Посланець - Ячейкін Юрій
Можливо, тобі пощастить взяти участь у повітряному бою.
Густав Готтфрід заглянув у літак до Петерсона, потім повернувся до Шеєра:
— Ось ти, Адольфе, кпинив з моїх "цвинтарних" помовок. А чи знаєш, що на деяких аеродромах були випадки, коли партизани до літаків ліпили міни? І на що лишень розраховують ці російські фанатики? Тобі не здається, Адольфе, що скоро нам кластимуть міни до кишень?
Шеєр мовчки роздивлявся літак, який мав вирішити його долю. Це була двомоторна фортеця з великим розмахом крил, добре озброєна. Виглядав на бомбардувальника. Але де ж його бомбові люки?
— Заздрю тобі, Адольфе, — між тим невтомно просторікував бравий Густав. — Ти такий опанований і водночас нерозважний. Тебе теж ніякий біс не бере. І тоді, на вечірці, ти був надміру терплячий. Сто чортів! А потім спокійнісінько набив пику тому нахабі…
Шеєр посміхнувся:
— Ось таким ти мені подобаєшся, Густаве.
— Яким це?
— Коли жартуєш.
— Атож, моя весела вдача до смаку всім!
— Ось що, Густаве, я, звісно, не авіатор, але як кореспондент, сподіваюся, маю право поцікавитись… Мені здається, що цей літак — бомбардувальник, але…
— Абсолютно точно, Адольфе! Цей чудовий літак має інше призначення. Замість бомболюків зроблено гарний салон для транспортування вищих чинів. Зручно, хіба ні? Тому мене й штурмують місцеві князі.
"Дідько візьми, — помислив, — а що, коли у цьому салончику мені одягнуть наручники, і — прямісінько нах Берлін…"
— Цей же літак, — провадив майор далі, — використовується і для аерофотозйомки:. має винятково чутливе устаткування для цього.
— А "фоке-вульфи"? — запитав Шеєр. — Я вважав, що лише наші славні "фоки" використовуються для повітряної розвідки.
— Це так, коли вони є, — відповів майор. — Та позавчора росіяни останнього збили. Нових ще не одержали. Ось і вивозить нас цей бундючний "пан на спецзамовлення…" Ну, Адольфе, — Густав поглянув на годинник, — тобі вже час! За півгодини побачимося. Чекатиму тебе тут, мов найвродливішу коханку! Бувай!
Автомашина, що перекреслила курявою степ, наближалася до аеродрому. Зараз Шеєр не вагався: вже було видно — машина абверу.
Шеєр шепітливо застеріг Лютке:
— Спробуємо… На нашому боці… За найменшої нагоди, коли станеться повітряна сутичка або потрапимо під вогонь зеніток… Твоє завдання знешкодити стрільця-радиста. Слідкуй за мною… Повертатися нам — ніяк!
За кілька хвилин аерофоторозвідник набирав висоту. За ним чорними торпедами шугонули двійко "месерів". Шеєр сидів на місці штурмана, поряд з Петерсоном, допитливо роздивляючись численні тремтливі прилади. Та дарма. Відчував: однаково не добере, що й до чого.
Як зреагує Петерсон на погрозу зброєю? Скоса поглянув на нього. Спокійне, зосереджене довгасте обличчя. Шолом з навушниками вкриває лоб, щоки, щелепи, підборіддя. Тільки великий ніс рішуче випнувся наперед.
Лютке влаштувався в салоні, біля ілюмінатора, так, щоб зручно було вести кінозйомку і водночас тримати в полі зору стрільця-радиста.
— Пане Петерсон, прошу зв'язати мене з офіцерами, яких рекомендував майор Готтфрід.
— О, чудові хлопці! Одна мить…
І справді, за кілька секунд у навушниках залунало:
— Я Гюде!
— Я Зур!
— Я Шеєр! Чому не бачу ваших літаків?
— Супроводжуємо з боків, трохи згори і ззаду.
— Ясно! Пане Гюде, ви давно воюєте на Східному фронті?
— З двадцять другого червня сорок першого року.
— Ого! З першого дня війни?
— Так.
— І скільки ви особисто провели повітряних боїв?
— Понад сорок.
— Які наслідки?
— Двадцятьох гробонув я, тричі гробонули мене…
— А ви, Зур, давно тут?
— З місяць. До цього бив французів і британців в Африці.
— Маєте нагороди?
— Лицарський хрест і подяка особисто від фюрера.
— Чому перевели на Північний Кавказ?
— Спецпідготовка до боїв у гірських умовах. Окрім того, до війни двічі побував тут як турист. Знаю візуально, де і що…
— Спасибі за інтерв'ю! Поки що припиняю розмову.
Петерсон клацнув тумблерами.
— Хвальки, — пробурчав він, — я почав війну на Східному фронті трохи раніше…
— Як так? — зацікавився Шеєр.
— Я мав честь служити в авіаційному спецз'єднанні полковника Ровеля, — охоче відповів Петерсон. — Воно поділялося на три загони. Літати над Росією і фотографувати з великої висоти прикордонну смугу, військові і промислово-транспортні об'єкти ми почали ще в жовтні сорокового року.
— Багато літали?
— Тоді це було найсуворішою таємницею: балачки про мир, Пакт про ненапад і така інша нісенітниця… А ми літали! Перший. загін базувався, замаскований серед озер Східної Пруссії. Вів розвідку білоруського району. Мав машини "хейнкель-111" зі спеціальними висотними моторами. Другий загін вів зйомки з бази Інстербург і діяв над всім Прибалтландом аж до озера Ільмень. Мали чудові літаки "ДО–215" і "Б-2"…
— А ви особисто в якому загоні були?
— У третьому. Вели фотозйомки Чорноморського узбережжя. Базувалися в Бухаресті. У цьому розумінні нам найбільше пощастило… Між іншим, я тут літав ще тоді, коли Зур тільки тупцював туристичними стежинами.
Вдалині над пасмом гір нараз зринув сліпучий гігант, могутній, як Ельбрус.
— Казбек! — кивнув Петерсон.
Під літаком, укриті лісистими ущелинами, рухалися гірськими шляхами війська. І все в одному напрямі — на схід, де палали Гізель і Майрамадаг..
— Можна трохи нижче? Зробимо кілька знімків.
Петерсон поглянув на прилади.
— Висота для зйомок достатня, — мовив. Потім зрушив один важельок, другий, притиснув на кілька секунд кнопку і повідомив: — Усе — зйомку здійснено! Якщо хочете, переведу зйомку на автоматику.
— Буду щиро вдячний! Такі чудові краєвиди! Для моєї книги — це буквально скарб. Німецьке вояцтво на шляхах Кавказу, серед гірського хаосу і льодовиків…
— Дивіться вперед, пане Шеєр… Владикавказ!
— А оті селища поблизу, що в диму?
— Це Гізель, Майрамадаг, Нова Саніба…
— Бачите низку безперервних спалахів? Фронт!
— Чи можна сфотографувати?
— Одна мить… Готово! Матимете лінію фронту мов на долоні… Але дивно…
— Що саме?
— Сьогодні не видно в повітрі росіян. Останніми днями вони страшенно дошкуляли — з'являються нові літаки.
— Де базуються?
— Якби знаття!
— Я — "Сьомий". Я — "Сьомий"! З півдня — літаки росіян! — почулося в навушниках.
— Ет, таки наврочив, дідько б їх узяв! — вилаявся Петерсон.
У навушниках знову тривожно залунало:
— Увага! У повітрі "танки"!
— Які "танки"? Чому "танки"? — здивувався Шеєр.
— Новий літак росіян — "Ільюшин". Ми звемо їх "повітряними танками". Страшна машина! Штурмовик з гарматами! Уявляєте?
— У небі "міги"!
— Ну, тримайтеся, пане літератор, зараз буде пекло!
Справді, все закружляло в шаленій каруселі. Гори раптом зависли над головою усім своїм грізним громаддям. Небо кружляло блакиттю, воронкою під ногами. Літак кидало в несамовиту круговерть, де небо й земля мінилися в шалено-калейдоскопічному розмаїтті. Шеєр з незвички нічого не міг устежити в цьому повітряному шаленстві і тільки чув гострі, збуджені голоси, що вдиралися в навушники німецькою і російською мовами:
— Позаду росіяни! "П'ятий", позаду росіяни!..
— Бачу!..
— "Двадцятий", набери висоту, попереду праворуч "міг"…
І нараз у навушники увірвався радісно збуджений милий російський голос:
— На тобі, гад!..
— "П'ятий"! Вогонь на фюзеляжі! Тягни до лінії фронту!..
— Добий гада, Ваня, добий! — знову милий голос. — Атакуй фоторозвідника!..
Літак нараз різко хитнувся. Петерсон вп'явся очима в прилади. Гойднув штурвалом — слухається.
— Петерсон, ти гориш! Тягни! Прикриємо!..
— Я — Гюде! Петерсон, тягни!
— Кат би їх узяв! — вилаявся Петерсон. — Швидкість згасає!..
"Час настав!" — вирішив Шеєр, відчинив дверцята до салону і позирнув на Лютке…
За кілька секунд щось дико затріщало в навушниках і раптом зовсім мов заціпило: Лютке зробив свою справу — знешкодив стрільця-радиста і вивів з ладу рацію.
— Тільки цього бракувало! — вилаявся Петерсон, який за гуркотом моторів нічого не почув.
З-під капота майнули швидкі вогняні леза. Кабіна напрочуд швидко наповнювалася ядучим димом. Стиснувши губи, Петерсон закам'янів за штурвалом і уперто, рівно, мов по ниточці, тягнув літак до своїх, до лінії фронту, який вже близько спалахував вибуховими сплесками.
Шеєр звільнився від пристібних ременів.
— Будемо стрибати?
— Ви що, з глузду з'їхали? — заволав пілот. — Під нами — росіяни!.. Здохну, але дотягну до своїх!..
Шеєр вихопив пістолет.
— Сідай! — наказав Петерсонові. — Сідай, бо пристрелю!
— Не дурій! — вибалушив очі той. — До наших недалеко! І там будемо стрибати!
— Сідай, кажу! Рахую до трьох!
Петерсон тремтячими руками перебрав важелі управління. Літак зробив розворот через ліве крило.
Шеєр подивився туди, де знаходився Лютке: той квапливо виймав касету з фотокамери літака.
Скориставшись цим, Петерсон переключив керування на автопілота і відстебнув ремені. Блискавичним рухом полоснув Шеєра ребром долоні по очах. Другим ударом збив його на приладову дошку, і гауптман важко осів, втративши свідомість. Карабін парашута зачепився за приладову дошку, і в кабіну рвучко випорснув білий шовк. Петерсон кинувся до непритомного Шеєра, щоб оволодіти пістолетом, але не встиг: Лютке вистрелив йому у спину.
— Костянтине Васильовичу! — заволав. — Товаришу капітан!
Відповіді не було.
Сорокін озирнувся на забитого Петерсона: по його парашуту гуляв вогонь…
Він діяв швидко і рішуче — знав: кожна секунда важить: Звільнив капітана від його розчахнутого парашута, одягнув на нього свій, прив'язав. до ременів і пасів фото-касети, заздалегідь вийняті з літака, фотоапарат і кінокамеру. Причепив фалу до скоби парашута і виштовхнув непритомного Калину з літака. Бачив: парашут розкрився.
Задихаючись в ядучому диму, він кинувся до парашута стрільця-радиста, але вже було пізно: палаючим смолоскипом упав літак на кручі, вибухнув, розкидаючи по схилах вогняні уламки…
… Хейніш навіснів, волаючи в трубку:
— Алло! Майор Готтфрід? Я Хейніш! До мене дійшла жахлива вістина… Це правда?
Голос майора бринів глухо:
— Окрім фоторозвідника, на базу не повернувся один "месер". Загинув Зігфрід Гюде…
— Я вас питаю про Адольфа Шеєра! Він живий?
— Хтось вистрибнув. Один із чотирьох, що були на борту…
— Хто це був?
— Невідомо, але це не має значення.
— Що ви мелете?
— Його розстріляли росіяни в повітрі. Приземлився труп…
— Ну, майоре, я вам не заздрю…
— Я теж дуже шкодую…
— Ви ще дужче пошкодуєте!
— Не думаю, — спокійно відповів Готтфрід.
— Ви наївна людина, майоре, — засичав Хейніш. — Гадаєте, матимете справу зі мною? Та вас за Шеєра розпинатимуть у самому Берліні! Утямили?
— А мені що? Я виконував наказ.
— Який ще наказ?
— Рейхсміністра пропаганди і ОКВ! Я не погоджувався на виліт, то Шеєр наполіг і вручив мені свій офіційний припис.
— То він у вас?
— Ще б пак! Я собі не ворог…
— Це міняє справу, майоре… Де його машина?
— Тут, під охороною.
— Добре! Зараз я пришлю до вас Віллі Майєра.