Життя Тараса Шевченка - Зайцев Павло
Усі ті, хто знали Левицького, дали про нього якнайкращі свідчення. Сам Орлов особисто допитував Левицького й переконався, що Дубельт має рацію. 24 червня цар уже затвердив "доклад" гр. Орлова, в якому той визнав, що "вся ця справа, не маючи в собі нічого політичного, є тільки сплетінням усяких зовсім звичайних випадків, щоправда більш або менше злочинних, але не таких, щоб викликати побоювання щодо загальної безпеки".
Забране у Шевченка листування, крім листа Левицького [Листові Александрійського не надали значення лише тому, що канцелярія Обручева у складеному реєстрі залічила цей лист до категорії не вартих уваги], не давало ніяких даних ні проти нього, ні проти його інших кореспондентів. Викрило воно, правда, що є люди, які вживають заходів, щоб полегшити його долю (маляр Чернишов, Бутаков, кн. Репніна), але це були заходи легальні. Левицького цар наказав віддати під нагляд поліції, кн. Репніній на внесок Орлова дозволив написати, щоб вона "менше втручалася до справ Малоросії", а про самого Шевченка схвалив такий присуд:
"Повідомити Військового Міністра, що коли про рядового Шевченка, по слідстві, яке провадить військове начальство, нічого більше не буде викрито, досить буде вважати тримання згаданого рядового під арештом за достатню кару, суворо наказавши йому, щоб він ніяким чином не насмілювався порушувати Найвищого наказу, а на найближче начальство покласти обов’язок за виконуванням цього і взагалі за Шевченком пильно стежити".
Усі ці заходи запропонував цареві гр. Орлов. Микола І у справі Шевченка зайняв те становище, що "в цьому більше винне його (Шевченкове) начальство, що допускало до цього" – так він власноручно написав на "доклад" гр. Орлова проти місця, де було сказано, що Шевченко "ходив іноді в цивільному одязі". 27 червня цар через гр. Орлова наказав військовому міністрові відповідно покарати винних.
30 червня військове міністерство повідомило ген. Обручева про результати петербурзького слідства й про цитовані тут резолюції царя. Міністерство стверджувало, що забрані у Шевченка папери не виявили того, що Шевченко "тримається давніх переконань, або пише й малює на когось пасквілі". Обручев дістав це все десь по 10 липня, але, як уже знаємо, він іще в кінці червня, на підставі попередніх наказів із Петербургу, наказав заарештувати Шевченка. Результати проведеного в Орській (між 28 червня та 1 липня) слідства над Шевченком Чигир привіз до Оренбурґу й передав Обручеву 5 липня. На підставі слідства Обручев повідомив Петербург, що в тому, що Шевченко намалював "кілька гідрографічних видів" на Аральському морі, винен був майор Мєшков, командир 5 батальйону, бо він, висилаючи Шевченка до Раїму, не повідомив командира 4 батальйону в Раїмі про заборону малювати Шевченкові.
Обручев при цьому підкреслив, що малюнки робив Шевченко "для службової потреби капітана-лейтенанта Бутакова, якому доручений був опис берегів Аральського моря". Обручев додавав, що видав новий наказ про пильний нагляд над Шевченком і що тримає його під арештом, поки не надійде нове розпорядження військового міністра, а про ношення Шевченком цивільного одягу збирає ще відомості, після чого покарає кого слід і про це повідомить міністра. З огляду на те, що проведене Чигирем слідство нічого нового про Шевченка не виявило, військовий міністр 9 серпня, згідно з давнішою царською резолюцією, залічив поетові за кару відбутий арешт, потвердив ще раз царську заборону писати й малювати й наказав Обручеву перевести Шевченка до іншого "отдаленного" лінійного батальйону під найпильніший нагляд.
5 вересня Обручев дав відповідні розпорядження. Майор Мєшков дістав сувору догану. Комендант Орської фортеці Недобров допитував іще Шевченка про цивільний одяг (було це ще в кінці липня). Шевченко зізнав, що носив його лише в помешканні Ґерна, а більше нікуди ніколи в ньому не ходив. Недобров доносив Обручеву, що в Шевченка забрали й переховують у цойґгавзі два плащі – "ластиковий темно-вишневого кольору" і "драдедамовий горохового кольору й такі самі штани". Чіплялися ще довго з цим до Поспелова, якому Бутаков, від’їжджаючи, "здав свою команду". Поспелов у рапортах відрікався всього, кажучи, що Бутаков ніколи йому Шевченка не передавав, що ніякої потреби він у Шевченкові не мав і в цивільному одязі ніколи його не бачив. Закінчилася справа ухвалою Обручева всю вину за те, що Шевченко ходив у цивільному одязі, скласти на Бутакова, коли той не доведе, що передав Шевченка Поспелову. Про це писалося до 9 флотського екіпажу, де Бутаков служив, але ніхто, мабуть, і не збирався його допитувати або карати.
Те, що Шевченко малював приватно портрети, в тому числі й офіційних осіб, лишилося поза межами слідства, хоч донощик Ісаєв саме це мав на увазі. Не потвердилося й те, що Шевченко писав поезії, хоч він писав їх і хоч про це теж доніс Ісаєв. Свої захалявні книжечки Шевченко, на щастя, встиг іще перед трусом передати на збереження Ґернові.
У Петербурзі напевне з приватних джерел уже знали фактичний перебіг справи. Бутаков мав з приводу Шевченка інші неприємності: він був навіть під наглядом поліції, але з приводу згадки про нього в листі Левицького до Шевченка; однак жандарми незабаром зреклися своїх підозрінь щодо нього. Поки закінчилося друге трагікомічне слідство про горохові пальто й штани, Шевченко давно вже був на місці нового заслання. 2.5 місяці він просидів в Орській не на гауптвахті, як думали в Петербурзі, а в каторжній тюрмі, куди його запровадив 28 липня ретельний Чигир.
На підставі наказу Обручева з 5 вересня Шевченка 8 жовтня вивіз із Орської козацький підстаршина Булатов. Він віз поета до нового, всього чотири роки тому заснованого форту Новопетровського над Каспійським морем. Штаб батальйону, в якому мав служити Шевченко, стояв у місті Уральську. Командир батальйону мав виконати всі формальності, зв’язані з наказами Обручева, і тому Булатов із своїм арештантом затримався тут на цілий день. Шевченко відпочив на приватному помешканні в поляка-засланця Ятовта (псевдонім – Яків Ґордон). Господар і гість довго розмовляли. Поет справив своїми розмовами велике враження на Ятовта. У своїх пізніше опублікованих споминах він написав про цю зустріч із Шевченком таке: "Незалежна Україна була метою його мрій".
Швидко летів човен із Шевченком по бистрих уральських водах. 13 жовтня він був уже в Ґур’єві, а 14 жовтня ґур’євський комендант вислав поета морським байдаком на місце нового заслання.
1850 – 1857 рр. В Новопетровському форті
Перші місяці на новому місці
По трьох днях плавби Каспійським морем 17 жовтня 1850 року поштовий байдак, на якому виплив Шевченко з Гур’єва під конвоєм підстаршини Булатова, прибув до пристані Новопетровського форту на пустельному піщано-скелястому півострові Манґишлаку. Це був останній навігаційний рейд до форту бурхливим морем: починався період страшних вітрів і буранів, і Булатову, що "здав" Шевченка комендантові форту, довелося там і зазимувати.
Із штабу 1 лінійного батальйону Булатов привіз два папери: один комендантові форту, другий командирові тих двох рот батальйону, що стояли в Новопетровському. У першому було лише загально зазначено, що "рядовий із політичних злочинців" Шевченко переведений наказом генерала Обручева з батальйону ч. 5 до батальйону ч. 1 з тим, щоб служив у тих його ротах, що стоять у Новопетровському, і що приділено його до 4 роти "під нагляд командира роти штабс-капітана Потапова", якому спеціальною інструкцією наказано мати над Шевченком "особливий нагляд і не дозволяти йому ні писати, ні малювати, ні навіть мати при собі які-небудь знаряддя до писання й малювання".
Особа новоприбулого "політичного злочинця" овіяна була таємничістю. Щоправда, заборона писати й малювати "наводила на думку, що він, мабуть, із числа письменників або митців-малярів; але що він таке писав чи малював? Звідки? Хто він такий і за що потрапив у солдати? – про це ніхто з нас спершу не знав", – оповідав пізніше в своїх споминах капітан Косарев, командир іншої роти, що стояла теж у форті. Сталося це тому, що чи через недогляд, чи через поспіх з Орської фортеці не переслали ні службового реєстру Шевченка, ні даних про царську конфірмацію 1847 року.
Уже два з половиною роки Шевченко не виконував солдатської муштри і був фактично вільний від усякої військової дисципліни, від усього того, до чого мав глибоку й органічну відразу. Тепер опинився в ще гіршому становищі, ніж під час першого заслання до фортеці Орської, де хоч і мав спочатку брутального начальника, але мав і близьких оборонців та опікунів: тут він був зовсім безборонний і вже не міг мати й найменшої надії на те, що його становище не те що ближчим часом, а й взагалі коли-небудь покращає. Навіть листи до знайомих заборонено було йому писати, на що мали право найгірші кримінальні злочинці.
Штабс-капітан Потапов ретельно взявся за Шевченка. "Неосвічений, безсердечний", часто без потреби грубіянський і суворий, ненависний не тільки солдатам, а й старшинам, він приставив до Шевченка спеціального доглядача-"дядьку", а сам не давав йому жити своїми "дріб’язковими непотрібними причіпками", знущаючись, – як оповідає Косарев, – з людини, що "вже й без того терпіла":
"То, бувало, ні з того, ні з цього, почне в нього кишені вивертати, щоб подивитися, чи нема в нього чого написаного або намальованого. То почне глумитися з нього за недосить голосну і не "солдатську" відповідь на питання, або за спущені додолу очі тощо".
Але найбільше мучив він Шевченка, домагаючись від нього "тонкой выправки, маршировки и ружейных приемов", до чого вже й в Орській Шевченко виявив повну нездатність. Навіть офіцери, колеґи Потапова, люди, далекі від сентиментальності, заступалися за поета, вказуючи ретельному капітанові на всю безплідність його зусиль, але він відповідав: "А що, я маю за нього відповідати на оглядах, чи що?" – і далі мучив Шевченка. До цих моральних мук долучалося часто й повне фізичне виснаження: Потапов висилав його навіть на грабарські "фортові роботи", що й для призвичаєних до фізичної праці людей були дуже тяжкі, а для Шевченка по перенесених хворобах і по кількамісячному перебуванні в каторжній в’язниці були просто над силу.
