т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.

- А ти таки справедливий голодрабець! - зачувся з полу жіночий голос.

- О! Хазяйська дочка обізвалась!

- Хто? Санька - хазяйська дочка? - підняв брови Кіндрат.

- А чим би вона не хазяйська дочка? - встаючи, промовив Юхим.- Півтори кози на припоні, у запічку квочка на трьох бовтунах, сама взута, аж п’ятками світить... Ще тобі не хазяйка?

- Ой, діду, хто б казав ще! - крикнула Санька.- Бодай уже з такими хазяїнами, як і ви!

- От так! - усміхнувся дід.- А хіба ж я не хазяїн? Хе-хе-хе! За пазухою такого худоби, що й пана Гаврильчука переможу!..

- Ой, господи! - зідхнула Килина.- Як уже мені в печінках сидить ваша лайка, так і ну його к чорту!

- Нічого, дівко! - присідаючи знов до грубки, заспокоїв її Юхим.- Полаємось та й поб’ємось.

- А вас би першого!

- Мене?

- Та вже не мене...

- Ні! Мені ось що дивно,- озираючи всіх гострим, насмішкуватим поглядом, промовив Трохим.- Чого це так - хазяйські сини, та по наймах тиняються? У голодрабців хліб одбивають...

- Тобто, синку: «навздогад буряків, щоб дали капусти»? - озирнувся, сидячи, Юхим.- Чи не голодрабці й ми собі, благослови нас господи? Хе-хе-хе!..

- Та вже до вас не пішов би позичать,- кинув Андрій.

- У самого багато?

- А багато!

- Диви,- хитнув головою Трохим.

- Може б і нам ще позичив?

- На вічне оддання?

- Так ти ж - хазяїн!

Андрій повернувся, щоб щось сказати йому, але махнув тільки рукою й підійшов до полу, де порпалась Софійка. Дехто засміявся.

- Ні, він нас і так почастує,- весело, насмішкувато промовила Софійка, складаючи свою кинуту свиту.- Правда, Андрію?

Андрій нічого не промовив. Рум’янець все більше розливався йому по лиці і вже виразною смужкою доходив до носа і червонив лоба. Тонкі, золотисті брови його все більше хмурились, а верхня, задерта трохи вгору, губа почала здригатись. Чисте, молоде, хлопчаче ще обличчя його з ямкою на підборідді і з золотими кінчиками кучерявого, ясно-русого чуба було напружене й збентежене.

- Почастуєш? А? - засміялась Софійка.

- Од Хведора мало дістала, так ще й від Андрія хочеш? - байдуже промовила Килина від лежанки.

Андрій хутко, пильно подивився на неї, потім звернувся до Софійки й промовив:

- А хочеш, дам зараз на горілку?

- Хочу!

- Та бреше! Не дасть! Задається! - зареготався Гриць.

- Брешу?? Так от же... На!..- палко, гордо крикнув Андрій і, рішуче кинувшись до кишені, витяг гаманець, поколупав у ньому і, витягши декільки монет, подав їх Грицеві. Той здивовано подивився на нього, але гроші взяв і зараз же почав рахувати.

- А багато? - зазираючи через плече йому, спитав, підійшовши, Юхим.

- 55 копійок.

- 55? Х-м... Що ж за їх можна вистругати? - замислився дід.- Тільки, значить, понюхати та облизатися?

Андрій знов мовчки розстібнув гаманця і став колупати в йому, але вже не з тим посміхом і запалом, що раніше.

- Скільки там? - похмуро кинув він до Гриця.

- Ха-ха-ха! - зареготався Трохим.- Ховайте скоріше ті, що дав, бо одбере.

Андрій спалахнув і зненависно подивився в той бік, де сидів Трохим.

- Та плюнь на його! - миролюбиво взяв Андрія за лікоть Юхим,- він тільки так собі... дражниться... з тебе... От сядьмо собі тут... О!.. Ти хочеш нас частувати? Х-м... Нас... один, два, три, чотири... одинадцять чи дванадцять чоловіка... півкварти на всіх? Чи по чарці хоч буде? Стій, стій... хіба я кажу, щоб ми всі понапивались, як свинюки? От тобі й маєш. Чарку, другу... от і харашо! Да-а... А коли нема й по чарці, то чи стоїть гроші кидать по-дурному? Так уже карбованця кинь їм межи зуби та й ще прикажи до цього: «Нате, мовляв, та знайте мою ласку!».. О... Оце я понімаю. А як, виходить, що тільки, значить, подражнити, дак і заходу жаль.

Дід Юхим пильно скоса подивився на Андрія, що знов, хапаючись, колупав у гаманці. Винявши звідти ще скількись монет, він гордо подав їх Грицеві й додав:

- На всі.

Гриць подивився на Андрія, на Юхима і знов на Андрія, що держав гроші. Потім, усе таки не зовсім довіряючи, взяв монети і, здвигнувши плечима, озирнувся до Софійки й Кіндрата, що пильнували всього того.

- Не вірить! - моргнувши Андрієві на Гриця, усміхнувся Юхим.

- Та цілого, брат, карбованця дав! - крикнув Гриць, перелічивши гроші. Потім, махнувши у себе над головою кулаком, крутнувся, кинувся до полу й почав хутко одягатись.

- От тобі й хазяйський син! - гукнув він до Трохима з таким виглядом, який ніби говорив: «Я ж тобі казав, який це чоловік!»

Але Трохим тільки міцніше стулив зуби, через що усмішка здавалась тонкою, як кінчик добре виклепаної коси. Гриць одягся і, на ходу підперізуючись, весело побіг із хати.

II

У кухні затихла, потім знов зачалась балачка, але Трохим уже не мішався: він мовчки сидів і постукував пальцями по столі. Зате Андрій якось занадто вже розвеселивсь: балакав, жартував, ганявся за Софійкою і дзвінко, як хлопчик, реготався на всю хату. А рум’янець ще більше червонив йому щоки і наче визирав з живих очей, які стали ще живіші й блискучіші. Він навіть почав учити Тікая стояти на задніх лапах, але зараз же покинув і знов завів цілий гармідер із Софійкою.

Солома в грубці спалахнула веселим полум’ям, з казана здіймалася все густіше пара і, лоскочучи роздратований апетит, розходилася по хаті і змішувалася з димом в якийсь особливий, гострий дух. Навіть Тікай не витримав його сили і став пильно дивитись до Килини, замість хвоста ласкаво покручуючи всім задом. Але Килина навіть не помічала його. Вона задумливо, дивлячись кудись за мисник своїми великими, спокійними, як у вола, очима, мішала в казані і, здавалось, нічого не бачила, навіть Андрія, який чогось усе спинявся біля неї й навіть ненароком торкався