Ясні зорі - Борис Грінченко

Та як же звуть тебе?

Дмитро

Дмитром. А вас?

Панас

Як був малий - Панасом мати звала,

Січовики ж товариші мене

Ще й Вершглягом прозвали, бо у мене

Такий кулак ще замолоду був,

Що як піду я навкулачки биться,

Та вдарю раз, то тут тобі і смерть.

А ти здобувсь там прізвища якого?

Дмитро

Та Квіткою прозвали козаки.

Панас

Туди к чортам!.. Козак, а зветься Квітка!.

За віщо ж це тобі таке мення?

Хіба за те, що вдався уродливий?..

А як же ти в неволю вскочив? га?

Дмитро

Та як дурний!.. На мене серед степу

Наскочила хижацька татарва...

Додому я вертавсь!.. У мене дома

Дружина й син манюсінький... Чогось

Мені тоді додому заманулось...

Поїхав сам із Січі, їхав так

Безпечно все, і не було і в гадці,

Що лихо жде... Кругом широкий степ,

Співочії пташки, високе небо

Блакитнеє та сонце золоте...

Ту бачивши красу, про все забувся

І думав я про Грецію, про Рим...

Панас

Про що?

Дмитро

Про Рим, про Грецію,- держави

Були такі... І думав я собі:

Як гарно їх описують поети,

Що добре там, що там краса яка!..

А в нас хіба чи не краса, не пишна -

В степах, гаях, на небі й на землі?

Чому ж ніхто і нашої не спише?

Якби списав,- ще ліпше це було б,

Ніж у того Вергілія, чи в кого...

Та тільки що нема кому списать…

Панас

Мабуть, учивсь ти по великих школах?

Дмитро

Еге, я вчивсь у Києві... Ото ж

І їхав так, про ворогів забувши,

Аж гульк - ураз набігла татарва!

Я до пуття не встиг і боронитись:

Передньому із однії зробив

Дві голові, а далі вже й несила:

Як облягло дряпіжне вороння,

То й не рухнеш рукою... Збили зараз

Мене з коня, зв'язали й потягли...

Вночі втекти хотів,- не пощастило.

Панас

Ну, вже й козак! Замисливсь про пташки

І вскочив сам у пута!.. От роззява!..

Ну, далі що? Розказуй по ряду!

Дмитро

Дак потягли мене у кляту Кафу,

Ненаситну ту прірву, що жере

Невільників безщасних тисячами,

І мов вола якого продали.

Отам було мені погано дуже:

Вночі сиди у тій гнилій тюрмі,

А вдень роби їм на важкій роботі.

Цвілий сухарь, нечистая вода -

Ото і ввесь невільницький пожиток,-

На закуску - турецькі нагаї.

Панас

Тут краще нам: годують трохи ліпше,

Робота вся в саду, то й волі більш.

А ти давно вже козакуєш, хлопче?

Дмитро

Ні, в Січі раз недовго я побув,

Тоді вернувсь та одружився дома,

А далі знов до Січі потягло,-

Воно бо Січ така принадна з дому!..

А як побув,- домівка у думках...

В один похід пішов та ще у другий,

А там уже й скортіло до своїх.

и з їми ще коли побачусь я -

З Оленою-голубкою та з сином?

Ой, Боже мій!..

Панас

А козакові так

Журитися не личить! Ще й до того

За бабою!.. Я вік увесь прожив.

А не женивсь і за бабами зроду

Я не журивсь,- це не козацька річ.

Дмитро

Того ж ви так і кажете: ніколи

Не знали ви - що в світі та краса,

Не відали - що в світі є кохання.

А я це знав!.. Я мав!.. І тяжко те

Утратити, що мав!.. Моя Олена -

Це не така, як іншії жінки:

Мов січовик,сміла, і розумна,

Письменна ще, бо батько піп навчив

Її письма, як дома ще жила...

Алі-Баша з Аміною йдуть дуже тихо, за їми трохи позаду, служебка Фатима.

Баша

Як гарно тут!.. Тобі, мій райський квіте,

Я се зробив. Ти, гуріє моя,

У захистку сама схотіла жити -

І маєш сей палац і пишний сад.

Чи ж догодив тобі я цим хоч трохи?

Аміна

Так, догодив.,. Спасибі.., гарно тут...

Баша

То радий я, душі моєї світе,

Що догодив. Я сам іду сюди

Як у Едем, щоб раювать з тобою,

О квіточко найкраща у саду Аллаховім!

Ти - пахощі солодкі Всіх дум моїх...

Найбільша втіха се -

Схилитися до пишних уст рожевих,..

Проходять усі троє.

Дмитро

Хто це пішов?

Панас

А це наш пан, баша Із жінкою...

Це, кажть, найлюбіша,

Така, що він їй стежку проміта...

Дак у гурті із іншими жінками

Не хоче жить, то він їй цей палац

Побудував... А ті - по той бік саду...

Подейкують, немов би ця з Волині,

Та за оці розкоші продалась,

Потурчилась, стоптала хрест під ноги...

Ненавидна!..

Доглядач

(увіходить)

Агов, ідіте, джаври,

Сюди мерщій! Підняти поможіть!

Усі виходять.

Аміна з Фатимою вертаються.

Аміна

От саме як чіпляється до мене,-