Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу - Павленко Марина
Леле, її номер також... тринадцять! Це помилка — два однакові номерки! Це ж якщо хто Софійці й написав, то недалекоглядні поштарики все потягли Росаві!
Порвала записку на дрібненькі клаптики, і вони перемішалися під ногами із барвистим конфеті.
Проте і на Софійчину вулицю прийшло свято. Навіть ущипнула себе: до неї прямує... Дмитрия!
Бо Вадим перехопив Росю? Нічого! Романтична мелодія, і — так-так — чудовий хлопець Дмитро Іваненко трохи збентежено чимчикує до Софії!!! Хоч би не вибігти до нього передчасно, хоч би не
заплутатись у довгому поділку! Тримайте ку. 33 свою Софійку, мамусю й тітонько! Першиїнець із хлопцем?
~ Можна запросити? — ледь шаріється Дм рик, і Софійка відповідає йому цілим вибух рум’янцю. Озирнулась туди-сюди: так, запроиють саме її!
Крок назустріч, руку на плече... Ах, так: не т) же танцювати, вийти бодай у коло! Господи, врг ження — мовби всі розступились і зглядаютьо тільки на них! Нехай дивляться, бо Софійка і Дмитро того варті! Оттак тобі, Росько, знай і ти епос місце, зубів і очей не витріщай!
Щойно це подумала, як — р-р-раз! — вусібіч ніби градом сипнуло.
Це тріснула волосінь на Софійчиних перлах, і ті загриміли-покотили, здається, по всьому світі!
— Ой! — Дмитрии дістав одну із-за свого сторчового коміра, а по його шиї швидко поповзла червона смужка.
— Вибач, я й не думала, що вони такі колючі! — не знала, куди діватися від переляку й сорому.
— Н-нічого, все добре! — Дмитрии уже опанував собою. — Давай поможу збирати!
— Дякую, — присівши навпочіпки, нишпорили між різносортним взуттям. Однією рукою, зібгавши, тримала синій подолок, що сковував рухи і
тим чи тим кінцем витирав підлогу, другою вихоплювала з-під ніг іскристі Сніжанині перли... Усі перестали танцювати і, мабуть, зі сміхом стежили за кумедною парою. Точніше — за найне-зграбнішою, найнетямущішою, найбридкішою, найнещаснішою дівчиною школи — Софійкою!..
На Софійчине прохання Ліда Василівна вже відмикала біологічний, коли вдруге за вечір прибіг захеканий тато.
— Доню, чому так рано додому?
— Тату, татуню! — кинулась йому на груди. — Благаю, тільки ні про що не розпитуй!!!
— Ну-ну, не буду! Одягайся вже, русалко! До речі, баба Валя просила прихопити її внучку!
— Росаву? Ні-ні, вона ще святкує, буде кому її проводити!
— Софіє, ми ж домовлялись не чіпати скелета! — осудливо гукнула вчителька, заходячи в кабінет. — Від кого — від кого, а від тебе не чекала!
Було б дивно, якби прикрощі цього вечора було вичерпано! Тому не мала сил ні дивуватися, ні обурюватись. Ні навіть лякатись. Тепер не сумнівається, хто це зробив. Мовчки зняла зі скелето-вої шиї свого обмотаного разів зо п’ять шарфа.
— Не сердьтеся на неї! — Ох, краще б тато не вступався! — Я й сам у дитинстві міг таке втнути!
— Та гаразд уже, до побачення!
— До побачення, Лідо Василівно! — попрощалась понуро.
— З Новим роком! — спохопився на завершення тато.
Уже виходили на вулицю, як іззаду зацокотіли дрібні каблучки.
— Вибачте, можна і я з вами? — заспівав ненависний шоколадно-горіховий голос. — Нам по дорозі!
Софійка вчепилась татові за руку і вже готувалась придумати відмовку, як тато погодився:
— Бабина Валина онука? Звичайно, приєднуйся!
— Ух, насилу вирвалась непоміченою! — Роська на ходу надягала шапочку. — Свято чудове, але побачила вас і вирішила піти раніше, а то бабуся хвилюватиметься!
— Теж правильно! — схвально закивав тато. — Пощастило, бачу, сусідці з онукою!
— Це мені з бабусею пощастило! — скромничала непрохана супутниця. — Така добра, так про мене піклується! Собі в усьому відмовить, щоб мені догодити! От і я стараюсь, віддячуюсь, як можу!
Баба Валя свідомо викохує Софійчиного ворога? Баба Валя — утретє під підозрою? Вже яка Софійка засмучена, але цього разу нікому не вдасться переконати її, що баба здатна вчинити щось лихе! Навіть цій дзявкотливій, тобто дзвінкотливій, цукеркоголосій Росявці!..
10. У КОНТРНАСТУП?
Ще важче прокидатися вранці й усвідомлювати, що вчорашнє — це не звичайний страшний сон, а гірка правда.
Здається, мама навмисно запустила до неї Ростика. Своїм лепетанням і дослідженням залишків учорашніх Софійчиних кучерів, жорстких від лаку, малюк якраз і пробудив сестру до — хай там уже якого, але — життя.
На щастя, ніхто ні про що не розпитував. Тато на роботі. Мама тихенько шепталася з тітонькою по телефону про щось веселе. Сніжану хвилювати не можна, тож не конче їй знати про загубленого черевичка та розірвані перли.
Пройшла з братиком на кухню й зі щемом завважила на столі свіжого яблучного пирога. Мама спекла заради неї!
— Дякую, мамусю! Відразу після сніданку почну генеральне передноворічне прибирання!
— Приберем завтра, бо не те що до Нового року — до вечора й знаку не лишиться! — розсміялась мама. — Тоді й черевичка звідкись вигребем! Сьогодні ж маєш час піти прогулятись!
— Хіба що з Ростиком! — намагалася прислужитись.
— Тільки якщо ти справді цього хочеш! — не здавалась і мама.
Поки мама вбирала-ув’язувала малого на санчата, Софійка повитрушувала з кишень перли (гм, дивно: волосінь між намистинками аж поплави-лась) і поклала туди рештки своїх заощаджень. Прикупить дечого "від Діда Мороза". Одішле й конверти з новорічними вітаннями дідусеві й бабусі, Ві-ку-ку й Павликові.
З під’їзду вибралися вдало, тобто непомічені. На чужих вулицях зітхнула полегшено. Куди тепер? Можна й до Сашка, хоч, здається, взимку він рідко виходить на точку. Поки міркувала, наткнулась на хлопця у центрі: шеф доручив продавати штучні ялинки. Схожу придбали торік і Софійчині батьки.
— Привіт! Я знав, що ти мене тут знайдеш!.. — Хлоп’як понишпорив у своїх речах і, шаріючись, простягнув Софійці пакуночок. — Прихопив тобі новорічного подарунка! Це вже не якийсь там ряст, а серйозніше! Візьми, будь ласка!
Ох, ну, для чого?! А втім, жоден інший хлопець навіть листівочкою не удостоїв!
— Та нащо було? Спасибі, звичайно... Але тепер, будь-ласка, забалакай Ростика! — І пошепки, щоб не почув братик: — Треба йому щось на Новий рік вибрати!
Озираючись на малого (хоч би не побачив, це ж від Діда Мороза!), купила на ятці пухнастого рожевого зайчика й приховала під курткою. Знов опинилась біля Сашка. Розказати йому? Змовчати?
— Ну, як там учора? — перший почав хлопець.
Ні, таки розповість.
— Сподіваюсь, і без вінка все було чудово?
Ой, мабуть, ліпше не казати! Очорнити себе
перед останнім хлопцем, що має ще її за щось путнє?
А може, просто згадалося Росьчине грізне: "Замкни й моїм ворогам губи-губища, щоки-пращоки, очі-праочі..."? А ще ж оте Вітине попередження: розказати про русалку — накликати нещастя...
— Та не журись ти через ті лілеї! — по-своєму зрозумів Сашко. — Я от що придумав: можна ще пошукати їх нижче за течією, біля того місця, де ми на лижах каталися! Пригадуєш, там ото такий вигин, ще кам'яні зазубринки?
Софійка не пригадувала зазубринок і навіть знала, що квітів там не знайдуть, бо вони вже давно в русалки. Та й нащо вони вже здалися? І справа, здається, зовсім не в них! І не в течії! І не в зазубринках! Та Сашко провадив своє:
— Першого числа в мене вихідний. Хочеш, знову підем туди на лижах і пошукаєм? Лижі я маю: знайшов у нашому підвалі, колишні сусіди покинули. І якщо, може, у твоїх нема часу поїхати з нами, то ми й самі!..
Он воно що! Не спіши, Софійко, відмовлятися, бо невідомо, чи після вчорашнього ще хто-небудь узагалі зважиться тебе запросити на побачення!
— Гаразд! Але зустрічаємось не біля мого будинку, а відразу на зупинці міської маршрутки!
Бо Роська і його перехопить!
— Як скажеш! — сяяв хлопчина.
Заодно й придивиться уважніше до того злощасного каменя. Не може бути, щоб не знайшла там якоїсь підказки!
11. Новорічний ранок
Зустріч Нового року минула як завжди. Спочатку виснажливе прибирання. З тією хіба різницею, що цього разу найгучніше у під’їзді гув пилосос у бабиній Валиній квартирі: працювала її супер-пуперна внуця. Навіть сердешний чорний кіт Фантик не витримав шуму й переховався на дереві проти Софійчиного балкона. Фантик останнім часом схуд і наче здичавів, хоч любила його баба, як колись. До того ж не вдалося знайти лівого черевичка, хоча звичайно під час таких генеральних прибирань у Софійчиній хаті знаходилося геть-чисто все. Ага, ще прикрашання ялинки стало набагато цікавішим: Ростик бурхливо сприймав кожну іграшку й кожну блискітку, і дівчинка сама тішилась ним, як дитина. Та й "новорічок" від подруг чи художників досі не мала, тепер же — он який кучерявий лист од Ві-ку-ку та чудовий зимовий краєвид од Павлика!
Потім — варіння-печіння-смаження з неодмінним голодним бурчанням у животі, бо ж, бачте, якщо з’їсти щось передчасно, то, на мамину думку, святковий стіл буде не такий апетитний. Проте з квартири навпроти линули такі смачні
запахи, які не снились навіть Софійчиній мамі — вдатній кухарці. Мама навіть ходила до сусідки по рецепт і повернулась у захваті: бабина онука не дитина, а кулінарний геній!
А тоді ще, правда, був невеличкий конфлікт через гостей. Звісно, прийдуть Сніжана з Сергієм, як же інакше? (Тітоньці про загублений черевичок вирішили не признаватись.) Але коли мама запропонувала покликати ще й самотніх бабу Валю й Росаву, бо ж баба вже як рідна... І коли тато радо це підтримав, бо ж і Росава чемна дівчинка!.. Мовляв, щойно її зустрів, і юнка поштиво запитала, чи не можуть позичити їм приймача: телевізор поламався, і вони з бабусею не матимуть звідки почути навіть опівнічного вітання... Софійка вибухнула праведним гнівом! Відчувала, що дім — остання її фортеця, і якщо пустить чужинку ще й сюди... Новий рік — свято родинне! І коли Росяниця їм дорожча за Софію, то хай ідуть у гості до неї й там святкують, а вони з Ростиком зостануться вдома!.. На щастя, для батьків поки що дорожчою виявилася Софія, і вони, хоч трохи й побурчали, запрошувати сусідок передумали.
О, ще ж прикрість через той Сашків гостинець, краще б його не брала! То були парфуми, перші власні парфуми в Софійчиному житті. Безперечно, вони були перші й у Сашковому житті — в цьому скоро переконалася. Щедро набризкалась ними, увійшла до вітальні, й мамі умить забаглося провітрити кімнату. Коли ж тітоньку від них знудило, Софійка мусила показати коробку. Обидві у два голоси розкритикували духи, ще й заявили, що сердезі підсунули підробку, і що вибирати слід не за красивою упаковкою, і що гроші, які видалися великими для хлопця, зовсім не є достатніми для гідних парфумів, і що взагалі дешева рибка — погана юшка.
