Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис

Машкіна: "Вся краса твоя чудова у мене на виду". Розуміється, це, як і взагалі діалектизми, не варт поширювати в літературній мові, якщо на те нема особливої художньої потреби – передати колорит місцевої говірки, лишити незайманою пряму мову персонажа твору тощо.

Неприродно звучить по–українському фраза: "У вигляді кари йому наказано переписати весь твір". Відповідно до російського вислову "в виде наказания" по–українському "буде за кару": "Кілька годин просидів за кару" (С. Ковалів). Так само російському "в виде голубя", "в виде подарка" або "в виде опыта" – по–українському відповідає "подібний до голуба (як голуб)", "як подарунок" або "як спроба (на спробу, за спробу)".

Такого ж ґатунку фраза: "Він зробив це для вигляду", – замість – "про око" ("про людське око", "про людські очі"), "для годиться": "Щовечора збиралися до школи про людські очі, ніби на співанку" (А. Головко); "Бачу, не сердиться, а гнівається для годиться" (М. Стельмах).

Замість вислову "зробити (робити) вигляд", який часто бачимо на письмі й чуємо в розмові, краще сказати удати, удавати: "Не удавай, немов не розумієш" (Леся Українка).

Замість такого ж хибного "І вигляду не показав, що йому соромно" треба – "і взнаки (навзнаки, знаку) не давав (не подавав)": "Проте Орися й знаку не подала" (А. Головко).

Відповідниками російського слова "вид" у розумінні "пейзаж, ландшафт" в українській мові є "краєвид" ("Вийшла в поле й стала, задивившись у далечінь на чудовий краєвид". – М. Коцюбинський) або "вигляд" ("Ой, що за чудові вигляди тут у вас і на річку і за річку". – І. Нечуй–Левицький).

Українськими відповідниками до російського "вид" у розумінні "сорт, варіант" будуть "різновид", "ґатунок", "рід", "сорт", "категорія": "На основі безпосереднього звернення до традиції народного мистецтва виробляється й утверджується новий жанровий різновид – декоративний естамп…" ("Образотворче мистецтво"); "відміна" ("Є ще сім відмін сієї приказки". – М. Номис); а в біології – "вид", "різновид": "Слід розповісти дітям про армію наших агробіологів–мічурінців, про творців нових видів рослин і тварин" ("Літературна газета").

Російському вислову "вид на жительство" в українській мові відповідає – "посвідка на прожиття". У художній літературі, коли хочуть надати фразі бюрократично–канцелярського звучання, користуються словом "вид": "Як же ми тебе приймемо, що в тебе ні виду ніякого, нічого" (Панас Мирний).

Вираз і вислів

Ці слова вважали за абсолютні синоніми, тому в класичній літературі бачимо іменник "вираз" у різних значеннях: "Почала… солодкими виразами любові промовляти" (І. Нечуй–Левицький); "Вираз на лиці понуро урочистий" (П. Куліш).

У сучасній українській літературній мові ці слова розрізняються за значенням: там, де мовиться про якусь думку чи міркування, передані небагатьма словами, кажуть "вислів": "За висловом чиїм" (Російсько–український фразеологічний словник І. Виргана й М. Пилинської), у всіх інших випадках, зокрема й у математиці, користуються іменником "вираз": "Ротмістр і очима і всім виразом показував, щоб він забирався геть" (П. Панч); "вираз а2+b=с".

Відношення, взаємини, стосунок, відносно, щодо, стосовно, відносність

Відповідно до російських слів "отношение", "относительно часто" надуживають словами відношення, відносно, забуваючи про інші, точніші, природніші слова:"Не можна допускати поверхового відношення до такої серйозної справи", – замість – "поверхового ставлення" або – ще краще – "щоб поверхово ставились"; "Відносно цього не може бути двох думок", – замість – "про це" ("щодо цього", "з приводу цього"); "Я з ним у добрих відношеннях" – замість – у добрих стосунках чи взаєминах, зв'язках.

Ось що засвідчує класика: "Слід би було зав'язати міцніші стосунки з тими людьми, що оце вдались до вас" (Леся Українка); "Щодо панни Анелі, то я – певний, що вона плаче десь по кутках"; "Чутки про землю ожили з весною" (М. Коцюбинський). У цих прикладах бачимо тільки слова "стосунки", "щодо", "про", вживання яких і слід додержуватись.

У математиці, а також у філософії й логіці слово "відношення" є єдиний відповідник російському науковому терміну "отношение", наприклад: "відношення а:b=с: а".

В українській науковій термінології є ще слово "відносність": "теорія відносності".

Замість штучного вислову "у всіх відношеннях" відповідно до російського "во всех отношениях", наприклад: "Це мені зручно в усіх відношеннях", – слід користуватись давніми українськими висловами "всіма сторонами" ("Славне було Запоріжжя всіма сторонами". – Збірка пісень П. Лукашевича), "з усякого (з кожного) погляду" ("Це вигідно нам обом з усякого погляду". – З живих уст), "як не глянь", "як не подивись", "з усіх боків", "усебічно", "зусебіч", "у всіх планах".

Останнім часом набуває дедалі більшого поширення слово "стосовно" замість недоладного вислову "по відношенню": "Стосовно місцевих умов він розробив систему обробітку ґрунту"; "Стосовно цього неподобства вже казали не раз". Проте не слід забувати й відомі слова "щодо", "про", приклади вживання яких наведено вище.

Відсутність, присутність, брак, наявність

Відповідно до широко вживаних у російській художній і діловій мові слів "отсутствие", "отсутствующий", "присутствие", "присутствующий" і в українській мові є схожі слова "відсутність", "відсутній", "присутність", "присутній": "Ще з‑за дверей почув голосні розмови і веселі сміхи офіцерів, присутніх у залі" (І. Франко); "Треба записати всіх відсутніх на зборах" (із живих уст); "Злочинця допитано в присутності свідків" (із газетної хроніки).

Проте часто слова "відсутність", "відсутній" уживають навіть тоді, коли мовиться не про людей, а про речі: "За відсутністю достатніх доказів такі справи слід припиняти"; "На літеру В чомусь відсутні слова "вагання", "вагатися". Чи на своєму місці стоять у цих реченнях такі слова, чи, може, краще сказати по–українському "за браком достатніх доказів", "на літеру В чомусь бракує (нема) слова "вагання"? Певно, що краще. Українська художня література в своїх класичних і сучасних зразках користувалась саме такими словами: "Коли в тебе бракує того насіння, позич його" (О. Стороженко); "Брак досвіду до лиха приведе" (переклад М. Бажана); "Він добре знав, що в Нимидори нема грошей" (І. Нечуй–Левицький).

Якщо росіяни, кепкуючи з надуживання цими канцеляризмами, створили жартівливий вислів "отсутствие всякого присутствия", то ще менше підстав є в нас удаватись до них навіть у діловій мові, бо маємо, як видно, інші, потрібні для точного відтворення думки, слова, що поширюють наші мовні можливості.

Відщепенець, відступник, відступця

Слово "відщепенець", не дуже вдало перекладене з російського "отщепенец" у творі О. Пушкіна ("Хто не вважає їх за відщепенців роду людського?"), не тільки швидко поширилося в сучасній публіцистиці й подекуди в художній літературі, а навіть попало, на жаль, на перше місце в наші словники, відсунувши в них на друге – давнє українське слово "відступник".

Російське слово "отщепенец", яке має корінь "щеп", спільний із російськими словами "щепа", "щепка" (по–українському – "тріска"), означає людину, що відкололась від певного суспільного або ідейного гурту людей, мов тріска від цілого дерева.

В українській мові є теж слова з коренем "щеп" – "щепа" (по–російському "прививок"), "щеплення" ("прививка" – в садівничому й медичному значенні), а тому українець, що не знає гаразд російської мови, сприймає слово "відщепенець" як людину, що чи то обминає "щеплення", чи походить від нього.

Нема ніякої потреби творити нове слово, невдало перенісши його з російської мови в українську, коли є українські слова, що точно передають потрібне поняття: "відступник" ("Май на увазі: відступникам немає вороття". – Леся Українка), "відступця" (Словник Б. Грінченка).

Слід завважити, що слова "відщепенець" ми не знайдемо ні в словнику нашої класики, ні в живій народній мові, ні в словниках Б. Грінченка й за редакцією А. Кримського; воно – явне непорозуміння, що випадково потрапило в наші періодичні й неперіодичні видання, часом збиваючи з пантелику масового читача.

Гірка чи гора?

"Володимирська гірка" – бачимо напис при вході на Володимирську гору в Києві; "З Володимирської гірки видно Поділ, Дніпро–Славутич з чудовими київськими пляжами й далекі задніпрянські простори", – читаємо в сучасному нарисі. Але чому там і там написано "гірка", а не "гора"? Невже вона – набагато менша за інші гори, що на них розкинулась наша українська столиця, – за Батиєву, Старокиївську, Щекавицьку? Ні, не менша, отож нема причини називати ії зменшеним іменником. В українській мові слово "гірка" має не так зменшене, як пестливе значення: "Пахло березовими бруньками, шуміла повідь та дзюрчали струмочки з кожної гірки" (Марко Вовчок). Узвишшя, менші за гору, звуться по–українському "горб" ("Вирубала дрючок та стала на горбі". – Казка), "пагорбок", "пагорб", "пагорок"("По зелених пагорбках паслися вівці". – П. Панч). Високі Дніпрові схили здавна звуться на Україні горами:

Якби взять

всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тоді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро.

Т. Шевченко

Називав горою І. Нечуй–Левицький у своїх творах Володимирову гору, та й у народі кажуть: "Як зійдете від Лаври на Хрещатик, то побачите Володимирову гору". Тим‑то треба вважати, що слушно написано в книжці "Київ. Провідник": "Володимирова гора".

Горе–вчений, горе–майстер, біда, а не вчений, попсуй–майстер, цигикач, цигикало, ґанджа–андибер

"Цей горе–вчений мав зухвалість заперечувати досягнення справжніх учених і вихваляв свої горе–досягнення", – читаємо в репортерській замітці. Нас дивує, що автор двічі вдається до однакової частини складених слів: "горе–вчений" і "горе–досягнення". Невже в українській мові нема інших слів, щоб уникнути цього повторення? Ні, вони є, але, мабуть, автор не знає їх. Замість "горе–вчений" можна сказати: "біда, а не вчений", замість "горе–досягиення" – "лихо, а не досягнення". У народній мові є дуже поширений вислів "попсуй–майстер": "Цього попсуй–майстра тільки гукни – відразу переведе леміш на швайку, а з швайки зробить пшик" (із живих уст). Замість вислову "горе–музикант" у народі воліють казати "цигикач" ("Хіба Войтенко вміє на скрипці грати? Тільки цигикає.