Повість наших днів - Панч Петро

Ну глянь, які мадами стоять. І дістали ж... Ганджуля й жінку став уже Лінчею кликати.

— Отепер, Митричу,— сказав Свир,— і працювати буде охота!

— Авжеж, аби тільки голова була соответственна. Тільки, дітки, мабуть, уже самі будете працювати. Я оце з'їв останнього зуба та й думаю; "Мабуть, і подивитися не доведеться, як ця мадама за мене буде надуватись".

Що ти, Митричу, лазаря співаєш?

— Автоном все мені сниться. Кличе...

— Автоном почекає, а ти на Жовтневі свята нам іще пустиш машину, а потім і на відпочинок. А зараз ходімо краще до корпусу.

Нові цехи заливало жовте світло осіннього сонця. Воно, ніби бавлячись, миготіло іскорками на мідяних цвяшках, на нікельованих пружках. В сонячному сяйві круглі машини, мов рясні грона винограду, пишалися коло ванн і всіма своїми блискучими гвинтиками відбивались у білих плитах підлоги. Довкола них навшпиньки ходили робітники і любовно й боязко облапували кожний гвинтик, кожну деталь. Не було видно поміж ними тільки рудого Софрона. Коли він інколи крадькома зазирав у двері, молоді хлопці обертались і роздратовано гукали:

— Ну що, Софроне, молебні наймаєш, щоб на нас мор наслати?

— Може, і наймало, почекайте, побачимо, чим скінчите,— огризався Софрон і втікав, як вовк до лісу, до старої гути, що, мов жебрачка, ще стояла у дворі.

Митрич дивився йому вслід і, зітхаючи, говорив:

— А разом наймалися, разом і поженилися. Сорок років трудилися... Кому, для чого? А як для себе — вже й розуму бракує: чортом на товариша, а хочуть же, щоб і для нього краще... Ех, мабуть, у ті кляті пляшки і весь розум видули. Тебе, дурня, бельгійці вже давно б розщитали, а він іще "чим скінчиться"!

Ждали Жовтневих свят, щоб у цей день урочисто пустити нові гути. "Партизани" щодня ходили з інженером на виучку і вже сміливіше підходили до машини. Васюту Малая, Ганджулю й ще трьох послали навіть до спеціальної школи в столицю, а Софрон став тікати від нової гути ще більше.

Він перестав уже зустрічатися навіть 3 Митричем, але до Жовтневих свят теж готувався, хоч знали всі, що Софрон зап'є, як і кожного року, і буде ридма ридати під старою гутою, проклинаючи ті ж сорок років, що проклинав їх і Митрич..."

На цьому місці редактор Круг спинився й сказав:

— Ну, а далі людина, щоб не фантазувати, використала свій допис до столичної газети. Може, скажете, Самсоне Петровичу, що й це ще не факт?

Художник увесь час сидів, вигнувши спину, і нервово ковзав нігтем по зубах. На запитання редактора він відкинув голову на спинку крісла й тихо сказав:

— Ну, читайте.

— А що то за допис? — запитав критик, підходячи до столу.— Читав, читав уже і ще залюбки послухаю.

В цей час до кабінету ввійшов кур'єр і, поклавши перед редактордм пакет, проговорив:

— Машину подано.

— Добре,— відповів редактор.— Ну, що, поїдемо зараз? Ми з критиком запротестували. Залишилось якихось дві

сторінки, і на цьому кінчався рукопис. Художник теж проговорив:

— Тут займе не більше п'яти хвилин.

— Гаразд,— відповів редактор,— скажіть, щоб машина почекала.

Коли кур'єр вийшов, редактор вийняв із конверта чотири червоні квиточки і, поклавши один собі до кишені, два передав нам із критиком, четвертого, глянувши збоку на художника, поклав на столі.

Доки редактор витирав губи після випитої склянки води, художник, тарабанячи по столу пальцями, між іншим, взяв четвертий квиток, окинув його скептичним оком і лінькувато почав гострим кінчиком чистити собі нігті. Круг ледве помітно посміхнувся кутиками губ і сказав:

— Далі описано одне із засідань сесії ВУЦВКу12. "...Надзвичайний ентузіазм у залі викликав виступ директора скляних заводів товариша Свира (це, товариші, враження кореспондента). Він, соромливо обсмикуючи чорненький френч, розгублено зійшов на трибуну і плутаючись почав говорити про значення хімічної промисловості в нашому господарстві.

Депутати, стомлені десятком попередніх промов, хоч і намагалися бути уважними, але розпарене повітря вимагало надмірних зусиль, і в залі почав прохоплюватися говорок, від чого доповідач ще більше губився. Нарешті він закінчив, так би мовити, вступ і перейшов до викладу конкретних фактів. Голос його задзвенів уже твердіше і переконливіше.

— Тиждень тому, товариші депутати,— сказав тов. Свир,— в день Жовтневої річниці, ми урочисто відсвяткували пуск механізованих скляних заводів. Товариші, наші мрії обернулися в дійсність. Ми вже твердо стали на шлях індустріалізації. Хто ще вчора міг без зухвальства подумати, що на місці облуплених, беззубих, розвернутих гут сьогодні будуть красуватися залізобетонні заводи, найкращі в скляній промисловості на всю Європу! Ми можемо тішитися цими заводами не тільки тому, що вони найкращі на всю Європу, але й тому, що їх спроектували й збудували наші радянські інженери, наші донецькі хіміки, наші українські робітники.

Говорок у залі ущух. Депутати поволі почали вище підводити голови і уважніше вслухатися в його слова.

А він говорив далі:

— Коли старі гути були справжнім пеклом, де все робилося людськими ногами, руками, легенями, навіть зубами, що виганяло з робітників річки поту, то тепер, товариші, механізовані заводи сміливо можна назвати палацами праці! Зараз усе це робить система машин, а людині зосталось тільки ними керувати. Робітник тепер не раб виробництва, а його володар!

Товариші! Ми не тільки спорудили завод, але вже й не потребуємо довозу закордонної пляшки — її вже витиснула ось наша, радянська! І цих пляшок ми тепер будемо давати на рік сімдесят мільйонів. Точнісінько!

— Ого! — прохопилось у когось із депутатів. Зал засміявся.

Товариш Свир обвів здивованими очима депутатів, йому здалося, що його словам не ймуть віри, бо, справді, цифра була нечувана. Він пересмикнув плечима:

— Я, товариші депутати, не брешу! Ми теж спочатку не вірили, а потім повірили, бо факт! Так я вам ще більше скажу — наша радянська пляшка тепер краща за довізну. І цьому не вірите? Так дивіться!

Товариш Свир несподівано вихопив із кишені штанів пляшку і гордо, як булаву, підніс над головою. Пляшка була звичайна — стовбовата, з рівною шийкою і справді гладенька, без жодного прищика, без помітних швів і задирок. В її блискучих боках, як у зеленій воді, відбивалися триярусні люстри, вигнуті дугами вікна з тонкими рамами, стрункі колони стилю ампір 13, червоні знамена і розмальовані узорами стіни, великі портрети у золочених рамах і голови депутатів — весь зал. Було враження, що доповідач на доказ зараз брязне пляшкою об паркет, але він продовжував дивитися на неї закоханими очима...

Тиша тривала не більше одної хвилини, потім зал стрепенувся, сотні рук вихопилися над кріслами..."

Редактор Круг підняв аркуш, перевернув його і, ляпнувши долонею, сказав:

— І... на цьому повість кінчається. Тепер їдемо одкривати нову залізницю.

Художник ніяково підвівся, переламав між пальцями сірник і проговорив, дивлячись у вікно на вивіску з великих літер ВРНГ:

— Крли ви гадаєте повернутися назад?

— Сьогодні ж, і не пізніше восьмої години,—відповів редактор, надіваючи кепі.

Художник переступив з ноги на ногу й розгублено сказав:

— Тоді дозвольте й мені,—і, поклавши червоний квиток до кишені, попереду нас пішов до машини.

Харків, .1927

1 В Р Н Г — Вища рада народного господарства — організована на Україні 1922 р. для управління4 промисловістю республіки; у 1932 р. була перетворена на наркомат легкої промисловості.

2 Мене просто дивує, як ви й досі не можете зрозуміти, що ви своїм формалізмом, своєю школою тягнете революційне мистецтво назад.— В цих словах, як і в наступній розмові критика, редактора Круга і художника Самсона, автор у художній формі відобразив ту атмосферу суперечок і дискусій, що панувала в мистецьких колах у другій половині 20-х років навколо питання про роль мистецтва і ставлення митців до радянської дійсності.

3 Колчак Олександр Васильович (1874—1920) — адмірал царського флоту, один з керівників російської контрреволюції. У листопаді

1918 р. очолив об'єднані білогвардійські сили Сибіру і на Далекому

Сході, де встановив військову диктатуру. Після розгрому колчаківщини

його було розстріляно за вироком Іркутського ревкому.

4 Юденич Микола Миколайович (1862—1933)—глава контрреволюції на Північному Заході Росії під час громадянської війни 1918— 1920 рр. Восени 1918 р. емігрував у Фінляндію, потім в Естонію, де в липні 1919 р. очолив білогвардійську Північно-Західну армію, що наступала на Петроград, і увійшов до складу створеного при сприянні Великобританії контрреволюційного Північно-Західного "уряду". Після провалу походу білогвардійців на Петроград (жовтень — листопад

1919 р.) залишки розбитої армії Юденича відступили в Естонію. 1920 р.

емігрував до Великобританії.

* Врангель Петро Миколайович (1878—1928) — барон, генерал-лейтенант, керівник контрреволюції на Півдні Росії під час громадянської війни. В грудні 1919—січні 1920 р.—командуючий білогвардійською Добрармією. Після краху врангелівщини втік за кордон, де вів активну антирадянську діяльність.

6 ...н абили й білополяка м.— Йдеться про розгром білополь-ських інтервентів на Україні в 1920 р.

7 Махновці^ учасники контрреволюційних анархістсько-куркульських банд на Україні в 1918—1921 рр., очолюваних Нестором Івановичем Махном (1889—1934), який після розгрому махновщини втік за кордон, де продовжував антирадянську діяльність.

8Бельгійцям і без машин ти гроші заробля в.— йдеться про бельгійських капіталістів, які в Донбасі і Кривбасі володіли багатьма шахтами і промисловими підприємствами.

'Чемберлен Невілл (1869—1940) — англійський державний діяч, консерватор. В 1924—1929 рр.—міністр закордонних справ, У 1937—

1940 рр.—прем'єр-міністр Великобританії. Політика уряду Чемберлена сприяла розв'язанню другої світової війни.

10 Другий Інтернаціонал — міжнародне об єднання соціа-

лістичних і робітничих партій. Тут йдеться про Другий Інтернаціонал

опортуністичний, який проводив політику класового співробітництва з

буржуазією. На початку другої світової війни Другий Інтернаціонал

як міжнародний центр припинив своє існування. У червні 1947 р. на

Цюріхській міжнародній конференції соціалістів Другий Інтернаціонал

був відновлений і став провідником гнгло-американської імперіалістич-

ної політики щодо СРСР і країн народної демократії.

11 ...чотирнадцять держав розбили...— йдеться про пе-

ремогу радянського народу, Червоної Армії над чужоземними інтер-

вентами в роки громадянської війни.

12 В У Ц В К — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет.

13 Ампір — стиль пізнього класицизму в архітектурі і прикладно-

му мистецтві.