Українська література » Класика » Паруси над степом - Близнець Віктор

Паруси над степом - Близнець Віктор

Читаємо онлайн Паруси над степом - Близнець Віктор

Як уві сні, ходив Льонька круг неї, з трепетом оглядав пропелер, туго натягнуті ланцюги, гордо задерті носи полозів. І сидіння, й педалі, й кермо — все, все було справжнє, все приваблювало, кликало: "Сідай і лети!"

— Ну, як? — смутку наче й не було в Гришиних очах — вони світились радістю.

Льонька лиш хитав головою. Що тут казати — чудо! Чудо та й годі!

— Шестірню треба дістати. Сюди, до пропелера. І тоді — готово!

— Шестірню? Яку? ■— аж* підскочив хлопець; йому хоті-, лось чимось, хоч дрібничкою, допомогти Гриші. — Може, я знайду?

— Таке, знайдеш... Треба ж розмір знати. Це тобі не тачка...

Зосереджений, поважний, він сів за кермо, натиснув на педалі і з-під нахмурених брів глянув на Поліщука.

— А ти вночі не боїшся?

— Я? Вночі? — образа стисла горло. — Та я ж кожну

ніч сплю надворі. Отам за хатою, на сіні. —

— Добре. Тоді, як .стемніє, давай підемо до кузні, дістанемо шестірню...

Льонька ладен був йти за ним у вогонь і воду.

*

Солодом пахне берегове сіно. Льонька лежить під ковдрою в сорочці і в штанях, прислухаючись до нічних шерхотів. Біля повітки ліниво ремиґає корова. Хтось прочовгав по двору. Певно, мати. Вихлюпнула воду, скрипнула дверима. Стало тихо, глухо.

Нечутно підкрадається сон і хоче зліпити Льоньчині повіки. Та спати не можна! Бо скоро вони підуть до кузні... І раптом спало на думку: а чого це вночі? Біля кузні — ціла гора трубок, коліщаток, пасів... Можна зазирнути вдень і вибрати все, що потрібно. Хіба дядько Карпо пожалкує для аеросаней якусь дрібничку?..

— Фюіть! — почулося з кущів.

Льонька здригнувся, підвів голову... Свист повторився. Та це ж Грицько викликає! Льонька, мерщій схопився на ноги. Налетів на пакіл, тріснула холоша, і малий простягнувся на землі.

— Тс-с-с, не галасуй... — буркнув сердито сусід.

Тихо і вкрадливо, наче кішка, проскочив Грицько у балку. Льонька — за ним; наступив на розірвану холошу і знов упав.

— От помічник мені, — розізлився Грицько. — Закоти штани!

Берегом дістались до ставка і залягли на бугрі.

Ніч була тиха, зоряна. Визубрений місяць, наче лебідь, плив між очеретами по іскристій гладіні ставка. Де-не-де скидалась риба, дзюрчала вода під греблею. Видно було як удень. Лише тіні від крислатих верб, довгі й химерні, чорно лежали на березі.

— Яка краса! — милувався Гриша. — Хіба можна спати в таку ніч? Давай до ранку блукати...

— Ех, жаль, не взяв ти фотоапарата, — зітхнув Льонька. — Картина вийшла б.

Грицько блиснув проти місяця рівними і крупними, як кукурудзяне зерно, зубами.

•—. Картина... Придумав — моїм саморобним вночі фотографувати. Спеціальну апаратуру треба. Зрозумів?.. А втім — і мого вже немає...

— А де ж він? Обміняв на щось?

— Батько побив.

— Як — побив?

— А так. Взяв "— і гепнув об поріг.

Над ними, в іскристій безодні неба, мерехтіли зорі. Здавалось, затамуй подих — і почуєш, як вони стиха бринять, торкаючись невидимих струн. Музика ночі і брязкіт безжально розбитого фотоапарата... Все це не поєднувалось у Льоньчиній голові.

— Малий ти, багато чого не розумієш, — похитав головою Грицько. — Ти думаєш, чого це я з дому пішов? Душно мені в хаті. Ікони та молитви — тільки й чуєш. Батько одне торочить: "Копійчину треба заробляти". В$е йому мало, все гребе під себе. Побачив фотоапарат і присікався: "Роби картки та продавай. Нічого байдикувати"...

З В. Близнець

33

— Ну й що? — підсунувся Льонька ближче.

— Відлупцював мене, як Сидорову козу, а фотоапарат — об поріг. Ще й пригрозив: "Вижену, — каже, — чортове насіння".

Грицько гупнув кулаком об землю, процідив крізь зуби:

— Ух, як я ненавиджу кротів! Самі світла не бачать й іншим застять.

Він ліг на спину, глибоко вдихнув повітря.

— Залишилось небагато — рік. Закінчу сім класів... А тоді махну до моря. Країна наша велика; знаєш, як хочеться помандрувати...

— На аеросанях?

— Побачу.

Розбурхана Льоньчина уява малювала той день. Все село прийшло проводжати Хмельового. Він одягає шлем, рукавиці і неквапливо підходить до машини. Заревів пропелер, піднялась біла снігова курява — і прощай, село! Темною смужкою проляже Бобринецьке шосе, гірляндами вогнів промайне Кіровоград, а попереду — цілий океан світів...

— Гришо... Мене візьмеш?..

Хмельовий критично помацав його руку вище ліктя.

— З глевкого тіста... Ти про матроса Лукіна чув?

Про такого матроса малий не чув і вважав за краще промовчати.

— Страшенної сили був чоловік. Візьме в руку підкову і — хрусь! — розпалась. Цвях до колоди приставить, одним пальцем — рраз! — по головку загонить. А в дитинстві, кажуть, слабачок був. Фізкультура, вона і горбатого розправить.

Гриша підвівся на ліктях.

— Хочеш — зі мною будеш тренуватись? Через місяць ніхто з хлопчаків тебе не поборе.

Звичайно, Льонька з радістю погодився. Домовились завтра ж зустрітись на річці.

Була вже глибока ніч; місяць сховався за гору, з берега тягло холодком. Льонька нагадав Грицькові про шестірню.

— Ану її! — махнув він рукою. — Іншим разом. Давай краще скупаємось. Вночі, знаєш, яка тепла вода!

Стежкою, що в'юнилась між лозами, хлопці побрели до ставу.

Попередні випробування аеросаней, були призначені на неділю.

В суботу звечора Льонька виконав усі домашні завдання і взявся за книгу про матроса Лукіна. Приніс її Гриша. Книга була написана дрібненькими буквами, зустрічалось безліч невідомих слів, однак хлопчина терпляче "гриз" сторінку за сторінкою.

— Над чим ти потієш?

Так і знав — Лідка! Ніде не сховаєшся від неї!

— Знов — про Чапаева?

— Ні, про моряків.

— Це той приніс?

— Той.

Лідиною мовою "той" — Гриша Хмельовий. Вона удає, що сусід аж ніяк не цікавить її. А сама підглядає у віконце, коли він затіє ігрище на толоці. І тихенько прочитує всі книги, які Гриша приносить її меншому братові.

Особливо допалась Ліда до однієї книги — "Червоні вітрила" називається. Справді, знаменита книга. Жила біля моря дівчинка Ассоль, блукала по горах і все мріяла, мріяла про те, що припливе хоробрий принц і забере її у казковий світ. І що ви думаєте?.. Збулась її мрія! Так і написано в книзі: на кораблі під червоними вітрилами прибув до неї славетний капітан Грей...

Якось Льонька знайшов у цій книзі записочку, прочитав:

"Ассоль! Чого ти сердишся на мене?

Капітан Грей".

"Хм! — подумав Льонька. — Чого це капітан Грей записочку у книгу підсовує?" Потім придивився: Грицьків почерк. Ловко придумав сусід! Це він, мабуть, себе капітаном величає. А хто ж бо Ассоль? Чи не Ліда?..

— "Матрос Лукін", — скривила губи сестра. — Для чого тобі?

Ну, як їй розтлумачити? Тепер, після довгих тренувань з Хмельовим, Льонька став найсильнішим у четвертому класі. Міг спокійно покласти на лопатки навіть верткого Лебедика. Але щоб запитати переможеного: "А ти знаєш

З*

35

про Лукіна?" — треба самому знати про нього. Мимоволі будеш ламати голову над премудрою книгою.

...Прийшла, нарешті, довгождана неділя.

Льонька виглянув на вулицю: погода чудесна! Тихо, сонячно. Дерева не ворухнуться. Стоять, мов казкові богатирі на заставі, по пояс в снігу, прикривши груди сріблястими бородами. Чисте морозяне повітря лоскоче ніздрі, забиває дух.

Грицько зустрічає малого сердитим поглядом. Хмурить густі широкі брови, припудрені інеєм.

— Чого спізнився?

— Лідка уроки перевіряла. Все допитується: "Куди з Грицьком ходите, чим займаєтесь?"

— А ти їй що?

— Не сунь, — кажу, — свого носа до чужого проса. Голос Хмельового потеплішав.

— Дивна вона у вас...

— Угу. їй аби книжка, то й хліба не треба...

Побрели у берег мовчки. Грицько ступав широко, залишаючи в снігу глибоченькі сліди. Льонька ледве встигав за ним, грузнув у кучугурах по коліна.

— Значить, питає, — знову Грицько.

— Питає, — підтакнув хлопець і прибрехав від себе. — Як ідеш мимо хати — мало вікна не видавить.

У Хмельового аж загорілось обличчя. Насуплює брови, стримує усмішку, але сірі очі світяться радістю. Льонька перевів розмову на інше.

— Мотор вже працює?

— Щось карбюратор кульгає. Володька забрав на ремонт. Сьогодні без двигуна попробуємо.

...Виявляється, всю верхню частину — кабіну й мотор — Володька Шумило зняв. Щоб не іржавіла взимку. І тепер аеросани нагадували звичайнісінькі сани. Міцні, добрячі, з кругло задертими носами. Хлопці витягли їх на обривисту гору. Глянув Льонька вниз — аж під коліньми засвербіло. Ох, яка ж гемонська височінь! Прямовисна стіна та ще й з козирком, наметеним із снігу!

Вмостився малий на санях, обхопив Грицька за плечі і заплющив очі.

Може, відмовитись, поки не пізно? А слава найхрробрі-шого в класі, а майбутня подорож до далеких країв?.. Ні, краще провалитись крізь землю, ніж осоромитись перед Гришею!

Хмельовий відштовхнувся ногами, і понесло їх вниз з неймовірною силою. Кущі терну й верболозу рвонулись назустріч, все злилося в суцільну білу пляму. Щось підкинуло санки, трусонуло, вдарило об землю... І м'яка пітьма застелила Льоньці очі.

Коли хлопець відкрив тяжкі повіки, побачив перед собою, мов у тумані, дві пари очей. Голубі Лідині, застиглі у тривожному чеканні. І сірі Грицькові, розгублені, винуваті.

— На корч, браток, налетіли... Гришин голос долинув ніби знадвору.

— А сани... як?

— Витримали...

Льонька побачив батьків портрет на стіні, прищулився, наче снігу йому натрусили за комір. Яким чудом перенісся у свою домівку? Може, Грицько приніс?

— Лідо, не сердься на Гришу, —• сказав хриплувато, ■— я сам напросився.

Іскорка вдячності промайнула в очах сусіда. І здалося, та іскорка спалахнула на сестриному обличчі теплим лагідним вогником.

* * *

Коло берестків хурчить пошарпана тритонка. За баранкою — Володька Шумило. Все літо практикувався він на шофера і сьогодні вперше поведе машину самостійно... Щоки його поцяцьковані мазутом, пом'ятий картуз на потилиці, чуб хвацько звисає над оком. Володька аж грає плечима, йому >— хутчіше в дорогу. Це неабиякий рейс — повезе Грицька, повезе свого друга до міста.

Льонька не відступає од Хмельового. Тітка Катерина тицяє вузлик Грицькові, весело бубонить коваль, всі збуджено товпляться, і спантеличений Льонька крутиться тут же, хоче сказати щось Гриші — ніяк не наважиться.

Володька сигналить: пора, поїхали!

Ось і настав твій час, Гришо!

Правда, вирушаєш ти у великий світ не на своїх аеросанях, як колись уявлялося Льоні, а на колгоспній вантажній машині.

Відгуки про книгу Паруси над степом - Близнець Віктор (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: