Люди Великого Серця - Чуб Дмитро
Тому Григорія Савича Сковороду можна сміливо назвати велетнем духа, великою постаттю в нашій історії, літературі, в розвитку демократичної думки і в національному прогресі. Сковорода був патріотом України, любив свій нарід і як перший український філософ, що піднявся до рівня видатних мислителів своєї доби, вніс і свою велику частку в скарбницю української культури, як і в світову філософську думку. Звичайно, що ми хотіли б чути від нього більше болю і журби за долю України, бо він був сучасником подій, що сколихнули всю Україну, як руйнування Січі, але, певно, ті обставини не сколихнули його серця і не дали змоги сказати своє слово.
Могила г пам'ятник Гр. Сковороді під улюбленим дубом, де філософ часто відпочивав. Сучасний вигляд взимку.
Фото переробив І. Святківський.
СВОЇ І ЧУЖІ ПРО ВЕЛИЧ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Здається, жодна книжка і жодний автор в історії нашої літератури не викликали такого розголосу, стільки боротьби й літературознавчих праць, як твори Тараса Шевченка та його діяльність. Від виходу першого видання "Кобзаря" 1840-го року і до сьогодні надруковано стільки статтей про його геніяльну творчість та її вплив на інших письменників, стільки розвідок, спогадів, рецензій, відгуків так в самій Україні, як і поза її межами, що їх немає змоги навіть перерахувати. Для багатьох і досі мало відомо, що творчість нашого поета силою свого полум'яного мистецького слова, силою загальнолюдської правди відразу переступила кордон.і своєї батьківщини. Та окупаційні обставини довго не дозволяли зібрати так свої, як і чужоземні відгуки про Шевченка, підсумувати їх і видати, щоб ті відомості стали здобутком нашої культури. На жаль, і досі не перевидано в Україні спогадів Чалого та Кониського, які були видані навіть за царського часу.
Але боротьба за Шевченка невпинно тривала з непослабною силою, та протягом останнього десятиріччя наші науковці в Україні і у вільному світі зібрали багато маловідомого матеріялу і видали багато праць на цю тему.
Говорячи про місце письменника чи науковця в світовому маштабі, треба глянути на обставини, які сприяють появі таких великих постатей. Траплялися письменники, що завойовували серця читачів відразу своїми першими творами, і їхня слава геніїв линула по світі. Такі генії з'являлися переважно в час великих історичних змін в житті їх народів або в час найбільшого внутрішнього піднесення. А іншим доводилося чекати довгі роки, доки світ визнав їх загальнолюдську й мистецьку вартість.
Поява Шевченка пов'язана з дуже своєрідними обставинами. З одного боку, перша половина 19-го століття позначена відкриттям університетів у Харкові у 1805-му році, а в Києві 1834-му, а також поява таких талантів, як філософ і поет Григорій Сковорода та автор "Енеїди" й "Наталки Полтавки" Іван Котляревський, що випередили Тараса Ше-ечепка, піднісши українські ідеї і мистецькі засоби на вищий ступінь. З другого боку, героїчна боротьба Козаччини. Потім руйнування Запорізької Січі, знесення Гетьманщини, заборона козацьких полків і решток українства. І, нарешті, щасливі обставини для Шевченка: його допитливість, незвичайна любов до всього рідного, його освіта і начитаність
все це було ґрунтом для появи його геніяльних творів. Найбільшу ж ролю, звісно, відігравала його вийняткова ге-ніяльність.
Погляньмо ж, як відгукувалися на його твори свої й чужі знавці літератури. Поперше, треба сказати, що обставини для творчости і друку українською мовою тоді були жахливі. Це бачимо з листа письменника Квітки-Онов'яненка, який писав Шевченкові: "Надрукував 600 примірників книжок, а продав усього 50, 200 роздарував, а 350 ніхто не хоче взяти й даром. Пани кажуть: хіба ми школярі? ;_Пані кажуть: ми терпіти не можемо малоросійського язика".*
Та Шевченка не спіткали такі труднощі з розповсюдженням "Кобзаря", який вийшов,уперше 1840-го року, навпаки, його твори відразу пробили мур байдужости й воро-жости до українського слова, піднісши відразу нашу мову й літературу на нечувану досі височінь, і він сам відразу набув великої популярности, дарма, що російський відомий критик Віссаріон Бєлінський, висміюючи українську мову, писав: "Якщо й зможе в Малоросії появитися великий поет, то не інакше, як при умові, щоб він був "русскім поетом... сином Россії".**
У 1841-му році Шевченко друкує свою велику поему "Гайдамаки", і рецензент українець Микола Тіхорський написав у газеті "Маяк" 1842-го року: "Захоплення творами Шевченка по всій Малоросії, особливо останньою поемою "Гайдамаки", вже просто свідчить, що це обдарування не підроблене... Поема просто вилилась з душі поета. Душа радіє, що раптом, в один час, з'явилось стільки поетів на рідній Україні". Захоплюючись твором, рецензент закликає читачів і поетів: "Геть їх, москалів, з їхніми теоріями! Співайте..., співайте так, щоб москалі почали вчитися нашої мови..."***
А письменник Квітка-Оснсв'якенко в листі до Шевченка так писав про "Гайдамаки" у бурлескному стилі, крізь який прозирало справжнє захоплення: "Ну, вже так що подарували нас своїми "Гайдамаками"! Як кажуть, читаєш і облизуєшся... Пан Артемовський (відомий український байкар — Д. Н.) аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити".^
Але сміливість і революційність творів Тараса Шевченка декого навіть лякала. Письменник і історик Микола Костомаров згадує про свою зустріч з Шевченком у Києві, де Тарас Григорович прочитав йому свої недруковані вірші. "Мене обдало страхом, — пише Костомаров, — я побачив, що Шевченкова муза роздирала завісу народнього життя...
* М. Чалий, Життя і творчість Т.Г. Шевченка, Київ, 1892 р., стор.: 35-36 ** Дм. Чуб, Живий Шевченко, Мельборн, 1963, стор. 17 *** Павло Зайцев. Життя Тараса Шевченка, 1955 р. її Світова велич Шевченка, Київ, 1964, том 1-ий, стор. 49
Сильний зір, міцні нерви треба мати, щоб не осліпнути або не знепритомніти від раптового світла істини... Горе відчайдушному поетові! Він забуває, що він людина..."*
Який успіх і популярність мав Тарас Шевченко серед свого народу під час повороту з заслання, бачимо з листа письменника Писемського, який писав нашому поетові: "Бачив я на одній вечірці щось із 20 ваших земляків, що, читаючи ваші вірші, плакали від захоплення г вимовляли ваше ім'я з побожністю. Я сам письменник і більшої за цю заочної чести не бажав би..."
Про подібне захоплення Тарасом Шевченком та його творами бачимо з листа письменника Пантелеймона Кулі-ша, який побував у Полтаві по виході нового видання "Кобзаря". П. Куліш писав Тарасові Шевченкові: "Оце ж я, виповняючи свою обіцянку, запевняю вас, що ніде в світі таких щирих і прихильних дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут бо не то пани і паненята, а всяка душа щира з вашим "Кобзарем", наче з яким скарбом носиться, та хутко їм і книжок не буде треба, бо повитверджували усі ваші вірші напам'ять, — і стрівайте, чи не по "Кобзареві" вони й Богу моляться,"** — додає жартома Куліш.
В іншому місці Пантелеймон Куліш писав про Шевченка: "...Се вже не кобзар, а національний пророк..."*** А Іван Франко, що написав багато статтей і розвідок про Тараса Шевченка, так висловлювався про нього: "Я не знаю в світовій літературі поета, який би став таким послідовним, таким гарячим, таким свідомим оборонцем за права жінки на повне людське життя". Ц
Як шанували земляки свого геніяльного пророка навіть и умовах царських заборон і поза межами України, читаємо в журналі "Огоньок" з 17-30 березня 1912-го року про "Малоросійський вечір" у Спорт-Палаці, який зібрав там всю українську "громаду". "У просторому приміщенні важко було пересуватися. Парубки й дівчата в барвистому українському вбранні чергувалися із студентськими тужурками та скромними кохтинами курсисток.
Найпривабливішим номером вечора була участь відомої малоросійської артистки пані Заньковецької. Коли Занько-пецька сказала, що не в змозі більше виходити на виклики, а посадили в крісло й винесли на естраду на руках. На артистку посипався дощ квітів, публіка кинулася до естради; асі підвелися, овації злилися в один суцільний гул. Таких
* М.І. Костомаров, Спогади про двох малярів,
Світова велич Шевченка, ор. сіт., том 1-ий, стор. 101 ** М. Чалий, ор. сгг.
,+> П. Куліш, Спогади про Шевченка, Київ, 1958, стор. 138 11 Світова велич Шевченка, ор. сіт., том 1-ий, стор. 266
"Овацій давно не було в Петербурзі".
Великі успіхи й популярність Тараса Шевченка декого з росіян навіть дратували. Коли він повернувся з заслання, в Петербурзі в залі Пасажу був влаштований літературний вечір, на якому, крім видатних російських письменників, виступив і Тарас Шевченко з читанням своїх творів. Журналістка О. Штакеншнейдер у своєму щоденникові за 1860 рік з деяким невдоволенням пише про цей вечір: "От вік
> вивчай і нічого не зрозумієш того, що називають публікою, Шевченка вона так прийняла, ніби він геній, що зійшов до залі Пасажу просто з небес. Ледве він устиг зайти, як почали плескати, тупотіти, кричати... Шанували мученика, що потерпів за правду... Але Достоєвський ще ж більший мученик за ту ж правду... Тим часом Шевченка приголомшили оваціями, а Достоєвському плескали багато, але далеко не так. От і розбери," — закінчує вона свій запис*
Шевченкові успіхи в літературі ішли впарі з успіхами в ділянці малярства і гравірування. Четвертого вересня 1960-го року, Тарас Шевченко дістав від Академії мистецтв звання академіка. Справді, його малярських праць нараховують до 1000, вони видані п'ятьма великими томами.
Літературознавець Павлин Свенцицький, пишучи про літературу 19-го віку і порівнюючи, хто більше відбив життя і душу свого народу, зазначає: "Хто не чував про Шевченка? Хто не знає чудових його творів? Великі поети: Байрон, Хете, Словацький — великий поет Шевченко! З тими поетами до ряду він став, перевищив їх, величний! Доказать легко. Всі тамті поети в творах своїх власну лиш проявляють індивідуальність. За Англію не промовив Байрон; не виявлена Хете Німеччина; всієї Польщі не добачимо в Словацькім; а спогляньмо, чи є найменша проява життя України, щоб не відбилась вона, мов у чистому дзеркалі, в Тарасових поезіях? Вона живе своїм поетом, пишається в ньому; в поезіях його вона вся! Поміж 15-ма мільйонами не подибуємо душі живої, щоб не спорушилась в грудях на відгомін Кобзаревої пісні.
