Домбі і син - Чарльз Діккенс

О, суботи! Щасливі суботи, коли, незалежно від погоди та бурчання в’їдливої місіс Піпчін, опівдні приходила Флоренс. Ці суботи були справжнім днем суботнім принаймні для цих двох маленьких християн серед іудеїв і сповнювали своє святе завдання, зміцнюючи любов між братом і сестрою.

Навіть недільні вечори, що тінь їх вже від самого ранку затьмарювала світло недільного дня, не могли осквернити тих дорогоцінних субот. Де б вони їх не проводили - сидячи або гуляючи вдвох на березі моря, у темній вітальні місіс Піпчін, де Флоренс, поклавши собі на плече його сонну голову, тихо співала йому пісень,- те Полеві було байдуже. Головне - сама Флоренс. Тільки про неї він думав. І коли в неділю ввечері похмурі двері докторового будинку роззявлялися, щоб знову поглинути його на цілий тиждень, Поль думав тільки про те, що прийшла пора прощатися з Флоренс.

Місіс Уїкем відправили назад до міста, зате з’явилася міс Ніппер - вже доросла ущиплива молода жінка. Багато єдиноборств з місіс Піпчін витримала міс Ніппер, і якщо місіс Піпчін за свого життя стрічала коли гідного суперника, то це саме тепер. Міс Ніппер видобула меча з піхов найпершого ранку, як прокинулася під дахом місіс Піпчін. Вона ніколи не просила пощади і сама не знала милосердя. Вона сказала, що війни не минути, і війна почалася. Від цього часу місіс Піпчін жила серед несподіванок, сутичок, образливих викликів і нападів, що заскакували її зненацька то в коридорі, то в беззахисні хвилини споживання смаженини, і від яких вона не мала спокою навіть за грінками.

Одної неділі, увечері, відвівши Поля до доктора й повернувшись додому з міс Ніппер, Флоренс витягла з-за корсажу списаний олівцем клаптик паперу.

- Дивіться, Сюзанно,- сказала вона.- Це список книжок, що їх Поль бере з собою робити оті довжелезні вправи, що так втомлюють його. Я переписала назви вчора ввечері, поки учивсь.

- Навіть не показуйте, міс Флоренс,- відповіла Ніппер.- З мене досить місіс Піпчін.

- Я хочу просити, щоб ви їх мені завтра купили, Сюзанно. Гроші у мене є,- напосідала Флоренс.

- Боже милий! Міс Фло! - скрикнула міс Ніппер.- Як ви можете говорити про книжки, коли у вас і так книга на книзі, а вчителі та вчительки і чого тільки не вчать; хоч я гадаю, ваш тато, міс Домбі, ніколи б вас нічого не вчив і навіть не подумав би, якби ви самі не напрошувались, бо як тут відмовиш; але не відмовити, коли тебе просять - це одне, а самому пропонувати, коли в тебе не просять - це зовсім інше. Я не стану перечити, коли якийсь молодий чоловік захоче мене провести, і відповім «так», коли він спитає дозволу, але це ще не значить, що я скажу йому: «Будьте ласкаві позалицятись до мене!»

- Але ж ви можете купити ці книжки, Сюзанно, і купите, бо знаєте, що вони мені потрібні.

- Гаразд, міс, а навіщо ж вони вам потрібні? - спитала Ніппер і додала стиха: - Якщо для того, аби шпурнути в голову місіс Піпчін, то я куплю їх цілий віз.

- Я думаю, що зможу трохи помагати Полеві, Сюзанно,- пояснила Флоренс,- полегшувати йому роботу на наступний тиждень. В усякому разі, я хочу спробувати. Ну, купіть же їх, дорогенька, і я ніколи не забуду, яка ви була хороша.

Треба було мати серце твердіше, ніж у Сюзаннп Ніппер, щоб відвернутися від гаманця, якого простягла їй Флоренс, чи від благального погляду, що супроводив це прохання. Сюзанна мовчки поклала гаманець до кишені й зараз же пішла виконувати доручення.

Дістати ці книги було нелегко: в різних крамницях їй відповідали, що цих книг уже нема, або що їх ніколи не було, або що вони були минулого місяця, або що будуть на тижні. Та не легше було й збити Сюзанну з пантелику. Підхопивши в одній бібліотеці, де її добре знали, білявого юнака у чорній перкалевій фартушині, вона завдала йому такого гарту, тягаючи скрізь за собою, що той аж зі шкури ліз, аби швидше спекатися Сюзанни, і нарешті, завдяки йому, вона повернулася додому з тріумфом.

З тими-ото скарбами, закінчивши свої власні уроки, сідала Флоренс увечері за стіл, щоб пройти вслід за Полем тернистий шлях науки. Здібна та метка зроду і керована найкращим з учителів - любов’ю, вона незабаром наздогнала брата, зрівнялася з ним і випередила його.

Місіс Піпчін про це не сказали ні слова. Та багато ночей, коли всі вже спали, а міс Ніппер у папільйотках куняла прруч у найнезручнішій позі, коли вогонь у каміні сходив на попіл холодний і сірий, а свічки догоряли, затоплені воском, Флоренс так завзято намагалася стати помічною одному з Домбі, що сила її духу та настирливість майже заслужили їй право носити це ім’я й самій.

І велика була ж нагорода, коли одного суботнього вечора, як Поль узявся до «відновлення своїх занять», вона підсіла до нього й почала пояснювати так, що важке робилося легким, а темне - ясним і зрозумілим. На блідому обличчі Поля майнув подив; потім він почервонів... усміхнувся і міцно обняв її... Тільки й усього, але один бог знає, як закалатало її серце від такої щедрої винагороди.

- О, Фло,- гукнув хлопець,- як я люблю тебе! Як я люблю тебе, Фло!

- І я тебе, голубчику!

- О, я бачу це, Фло.

Більше він не сказав нічого, тільки цілий вечір тихенько просидів коло неї, а вже лігши, кілька разів крикнув їй у сусідню кімнату, що любить її.

Регулярно по тому Флоренс готувалася, щоб у суботу ввечері сісти разом із Полем і терпляче розібрати з ним завдання на наступний тиждень. Думка, що Флоренс уже попрацювала над тим, над чим вони зараз працюють спільно, додавала Полеві сил, щоб раз у раз відновлювати заняття, а разом з реальним полегшенням цього тягаря дозволила, мабуть, не впасти під вагою, яку чарівна Корнелія Блімбер звалила йому на плечі.

Не можна сказати, щоб міс Блімбер вмисне була жорстока до Поля або щоб доктор Блімбер вмисне суворо поводився з юними джентльменами. Просто Корнелія трималася віри, в якій була вихована, а доктор, через певну нечіткість поглядів, ставився до юних джентльменів так, мовби всі вони були докторами і народилися вже дорослими. Було б