет, крім літературних, як і раніше, майже не читаю і політичних новин майже не знаю. Правда, слухаю радіо, але приймач, хоч і японський, бере тільки якісь короткі хвилі, слухаю головно "Маяк", а навіть Києва піймати не можу. Хоча з мене буває досить і того: музику я люблю, а вона мажорна, оптимістична.

А як Ви себе почуваєте? Безпосередньо мені, звичайно, відповідати не варт, я не хочу грабувати Вашу маму, про яку моя Льоля розповідала такими добрими словами. А Льоля зайво хвалити не буде: шануйте свою маму, вона Вас любить і розуміє — може бути так, що Ви її недосить розумієте. Але це вже я збиваюся на повчання, як справжній дід. Якщо ви напишете про себе мамі та попросите, щоб вона переказала й мені, вона Ваше прохання виконає.

Ну, бувайте здоровий і щасливий. Вітайте моїх старших і молодших друзів, що були до мене такі прихильні: обох Василів, п.Дмитра, Анатолія, Маті... всіх перераховувати не буду. П.Дмитрові я написав листа. Не знаєте, чи отримав він його ?

Крім листа, вкладаю своє фото (через місяць після свободи), стереопоштівку на східні мотиви і календарик (якщо буде зайвий, дасте комусь із наших друзів). Щиро Ваш І. Світличний.

13/8-1978

Добридень, тітонько! Наодержував од вас листів, але відразу не відписав, бо надіслав відповідь Іванові. Він помітно змарнів на знімці, але дуже оптимістичний на письмі. Читалися його гумористичні теревені з превеликим задоволенням. Молодця Іван. Але тебе пологи змінили. За п'ять минулих років я на твоєму обличчі карбів життя якось не зауважував, а тут одразу стільки всього. І погляд інакший, і постава, і навіть манера висловлюватись, наскільки в змозі судити з листів. Отак пізнаєш ціпу мудрості древніх: часи змінюються і ми разом з ними. Але ти, все одно, не піддавайся. Залишайся, любесенька, молодою. Побажання мо' банальне, проте для тітки, яку я пам'ятаю, воно здійсненне. Пані, кобєта, феміна, яких тобі кращих характеристик треба? Self made woman*. А що наш Андрій-богатир, усьо кричить?Знатьця, в батька вдався. Той теж голосистий страх який. Я, може бути, не до кінця маю слушність, то нехай старші товариші виправлять (спитай Івана). А кого ви обрали за куму? Зенко тут собі місця не знаходить, так йому кортить дізнатися. Мені також кортить. Щойно Зенкові надійшов Миколин лист із знімкою, від родичів, як бачиш, кореспонденція доходить більш-менш справно. 1 на дідика з

* Жінка, зобов'язана тільки собі (англ.) цікавістю я подивився: ось на такого свійсько-пенсійного. Боже, як ви все-таки далеко у просторі та часі. Мама написала мені, що до неї прибігала листоноша з нашої пошти й зчинила галас з приводу хибної адреси на моєму сповіщенні. Але мамин висновок, що то все через мене, не відповідає дійсності. Я нікуди не скаржився, хоча мій лист до тебе і сповіщення від тебе йшли вельми довго. Вочевидь, просто хтось із службовців на пошті, чиє хоббі — моя кореспонденція, випадково виявив похибку: на сповіщенні було написано твоє прізвище разом з маминою адресою. Це, мабуть, і спричинилось до затримки з докладним аналізом (закреслено) помилки дописувача. Ну, та завдяки пильності й терпеливості чесних радянських службовців темний зловісний клубок було розплутано, лист та сповіщення розшукали адресатів і всі сторони залишилися при своїх інтересах. Ага, моргуху від мами одержав, дякую. Стосовно здоров'я особливо хвалитись нічим. Голова від тиску болить, та вже якось призвичаївся і майже забуваю про це. З преднізолоном усе обійшлося. Висипів не стало і на обличчі, і на тілі. Ну, а аналізів мені не кажуть, то й я нічого нового сказати не можу. Бандероля надійшла 18 серпня. Смачні були коржики, придалися й сітки до електробритви, шнурок на хрестик, шкода тільки, що мама не виконує всіх моїх прохань. А тут невеличкі зеківські радощі. Поласували після нововведень яблуками. Отепер я зрозумів Єву — було від чого втрачати голову. Та й змій не дурень: знав, чим спокушати. Як усе в житті просто, і як усе складно. Геніально ефективний батіг голод *, однак і він — не всепереможний. Це стає очевидним, коли людину окрилює дух. Але уникну ескапад у бік виправно-трудових установ. Зараз по тривалій голитьбі несподівано з'явилися харчі, навіть на смак дієтика цілком і цілком — помідори, капуста, соки. Хай Микола розповість, як один чоловік дивувався, як же він житиме в таборі без соків ? Не ймеш віри! Читаю з великою втіхою гумор Андрія Крижанівського, книжечка "Гномо сапієнс".