Ясні зорі - Борис Грінченко

І раєм був, чи міг би бути він.

Та іншиї часи прийшли до його,

Зустрілася його недоля зла,

Тяжке-важке на його лихо впало,-

І пишний сад посохнув та зів'яв,

Долина сліз із райської долини

Зробилася,- такий мій рідний край!..

Але садів таких, як цей, чимало

Зосталося в моїй землі й тепер,

І так, як цей, чи краще, процвітають.

Аміна

А в тебе був у ріднім краї сад?

Чи вмієш сам ти саду доглядати?

Дмитро

Любив сади я змалку і умів

Кохати їх і добре доглядати.

Аміна

Коли це так, то я тебе звелю

Настановить доглядачем над садом

Оцим моїм,- його ти доглядай.

Чи догодиш мені ти їм,- побачу.

Дмитро

Похилий раб повинен догожать.

Аміна

Не через те... а просто так... я хочу...

Дмитро

Так через те хіба, що ти - краса?

Аміна

Зухвальний раб! З таким, як ти, не можна

І розмовлять! Фатимо, ну ходім!

(Повертається і хоче йти.)

Доглядач

(надходячи здалека)

Чи чуєш! гей! Чи вам позакладало?

Іди сюди! Каміння тут носи!

От, клятий рід!..

Фатима

Іди, гука доглядач! Чого ж стоїш?..

Щоб лиха не було!

Дмитро

Та ось же йду!.. Зробитися з людини

Твариною!.. Треклятеє життя!..

(Виходить.)

Аміна

Як сміє він так говорить зо мною!

Фатима

То що хіба? Але ж бо він тобі

Негарного тут не сказав нічого.

То він красу твою так похвалив.

Не дурень він, то й розбира, де гарне.

До того ще й з обличчя - бач, який:

Хоч у латках, змарнілий у неволі.

А тільки глянь, то зараз так і вздриш,

Що красень він. А очі так і сяють -

От як зірки ясні на небесах,

Та так собі і зазирають в душу!

Аміна

Ти хвалиш так його, немов би ти

У його вже і закохалась палко.

Фатима

Хто - я?.. Авжеж!.. Минулося давно!..

А що таки його кохати можна,

То правда це.

Аміна

Його кохати? Ні!

Фатима

А чом же ні? Що раб він, те байдуже:

Чи раб, чи пан,- коханню те дарма.

І він ось раб, а завтра викуп прийде

За його звідки, з їхньої землі,

І буде він не раб, а вільний знову.

Аміна

Хіба вже йде за його викуп? Де

Ти чула це? І скоро має бути?

Фатима

Hi, це я так...

Аміна

А, так...

Фатима

Я про кохання...

Аміна

Обридла ти мені з оцим своїм

Коханням! Все одно й одно торочить!..

Така нудьга!

Фатима

Дак що ж робити нам?

Давай співать, чи грати, чи купаться...

Аміна

А хай йому!..

Фатима

Ходімо до ставка!

Аміна

А правду ти казала: в його очі

Такі ясні!.. палкі!.. Як гляне він,

То так немов... О, як мені увіривсь

Оцей Алі!.. Як докуча!..

Фатима

Аллах!..

Та не кричи! Тут люди скрізь,- почують.

Аміна

Геть одчепись! Хоч буду вже клясти,

Коли нічим запомогти не можу!

Фатима

Та скільки хоч кляни і все роби

Що хочеш ти, та тільки стиха, нишком.

Так, щоб ніхто й подумати не міг.

Аміна

І буду я робити - от побачиш!

Ой, Боже мій! яка нудьга безмірна!

Так хочеться чогось мені... кудись!..

Якби були у мене дужі крила,-

Ох, як би я полинула!.. туди,

Де вільно всім що схочуть, те робити,

Де ні рабів немає, ні рабинь…

З-за дерев чути, як співає Дмитро:

Стоїть явір над водою,

В воду похилився;

На козака пригодонька,-

Козак зажурився.

Не хилися, явороньку,-

Ще ти зелененький;

Не журися, козаченьку,-

Ще ти молоденький!

Не рад явір хилитися,-

Вода корінь миє;

Не рад козак журитися,

Та серденько ниє.

Ой поїхав на чужину

Козак молоденький;

Оріхове сіделечко

Кінь вороненький.

Ой поїхав на чужину

Та там і загинув,

Свою рідну Україну

Навіки покинув...

Аміна

(прислухалася, а потім):

Хто це співа?

Фатима

З невільників якийсь…

(Розхиляє кущі і дивиться.)

Та цей новий...

Аміна

(мов до себе)

Давно уже не чула

Своїх пісень!.. Усе чужі навкруг...

Чужі пісні, чужії люди... Боже!

Чого ж вона, ця пісня, серце рве?

Малою ще... я чула там її...

Серед садків... де батько й ненька рідні...

Забула їх... цуралася...

Фатима

Кого

Цуралася? Що ти таке говориш?

Не розберу...

Аміна

(так саме)

Ні, не цуралась, ні!..

А тільки так... Як серце заболіло!..

Фатима

Та що тобі? чого ти так...

Аміна

Нічого!..

Ой, Боже мій! навіщо він співа!

Навіщо він нагадує минуле!..