Вальдшнепи - Микола Хвильовий
- Де це? - зареготала Аглая. - Чи не в тому, що на Лопанi?
Ця дiвчина (очевидно, з якогось Миргорода) так неохайно говорила про лопанський центр, що Вовчик, почувши цю розмову, зупинився i спитав:
- А дозвольте узнати, в яких краях ви мешкаєте? Чи не в Уманi?
- Вас це серйозно цiкавить? Коли так, то прошу: мiй столичний град i моя країна - хай буде вам вiдомо - дуже далеко вiдцiля.
- Францiя? Iталiя? Iспанiя?
- Московiя, моє серденько! - сказала Аглая й притиснулась до свого супутника.
Московiя? Ну, це вже Аглая неправду говорить! Дмитрiй пiдтверджує? Тодi вiн i йому не вiрить. I справдi; якi ж вони московки? - Нi, це нiсенiтниця! Словом, хай це пiдтвердить тьотя Клава, i тiльки тодi вiн може повiрити. Словом, коли Аглая й справдi серйозно говорить, - Вовчик остаточно розгубиться.
(Нарештi говорить тьотя Клава й говорить те ж саме. Вони таки московки й навiть корiннi, бо змалку живугь у Москвi. Вулиця така-то, номер такий-то, трамвай дев'ять. Коли потрiбний телефон, то можна й це сказати. Чоловiк тьотi Клави (ви його знаєте - мужчина в золотому пенсне) працює в профсоюз! Аглая - сирiтка (знаєте таку зворушливу кiнофiльму про часи Французької революцiї), i вона живе у тьотi Клави. Вона на останньому курсi Московської консерваторiї.
- Але вiдкiля ж ви так добре знаєте нашу мову? - здивовано спитав лiнгвiст.
Ах, Боже мiй! Що ж тут дивного? Вони далеко не перший раз зупиняються вiдпочивати на прекрасних степах України, й чому ж їм не знати такої музичної мови (тьотя Клава так i сказала - "музичної"). Аглая, наприклад, дуже любить Україну й, коли хочете, навiть оригiнальне. А втiм, тьотя Клава далi не буде говорити, в деталях його може поiнформувати Аглая i, можливо, Дмитрiй. Власне, пiд впливом своєї племiнницi вона й зробилась такою цiкавою московкою.
- Прекрасно! - з хрустом давив свої пальцi товариш Вовчик i нарештi цiлком серйозно звернувся до Карамазова: - Знаєш, Дмитрiй, їхнi портрети обов'язково треба вмiстити в одному з наших журналiв.
- Як виключнi екземпляри?
- Покинь жартувати, - махнув рукою лiнгвiст. - Для руської публiки, для... як би це сказати... для "поощрєнiя".
- Для заохоти, - поправила Аглая. - Так буде багато ближче до вашої мови.
- От так московка! - сказав Карамазов. - Чи не почуваєш ти себе трохи нiяково, пане лiнгвiсте?
Товариш Вовчик спалахнув. Вiн хотiв щось доводити, згадав чомусь (i зовсiм не до речi) Прованс, провансальську лiтературу, згадав XIX вiк, Жана Жансемена, Теодора Обанеля i т. д., але тьотя Клава вже знову одтягла його на дистанцiю в три кроки. Словом, розмову було перервано. Для лiнгвiста було ще багато тут недоговореного, навiть iнтригуючого (хiба мало московських дачникiв мандрує по Українi?), але вiн сподiвався поговорити з приводу цього з Карамазовим i вiд нього й узнати в деталях iсторiю знайомства московських дам iз пiвденною культурою.
- Так, значить, ти кiнчаєш нову поему? - спитала
Аглая, коли вони знову залишились удвох. Карамазов зупинився i зробив незадоволене обличчя. - Я тобi, здається, не один раз говорив, що я працюю в економiчному органi. Мене цiкавить зараз питання про зниження цiн.
- Ти хочеш сказати, що з питання про зниження цiн не можна зробити поеми?
- Я хочу сказати, що з Тарасами Шевченками я нiчого не маю спiльного.
- Коли тiльки це, то я рада, - промовила Аглая, замислюючись. - Саме таких людей i бракує вашiй нацiї. Менi здалося, що ти не так хотiв сказати. Ти розумiєш мене? Я гадаю, що без великого ентузiазму не може бути справжнiх економiстiв.
- Цiлком справедливо! - погодився Карамазов. - Кiл, очевидно, вибивають колом, i "закобзарену" психiку можна виховати тiльки, так би мовити, загайаватизованим "Капiталом".
- Це не в брову, а в око! - з захопленням сказала Аглая. - Без якогось Лонгфелло i справдi не зробити вам своїх економiстiв i полiтикiв. Ог я тiльки думаю, що Маркса ти зовсiм даремно припрягаєш сюди.
- Це справа переконання, - незадоволено сказав Дмитрiй.
- Не думаю. Бо Маркс є зовсiм чужорiдний елемент для вашої країни. А тобi вiдомо, що коли до водороду додати кислороду, то гаряче тiло не встигає навiть приторкнутись до цiєї мiшанини - одразу ж виникає вибух i... вода. А втiм, не будемо сперечатись. Мене цiкавить друге питання. Говорячи про Тараса Шевченка, ти мав на увазi вiршомазiв взагалi чи саме його, божка вашої нацiї?
- Я мав на увазi й вiршомазiв взагалi, i його зосiбна.
- За що ж ти Шевченка так ненавидиш?
- За що я його ненавиджу? - Карамазов знову зробив незадоволене обличчя: мовляв - навiщо цей допит? Потiм раптом нервово одкинув волосся i зупинився. - А за те я його ненавиджу, - надмiрно запалюючись, сказав вiн злим голосом, - що саме Шевченко кастрував нашу iнтелiгенцiю. Хiба це не вiн виховав цього тупоголового раба-просвiтянина, що iм'я йому легiон? Хiба це не Шевченко-цей, можливо, непоганий поет i на подив малокультурна й безвольна людина, - хiба це не вiн навчив нас писати вiршi, сентиментальничати "по-катеринячи", бунтувати "по-гайдамачому" - безглуздо та безцiльно - й дивитись на свiт i будiвництво його крiзь призму пiдсолодженого страшними фразами пасеїзму? Хiба це не вiн, цей крiпак, навчив нас лаяти пана, як-то кажуть, за очi й пити з ним горiлку та холуйствувати перед ним, коли той фамiльярно потрiпає нас но плечу й скаже: "а ти, Матюшо, все-таки талант". Саме цей iконописний "батько Тарас" i затримав культурний розвиток нашої нацiї i не дав їй своєчасно оформитись у державну одиницю.
Дурачки думають, що коли б не було Шевченка, то не було б i України, а я от гадаю, що на чорта вона й здалася така, якою ми її бачимо аж досi... бо в сьогоднiшньому виглядi з своїми iдiотськими українiзацiями в соцiальних процесах вона виконує тiльки роль тормоза.
- Прекрасне визначення! - з захопленням сказала Аглая i тут же чомусь iронiчно усмiхнулась. - Але...
- Але, мабуть, пора нам залишити цю розмову, - кинув Дмитрiй: йому, по-перше, не подобалась Аглаїна похвала ("навiщо ця цукерка, коли вiн зовсiм доросла людина?"), i потiм вiн раптом зловив себе на дешевiй патетицi.
Тодi Аглая враз обiрвала тему й запропонувала наздогнати тьотю Клану й лiнгвiста, що дуже далеко зайшли вперед. Вона запропонувала побiгти наввипередки й
