Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу - Павленко Марина
Ще — Травницями, Дивовицями, Росяницями, Кануперницями, М’ятницями, — хто де живе.
Росяниця! От вам і Росава Підлісняк!
Ба, далі цікавіше:
— А ще якогось дня, коли сонце світить найслабше, — свято зимових Русалій, чи щось таке...
Сонце світить найслабше... Найкоротший день у році — двадцять друге грудня... Саме того дня їздили вони до лісу, тоді розчистила-оживила злощасні контури! Тисячі літ сотні цікавих варвар чинили те до неї, і тільки Софійці припекло зробити це в день зимових Русалій!!! Скільки разів страждала через надмірну допитливість, пора б схаменутися! Так ні ж — оті вляпалася, ще й як вляпалася!..
— Аллоу! Софійко, ти є? — Бабуся ще не зовсім освоїла мобілку і хвилювалась, чи внучка її чує. — 3 тобою все гаразд?
— Так-так, усе добре!
— Добре не добре, а щось кажи! У нас тут, правда, буває поганий зв’язок! Що там Ростик, як тато, мама?
Розмова перейшла на домашні справи, знов полишивши Софійку на самоті з її страхами.
9. Заповітний день
Сьогодні о п’ятій учнів чекає новорічний карнавал. Ні, скорше навпаки: учні чекають новорічного карнавалу. Надто ж Софійка: від хвилювань цієї ночі заснула майже під ранок...
— Доню, винеси, будь ласка, сміття! — Мама не придумала, чим кращим почати святковий день!
— Але ж я в бігудях, мамо! І взагалі, мені пора вже збиратися!
— Добре, я понесу, а ти наглядай до супу! — Мама зітхнула й узялась за відро.
Суп? Софійка вже випила свою сьогоднішню норму чаю без цукру! Нині дієта має бути щонай-строгіша!
— Ти вже місяць збираєшся, а я за домашніми справами не встигаю нічого! — Мама хряпнула дверима.
Софійка засоромлено стала над каструлею. Це тільки сьогодні, тільки сьогодні! Уже з першого січня, ні — завтра вона стане чемна і слухняна! Хай мама вибачить, сама ж колись була молодою!
Десь під обід забігла Сніжана. З найтаємничішим виглядом витягла із сумочки... разок прозорого намиста з сяйливого кришталю!
— На голівку нашій русалоньці! Замість віночка! Наче водяні крапельки!
— Цяця! — потягнувся рученятами до прикраси братик.
Зворушена, Софійка стояла мовчки. Ні, у неї таки найкраща, найпроникливіша, найспівчут-ливіша тітонька в світі!
— Софусю, що то за дівчинку зустріла я нині в під’їзді? — спитала мимохідь. — Виносила сміття з бабиної Валиної квартири! Така симпатична, привітна, так чемно мовила "Добрий день"!
Нестерпно! Підліснячка і тут засвітилась.
— Це, тітонько, вона і є!
— Хто? — Сніжана завдає болю невластивим їй нерозумінням.
— Ну, новенька наша!
— Ота, що про неї?.. — вразилась тітонька. — Ніколи б не подумала! Така приємна особа! Ту я, признатись, уявляла гіршою!..
— Дякую! Умієте ви підтримати! — пожартувала крізь сльози.
— Все гаразд, Софійко, не переживай! Може, тобі варто приглянутись пильніше й навіть подружитися з такою хорошою людиною? Повір, так буде краще. Збудешся ненависті — вмить полегшає!
Сніжана поспішала, бо в когось там неправильно зрісся перелам і її викликали на пораду
як гарного фахівця. А Софійка з мамою та ще з Ростиком, який усе норовив помічникувати, взялися чаклувати над образом найвродливішої водяної царівни. Перли дуже личили, сліди на щоці замаскувати майже вдалось. Тим більше, в залі буде напівтемрява... Чомусь пригадалися вчорашні Сашкові слова про те, що вона, кахи-кахи, все одно буде найкраща, і стало ще веселіше. Бідолашний Сашко: і хворий, і в їхній школі нема ніякого свята! Прибиралась, наспівуючи і пританцьовуючи.
Ліда Василівна пустила дівчат перевдягатись у біологічний кабінет.
— Скелета мені не чіпайте! — заклопотано покульгала кудись у вчительську.
Всі засміялись, бо зараз навіть популярний серед шкільної братії багатостраждальний скелет цікавив їх щонайменше!
Ірці дуже личив костюм Тома Сойєра-Гавроша, чи точніше, Гаврошки. Намальовані веснянки, стильний картуз, коротенькі штанці... Все це, звісно, гарно, але куди Гаврошам до Русалоньки!
— Ого-о-о!!! — захоплено протягли дівчата, коли Софійка вбралась у синю сукню. — Від цього, як його, Кардена? Чи від Армані?
— Від мами Тані! — засміялася вдячно. — Хоч і за їхніми взірцями!
— Тетяна Іванівна могла б зробити гарну кар’єру стиліста-модельєра, якби не пішла у вчительки!
Загальний захват було перекрито нікчемним Завадчуччиним питанням: це, мовляв, Софійка вже одягла костюм чи ще не скинула нічної сорочки?
Софійка збиралась було сказати щось про вкорочені під Гавроша татові сімейні труси, але дівчата раптом аж завищали від захвату, повернувшись у інший бік. Це сукню вдягла Росяниця.
— Вау! Ти справжня русалка!!!
— Дякую, ви теж усі чарівні! — скромно опустила очі Рося. А довкола забігали зайчики від її сріблястої сукні.
— Де дістала? — заздро світили очима дівчата.
— Аж нецікаво казати: пошила самотужки. Може, дещо й не так... — ще скромніше затріпотіла віями Росава.
— Вау! — ще раз видихнули семикласниці.
Мужньо проковтнула побачене й почуте. Що ж,
може, Софійчина сукня тепер і не найліпша... І її талія тепер не найтонша, але... Але в неї ще є фантастичні львівські черевички!
Розкрила блискучу коробку— о жах!— там красувався... тільки правий!!!
Порилась у пакеті, позазирала під парти, понишпорила на підвіконнях, поміж вазонами і навіть поза багатостраждальним подряпайим-замацаним скелетом... Ростик! Так і знала, що той опецьок утне якусь шкоду! Нічого, добре, що є мобілка — зателефонує коханій мамі! А мама, як у тій пісні, завжди готова пере дати рідній дитині "горобчиком хліба, синичкою солі"! Тільки хай швидко, бо карнавал за п'ятнадцять хвилин!
Тим часом розчесала новостворені пишні кучері й поклала на них Сніжанині перли.
Дівчата вже роззявили роти, щоб захоплено ахнути. Аж тут...
Рося спершу розпустила своє безмежно довге й запаморочливо темне, з зеленуватим полиском волосся.
— Чим фарбуєш? — не втрималась навіть Ірка. Та Рося вже постала перед усіма у вінку з водяних лілей! Софійчиних лілей!!!
— Живі? — аж стишили голоси дівчата. Несміливо простягали руки, але так і не зважувалися торкнутись такої неземної краси. — Навіть з росою!
Роса й справді аж здригалася на пелюстках, немов щойно витягнених з води.
— І тут вас розчарую: колір волосся натуральний. А квіти, на жаль, штучні. — Новенька закріплювала вінка замаскованим гребенем. — Але справді дуже тонка робота! Дівчатонька, чи ви не масте на кого дивитись? То заглядайте у дзеркало: ви ж сьогодні всі принцеси! А в Софійки, погляньте, які перли!
— Дякую, — видавила через силу, і перли здалися на мить розпеченим камінням. Нічого, нічого, в запасі ще є чарівні черевички!
Та не так сталось, як гадалось. Коли примчав захеканий тато (недаремно-бо мав колись розряд із бігу), то сповістив, що вони з мамою перекидали всю хату, але черевичка ніде немає. І що десь він мусить знайтися, бо ж не голка, а зараз можна взути й босоніжки. Ось, мама спакувала. Додав, що взагалі не бачить ніякої трагедії від того, що взувачка замість синьої буде біла. Тим більше, сукенка до землі, взуття не видно... Атож, їм, чоловікам, однаково!
Тато нагадав, щоб Софійка дзенькнула, коли її забрати. А зараз не заважатиме доньці святкувати і бажає добре повеселитись.
Підійшла до розчиненої фрамуги (в кабінеті жарко, хтось вирішив провітрити) і трохи поміркувала, чи не варто викинутися з третього поверху. Але на чорному тлі шибки виразно уявилось
Сашкове обличчя. Він мовби казав (і розумний же хлопець!): "Ти все одно будеш найкраща!" Тож рішуче взула босоніжки.
Добре, що не викинулась, бо такого шикарнючого видовища ніколи в житті ще не бачила! Спортзалу сьогодні не впізнати! Ялинка до стелі, гірлянди мигтять! Серпантин, конфеті, сніжинки-витинанки, новорічні плакати й стінгазети!.. Крутиться й крутиться дзеркальний глобус і посипає все довкола невагомим святковим "снігом"...
На вході кожному приколювали до грудей кругленький номерок. На карнавалі працюватиме святкова пошта: отим шпачкам-поштарикам давайте свої листи-привітання, і вони рознесуть їх за потрібними адресами.
Господи, вона ж у казці! Навколо феї, козаки-розбійники, баби-яги, циганки, вовки й лисиці! Не віриться, що це славне товариство ще вчора ходило в строгій формі й злагоджено позіхало над підручниками! Хотілося думати, що й та осяйна русалка Рося, присутність якої відчувала кожною своєю клітинкою і появу якої зустріли обожнюваним зітханням, теж несправжня. Коли закінчиться свято, зникне казка, а з нею — і та несправжня нечисть!
— Ти дуже гарна! — усміхнувся до Софійки принц Дмитро. Правда, тут же й завмер із розтягнутою усмішкою: назустріч випливала Росава.
— Класний прикид! — присвиснув пірат Вадим, проминаючи Софійку. Але за секунду відсунув чорну пов’язку з ока. Здається, навіть уклонився! — назустріч виплила Росава...
І дурневі було ясно, хто королева балу. Звісно, черга спраглих потанцювати з Роською більшала. Звісно, листівочки найчастіше носилися саме їй. Звичайно, Софійка, як і більшість інших дівчат, під час "повільних" танців самотньо підпирала стіну. Як і всі, вимучено всміхалась та удавано-весело щебетала про пустопорожні дурниці.
Пошти не слала нікому. Навіщо? Хіба не ясно, від кого гімназійні лицарі й нелицарі чекають листів?
Аж ось — і їй листівка! Від кого? Текст привітання якийсь чудний. "Ніч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному! Замикаєш ти комори, двірці і хлівці! Замкни й моїм ворогам губи-губища, щоки-пращоки, очі-праочі, щоб вони на мене, рождену, зубів і очей не витріщали, спротиву в серці не мали, щоб мене поважали й слова упоперек не казали!"
Не чудний — огидний текст! Бридкий! Моторошний!
Софійку аж затрясло від таких несподіваних новорічних побажань. їй навіть заціпило: мабуть, це вже почали замикатись губи-губища й щоки-пращоки. А що очі досі бачили, то з натугою дочитала останні рядки:
"Чекай великих перемін, русалонько! І знай своє місце! З роси та з води! Щиро, число тринадцять" Тринадцять? Але це у неї, в Софійки, тринадцятий номер! Якби й надіслала вітання сама собі, то точно не таке.
Зненацька наче ножем під лопатку: Рося Підлісняк! Розшукала в гурті залицяльників неподалік і наткнулась на її крижаний погляд. Миттю відвела очі. Бр! "У русалок немає душі, тільки серце", — згадала. Та Росяниця вже люб’язно усміхалась і навіть помахала Софійці рукою.
