Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Этим лицам по заключению врачебной комиссии может быть разрешено получение дополнительных продуктовых посылок и передач". (Указ Президиума Верховного Совета СССР от 8 февраля 1977Т5201 —IX, введен в действие с 1 апреля 1977 года). Это не выполняется.

Убедительно прошу Вашего содействия на получение медикаментов и дополнительных продуктовых посылок для тяжело больного сына.

С надеждой к Вам

Н.М.Смужаница.

2^11978 г.

5Л/І.78 р. Мати повторно відіслала медикаменти, на цей раз на ім'я начальника медсанчастини уст. ВС 389/35.

Учреждение ВС-389/35 23.06.1978 г. №С-4 Гражданке Смужаницы Н.М. г.Киев, ул.Щербакова 72/2, кв. 130

На Ваше письмо от 12 мая 1978 г. сообщаем следующее — состояние Марченко В. удовлетворительное. Лекарствами обеспечивается согласно рекомендации врачей. Бандероль будет Вам возвращена при получении.

Начальник учреждения ВС-389/35 (подпись) Н.М.Осин

Исп. Кузнецов В.В.

Министерство внутренних дел СССР Медицинское управление гор.Москва 2.08.78 г.

№11-3765

Гр.Смужаница Н.М.

г.Киев, ул.Щербакова, 72/2, кв.130

Ваше заявление, поступившее в МВД СССР, направлено в Управление внутренних дел Пермского облисполкома, поскольку в соответствии с существующим положением вопрос об освобождении от отбывания наказания по болезни рассматривается только по месту содержания осужденных, откуда Вы и получите ответ.

Зам.начальника отдела Управления (подпись) Бобин В.

Тітонько! Роблю другу спробу відписати тобі, тому так із листом затримався. Одержав твою цидулку наприкінці травня та мамині, як завжди, регулярно — 21-й останній. Відтепер часом буду додому надсилати на одного листа менше, але щоразу обов'язково попереджатиму. З'явилася в мене потреба писати й на інші адреси. Написав був у травні до Ірини Калинець. Вона одразу й відповіла, але її листа також конфіскували. Так що я його не читав. Ти, будь ласка, напиши їй якусь поштівочку і подякуй принагідно від мого імені. Зараз став почуватися краще. Температура спала вдень до трохи вище 37°, а зранку вже нормальна. Мама з ліками все робить правильно, ну, а решта — (закреслено) свідчення гуманізму. Правобічне запалення легень, що в мене виявили лікарі, лікувалося досить інтенсивно. Нарікати не буду. Та тут додався плеврит. Двічі відкачували рідину з плеври —1,5 л. Робили мені пункцію, такий собі заштрик попід ребро або лопатку, і шприцем висмоктували усьо наболіле. Відчуття не дуже приємне, але головне — закінчилося добре. Мій органон продовжує долати всі монблани та еверести, дивуючи, передусім, мене самого. Вичитав у "Літ. Україні" про новий роман Іваничука "Черлене вино" К. "Дніпро", 1978. Я його "Книга-поштою" виписав, як надішлють, почитаю. Бо з рецензії враження особливого не виніс. Власне, виніс — про деградацію, але, щоб судити напевне, слід потримати роман у руках. Алочко, ти нагадуй мамі, щоб викуповувала з книгарні "Тлумачний словник укр.мови". Там уже закінчується видання і я хочу, щоб повністю були томи на всі букви. Мама написала, Вас.Ів. бідкається за Мар'янину платню. Дійсно, на ту мізерію, що вона одержуватиме, в місті не прожити. Є вихід — відіслати діваху на периферію, там би вона цілком себе забезпечила. Можна ще їй погуляти, живучи коло батьків. Можна чекати, поки одружиться. З усіх цих здійснених варіантів у двох останніх Мар'яну доведеться матеріально підтримувати обов'язково. А шукати кращого фаху при її здібностях — безнадійно. І порадити щось важкенько за подібної ситуації. Мов у кіно: "чтоб ты жил на одну зарплату". А щоби з дідиком нашим отак справи стояли, я навіть не міг припустити. Гадав, він до мого повернення протримається, та побалакати б з ним. Як же я багато повинен був у нього розпитати! Не встиг. І наміри всі тануть, наче медуза на сонці. Дитиніє старенький, ех, життя. Завжди до чогось руки не доходять. У Достоєвського я зустрічав вислів: кожну справу роби так, ніби робиш навік, а молись щоразу, ніби взавтра маєш померти. Послухав у неділю нашу нову Крушельницьку. Так гарно співала Ольга Басистюк, родом з Тернопільщини, арію з опери якогось бразильського композитора — заслухався. Я раніше вичитав, вона була в Ріо-де-Жанейро і завоювала там "Гран прі". Співачка феноменальна. За всієї моєї прихильності до однієї з київських примадонн, не можу не віддати належного Басистюк. Могутній спів, дуже своєрідна європейська манера виконання, навіть на мій дилетантський погляд її вирізняють із почутого. Ну, хай несе нашу славу по світі. В мене локальна радість (хто розуміє, звичайно) — за перевиконання в травні плану дали 4 крб. Накуплю собі в ларку, мов на ярмарку. Хоч і дорого мені обійшлася та травнева робота, зате маю вищеназвану компенсацію. Ще точно не знаю, але лікар пообіцяв пакунок. Сповіщу в наступному листі. Зараз консерви можуть бути всілякі, вже ніяка зараза за ікру пакунка не заверне. Отже, можуть бути: і тушонка, і паштет, і ікра, яко чорна тако й червона. А щонайкращий приблизно вміст 1 кг — сушеної смородини, 2 кг — топленого масла або сала, 0,5кг — часнику, решта — консерви. Тітонько, я тут мелю всілякі дурниці, а треби би тобі написати щось гарне і надбадьорливе. Я тебе, ріднесенька, цілую й усіма фібрами коло тебе, укупочці з твоїм золото а не чоловіком (це я по секрету, як говорять сусідки). Знай, що завжди за мою тітку стоїть горою 35 зона. Мамі скажи, що бандероля мені належиться 14 серпня і кращого за коржики нич не вигадаєш. Черговий пакунок аж 4 січня. Це я щойно одержав 22-й мамин лист, то одвічаю. Дізнався, що в лікарні — тримайся по-козацьки, бо козачому роду нема переводу. Хай мама не нервозиться занадто, бо в мене таке враження — вона гадає, чим більше рве волосся на собі, тим я більше вдоволення одержую. Скажи, щоб жила спокійніше, і листи нехай спокійніші пише. Небіж.

15/УІ. 1978

Добридень, мамо! Добридень вам усім. Я гадав дочекатися спершу ще листа, але чекаю, чекаю — а нового ти все одно не напишеш. То вирішив, як учать японські каратеїсти: бити першим. Порушив звичний графік — завжди раз у два тижні і відписую за тиждень. Я вже одужую від запалення легень та плевриту, декілька день уже нормальна температура і самопочуття покращилось. Кволий лише, мов осіння муха. Вимагатиму , щоб зараз лікували нирки. Хоч ліків потрібних немає (твої прийняти відмовились), дозволили натомість пакунок. "У меня такая радость", як співається в поп-пісні. Можеш надсилати 1 кг —сушеної смородини, 2 кг — топленого масла й трохи сала, 0,5 кг — часнику, решта — консерви: паштет, тушонка, ікра. Власне, що маєш. За тиждень особливих новин не набігло, тут, в області проходили Дні радянської літератури, і від України виступав Іван Драч. Читав вірш про те, як круповській гідрі заткала пельку наша уральська гармата. (Я тепер теж можу вживати цей присвійний займенник множини) А потім ишо на украинском языке. Розвезли тотих письменників по всіхусюдах і кутках, окрім Чусовського району. Така ігнорація знаного центру Пермської культури мене спочатку обурила, але потім я розміркував про роль та місце особи в історії й заспокоївся. Отже, Драча я не лицезрів, а счастье (в который раз!) было так близко. Читаю у "Всесвіті" № 6 цікавий роман "Сервантес". . Декілька розділів поспіль про його ув'язнення в турків. Написано захоплююче, як на мене. Все було в нього —борсання поміж безнадії та відчаю, наполегливість, жага свободи і раз у раз — невдалі втечі. Я, коли читав, переживав за нього і разом з ним. У тексті згадано прекрасну фразу з "Дон Кіхота": "свобода — це єдине, за що можна і треба віддати життя". Ох, ці вартості, їх здатен виміряти, лише позбувшись. Як рвався Сервантес із своєї тюрми! Шалені, майже нездійсненні задуми, підготовка яких коштувала неймовірних труднощів, а під кінець — або зрада, або згубна випадковість, і все — в тартарари. Як тчуться нитки людської долі? Він звільнився, коли вже втратив надію, коли роки ув'язнення наклали свій відбиток на його зовнішності, коли хробачок зневіри став підточувати непогамовний оптимізм. Цікаво описує автор чинники, які спонукали цього зовсім не найдужчого чоловіка вірити і діяти до останку, а коли приходила хвилина смерті, не здригнувшись, зустрічати її. Я читав і думав, що все це бачив на власні очі. І вітальність, і жертовність, і зневагу до небезпеки — риси справжнього чоловіка у справжніх чоловіків.

П'ять років тому, сидячи в Києві, я почув від старого кримінальника, мого однолітка — "ти ще не знаєш життя". Тоді я вирішив: він майже не має рації, а тепер віддаю її йому цілковито. Поки вип'єш келих житейського досвіду, мусиш заплатити багато чим. І все-таки це було прекрасно — і пізнання, і похибки, і тріумфи. Пам'ятаєш закінчення фільму "Ночі Кабірії", коли героїня, пограбована, ошукана у своїх мріях, іде й всміхається. Людина створена для життя, а це значить — щастя. Я тебе, мамо, волію бачити не зарюмсаною і в розпачі, а з сухими очима і непохитно усвідомленою, що й до чого. Не думаю, що ти сподіваєшся своїм квилінням когось розчулити. Мусиш пам'ятати, я — особливо небезпечний державний злочинець і тут ніякі "охи та "ахи" не діють. Просто сидить у тобі бабська слабкість, і ти її, будь ласка, притлуми.

Бо мені аж ніяк нє до вподоби читати листи, де ти собі дряпаєш обличчя і обсипаєш голову попелом. Багато легше повчати інших, вичитавши про героїчні взірці з книжки, проте в житті є моменти, коли треба демонструвати, на що здатен, самому. А це, зрештою, твій обов'язок людини — не піддаватись чосам долі. Ото таке.

Твій первісток-одинак, нікуди не дінешся — особливо небезпечний державний злочинець.

21/У1-78

Добридень, Миколо! З нагоди народження сина — мої величезні вітання, яко родителеві і яко родичеві! Молодця, Андрійовичу (уживаю по-батькові навмисне, бо ж і син таким буде). Твоє батьківське право незаперечне, тому — як назвеш, вийде найкраще. Я подумав оце, що між мною та братом — прірва в тридцять один рік. Застарий я, аби з ним товариство водити, вже токмо на дидактично-педагогічній нозі годен бути. Аж дивно, скільки прожито. Здасться, нещодавно гасав малим по вуличках старого Києва. На Слобідці ми з Таліком робили в Алки, твоєї дружини тобто, з голови карусель, гойдаючись на кісках — на знак протесту протії її вреднющості.