Тихий Дін - Михайло Шолохов
XI.
Ранком Григорій пішов до Мохова додому. Сергій Платонович прийшов з крамниці к чаю. Сидів з Атьопіним в їдальні, виклеєній дорогими, під дуб, шпалерами, цідив міцний бордовий чай. Григорій у передпокої поклав шапку, увійшов до їдальні.
— Я до вас, Сергію Платоновичу.
— А, Пантелея Мелехова синок, —здається?
— Його.
— Тобі чого?
— Хотів просити, чи не візьмете в наймити?
Григорій повернув голову на скрип дверей. Із залі вийшов зі складеною вчетверо газетою молодий офіцер в' зеленому кителі, з наплічниками сотника. Григорій упізнав того офіцера, якого перегнав торік конем Митько Коршунов.
Підсовуючи офіцерові стільця, Сергій Платонович спитав:
— Що, хіба збіднів батько, що сина наймає?
— Яз ним не живу. *
— Відрізнився?
— Так.
— З радістю взяв би, знаю вашу родину, працьовитий народ, та місця в мене немає.
— В чому справа? — дпитав сотник, сідаючи до столу й поглядаючи на Григорія.
— Наймається. хлопець.
— Коло коней можеш ходити? Правиш добре дишльовим запрягом? — спитав сотник, помішуючи ложкою в шклянцк
— Можу. Своїх коней шестеро держали.
— Мені потрібний кучер. А умови твої?
— Я не дорого прошу...
. — В такому разі приходь завтра до батька в маєток Знаєш, де маєток Листиицького Миколи Олексійовича?
— Так точно, знаю.
— Звідси верстов дванадцять. Приходь завтра зранку, погодишся там.
Григорій потоптався на місці і, вже держачись за дверну клямку, сказав:
— Мені б на часинку, ваше благородіє сказати вам...
Сотник вийшов слідом за Григорієм у півтемний коридор.
Крізь магові віденські шибки з тераси скупо сочилося рожеве світло.
— В чім річ?
— Я не сам... — Григорій зашарився: — зі мною баба. Може, і їй місце яке знайдеться?
— Жінка? — спитав сотник, посміхаючись, підводячи рожеві від світла брови.
— Чужа жінка...
— А, он як. Ну, що ж, влаштуємо і її чорною куховаркою. А чоловік її де?
— Тут, хутірський.
— Ти, що ж, вимкнув у чоловіка жінку?
— Сама приблудилась.
— Романтична історія. Ну, гаразд, приходь завтра. Іди собі.
Григорій прийшов до Ягідного — маєтку Листницьких — годині о восьмій вранці. У широкій балці мостилося велике подвір'я, обмуроване цегляним облупленим муром. На подвір'ї нескладно розкидались будівлі: флігель під черепичним дахом, з черепичною цифрою ‘ посередині—1910, — челядня, лазня, стайня, пташник і коровник, довга комора, каретник. Будинок великий, старий, обгороджений з боку двору палісадом, ховався в садку. За будинком сірим' муром стояли оголені тополі і верби левади; в брунатних шапках покинутих гайворонячих гнізд.
Григорія зустріла за двором зграя кримських чорних хортів. Стара крива хортиця, з слезливим старечим поглядом, перша обнюхала Григорія, пішла слідом, похнюпивши суху голову. В челядні куховарка лаялась з молоденькою ластатою покоївкою. В тютюновому димі, наче в ішку, сидів коло порогу старий, губастий чолов'яга. Григорія покоївка провела в будинок. У передпокої смерділо псятиною й непросохлими звірячими шкурками. На столі валялося чехло на дубельтівку, і яґдташ з пошарпаними зеленими шовковими4 китицями.
— Панич кличе до себе, — виглянула з бокових дверей покоївка.
Григорій боязко оглянув свої брудні чоботи, ступив у двері.
На ліжку під вікном лежав сотник; на ковдрі коробка з гільзами й тютюн. Набивши цигарку, сотник застібнув комір білої сорочки, сказав:
— Рано ти. Почекай, зараз батько прийде.
Григорій став коло дверей. За хвилину по скрипучій підлозі передпокою хтось зачовгав. Густий низький бас спитав у дверну щілину:
— Не спиш, Євгене?
— Заходьте.
Увійшов старий в чорних кавказьких бурках. Григорій глянув на нього збоку, і перше, що йому впало в око — це тонкий, покривлений ніс і білі, під носом жовті від курева, широкі півдуги вусів. Старий був саженного зросту, плечастий і худорлявий. На ньому в'яло обвисав довгий, з верблюжого сукна сурдут, комір його зашморгом обхоплював, брунатну в зморшках шию. Близько до перенісся сиділи вицвілі очі.
— Ось, тату, кучер, якого я вам рекомендую,—хлопець з гарної родини.
— Чий це? — бухнув старий гуркотом гучлив'ого голосу.
— Мелехова.
— Якого Мелехова? %
— Пантелея Мелехова син.
— Прокопа знаю, разом служили. Пантелея знаю.